Мацей Ґжеґож Ґарниш (також Ґарніш, ) гербу Порай ( 13 березня 1740, Скомлін — 2 чи 6 жовтня 1790, Варшава) — римсько-католицький і державний діяч Речі Посполитої, єпископ-суфраган куявсько-поморський (1776–1781), Холмський єпископ (1781–1790); референдар коронний (1778–1781), підканцлер коронний (1786–1790).

Життєпис Народився Мацей Ґарниш 13 березня 1740 у Скомліні. Походив із родини дрібної незаможної малопольської шляхти, родина володіла невеличкими селами у Сєрадзькому воєводстві — Скомліном і Ґодзентовим, Цадувом і Цадувеком; батьком був Юзеф Ґарниш, матір'ю — Анна з ЛюбомськихKs. Jarosław R. Marczewski, Agnieszka Strycharczuk, Apoteoza godła heraldycznego biskupa Macieja Grzegorza Garnysza w łacińskich wierszach herbowych w rubrycelach diecezji Chełmskiej [w:] Archiwa, biblioteki i muzea kościelne, 104 (2015), s. 168. (за іншими даними, батьком був Станіслав Ґарниш, а матір'ю — Маріанна з РудковськихPiotr Mazur, Poczet biskupów chełmskich obrządku łacińskiego, Chełm, 2012, s. 24.).

У молодості відвідував єзуїтські школи у Варшаві, протягом 1760–1762 років навчався у семінарії священиків-місіонерів у тому ж містіKrzysztof R. Prokop, Z dziejów seminariów warszawskich w dawnej diecezji poznańskiej. Biskupi oraz inni przedstawiciele znamienitych rodów doby staropolskiej w gronie wychowanków seminarium externum i seminarium internum Misjonarzy św. Wincentego à Paulo przy kościele Świętego Krzyża w Warszawie (1675/1676-1864/1865), w: Ecclesia. Studia z Dziejów Wielkopolski, 2016, Tom 11, s. 170.. Став кустосом крушвицьким (1764–1773)Klerycy z ziem polskich, litewskich i pruskich święceni w Rzymie (XVI — pocz. XX w.), opracował Stanisław Jujeczka, Wrocław, 2018, s. 126., продовжив навчання у Римі, де 1767 року здобув ступінь доктора обох прав в університеті ла Сап'єнца. 1765 року прийняв освячення священника.

Завдяки протекції Куявсько-поморського єпископа став каноніком (1766), пізніше був канцлером (1770), кустосом (1773), деканом (1774) і прелатом-пробстом (1775) куявським, каноніком плоцьким (1770), пробстом у Іновроцлаві (1774)Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965—1999. Słownik biograficzny, Warszawa 2000, s. 109., пробстом вольбузьким (1774), абатом льондзьким (1784), пробстом і офіціалом ґданським (1775–1785 р.). 1774 року був депутатом від Куявсько-Поморської капітули на Коронному трибуналі, де був обраний головою.

1775 року був номінований титулярним єпископом Ларанди і єпископом-помічником куявсько-поморським. Посвячення єпископа прийняв 3 березня 1776 року у Вольбужі з рук єпископа ОстровськогоKs. Jarosław R. Marczewski, Agnieszka Strycharczuk, Apoteoza godła heraldycznego biskupa Macieja Grzegorza Garnysza w łacińskich wierszach herbowych w rubrycelach diecezji Chełmskiej [w:] Archiwa, biblioteki i muzea kościelne, 104 (2015), s. 170.. У травні 1778 року став референдарем великим коронним (1778–1781Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 140.) і протягом 6 наступних років засідав у референдарських судах. 1779 року був відзначений Орденом святого Станіслава.

Як прибічник Станіслава-Августа Понятовського, 7 вересня 1781 року став коад'ютором Холмського єпископа , а після смерті останнього, 10 грудня отримав від короля уряд Холмського єпископа. Проте, перебував постійно у Варшаві, керівництво дієцезією передава суфрагану Encyklopedyja Powszechna, T. IX (Flem — Glin), Warszawa, 1869, s. 640.. Під тиском росіян 2 квітня 1782 року підтвердив вирок краківської капітули, котра визнала краківського єпископа Каєтана Солтика нездатним виконувати свої обов'язки через божевілля. На сеймі 1782 року став консультантом Постійної Ради, засідав до 1784 року в її Департаменті скарбу. Протягом 1783–1790 років був членом Комісії народної освітиAmbroise Jobert, Komisja Edukacji Narodowej w Polsce (1773—1794). Jej dzieło wychowania obywatelskiego, przełożyła i uzupełniła Mirosława Chamcówna, przedmową opatrzył Henryk Barycz, Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk 1979, s. 277.. 1783 року був відзначений Орденом Білого Орла.

29 грудня 1786 року був призначений підканцлером коронним, цей уряд тримав до кінця життяUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 114.. Був членом конфедерації Чотирирічного сейму 1788 рокуDyaryusz Seymu Ordynaryinego Pod Związkiem Konfederacyi Generalney Oboyga Narodów W Warszawie Rozpoczętego Roku Pańskiego 1788. T. 1 cz. 1, [b.n.s.]., тоді ж був обраний суддею цього сеймуVolumina Legum, t. IX, Kraków 1889, s. 98..

Мацей Ґарниш реалізував багато державних заходів: нагляд за будівництвом казарм, нагляд за бібліотекою Залуських, догляд за Комісією народної освіти, контроль за діяльністю Комісії скарбової. Він був одним із прихильників підписання договору з Пруссією (1790). На його прохання Чотирирічний Сейм відділив від Краківської дієцезії Люблінський архідияконат (з Любліном, Луковом і Стенжицею) і частину Завихостського архідияконату та Радомського деканату, які лежали на схід від Вісли, і включив їх 11 червня 1790 року до Хелмської дієцезії. 20 липня папа Пій VI схвалив зміни. Катедра врешті-решт була перенесена з Красностава до Любліна і дієцезія стала Люблінською, а Ґарниш, відповідно, вперше був названий люблінським, холмським і більським єпископомEncyklopedyja Powszechna, T. IX (Flem — Glin), Warszawa, 1869, s. 642..

Помер 2Ks. Jarosław R. Marczewski, Agnieszka Strycharczuk, Apoteoza godła heraldycznego biskupa Macieja Grzegorza Garnysza w łacińskich wierszach herbowych w rubrycelach diecezji Chełmskiej [w:] Archiwa, biblioteki i muzea kościelne, 104 (2015), s. 171. (за іншими даними — 6 жовтня) 1790 року у Варшаві, похований у місцевому костелі Преображення ГосподньогоKrzysztof Rafał Prokop, Nekropolie biskupie w nowożytnej Rzeczypospolitej (XVI—XVIII w.), Kraków-Warszawa 2020, s. 142..

Примітки

Посилання