Анат ( ; букв. «джерело») — ім'я північно-західної семітської богині війни та полювання, яка відома переважно з текстів із Сирії. Вона також була популярною в Єгипті за часів Нового царстваSmelik K.A.D. (2012). Anat. The Encyclopedia of Ancient History..
Займала місце Дочки в типовому для семітів 4-членному пантеоні «Батько-Мати-Дочка-Син».
Міфологія В угаритських текстах Анат зображується як воїн, що орудує луком і мечем проти людських і надприродних ворогів. У міфологічному Циклі Баала її описують як радісно крокуючу крізь кров убитих воїнів. Вона завжди поводиться як чоловік, зазначає її роздратований батько, бог Ель. Але водночас Анат піклується про красу свого дуже привабливого тіла. Вона відіграє важливу роль у прагненні свого брата Баала отримати палац і царську владу, яку передбачає царська резиденція. З любові до брата вона вбиває Мота, бога смерті, який убив Баала. Їй навіть вдається воскресити свого брата з мертвих.
Відповідно до знайденої в Угаріті «Пісні про Баала», Анат була сестрою і коханкою Баала. Після викрадення та вбивства Баала богом Нижнього світу Мотом Анат та її подруга богиня сонця Шапаш спустилися до пекла, де Анат перемогла Мота та воскресила брата. Також в угаритській поемі «Про Акхіт» образ Анат нерозривно пов'язаний із богоборчими мотивами. Богиня постає порушницею встановленого порядку, жорстоко караючи Акхіта за непокору її воліУгаритский эпос. Пер. с угаритского, введ. и коммент. И. Ш. Шифмана. — М.: Наука. Издательская фирма «Восточная литература», 1993. С. 169—170.
Богиня Анат ніде не згадується в єврейській БібліїХоче є дослідники, які припускають, що це не так. Наприклад, дослідник релігії та міфології Рафаель Патай вважав, що «Цариця Неба», культ якої включав ритуальну випічку пиріжків, збігалася з Анат. Також Рафаель Патай стверджував, що епітет "Ашторет", що означає щось на кшталт «її утроби», від якого походить еллінізоване ім'я «Астарта», належав або богині-Матері Ашері, або Анат., хоча її ім'я зустрічається в інших назвах, таких як Бет-Анат та Анатот, а також в імені Шамгар, син Аната. Папіруси з Елефантини засвідчують богиню Анат-Бетель, поєднання ханаанських богів Анат та Бетель, також відомого з ТіруBezalel Porten, with J.J. Farber, C.J. Martin, G. Vittman, editors. 1996. The Elephantine Papyri in English: Three Millennia of Cross-Cultural Continuity and Change, Brill Academic, 1996. В Елефантині їй поклоняються разом з Яхве, богом Ізраїлю. Враховуючи, що головним божестом пантеону у євреїв Елефантини був Яхве (Яху), передбачається, що Анат могла вважатися його дружиноюDay, J. (2000). Yahweh and the Gods and Goddesses of Canaan. Sheffield Academic Press., що суперечить Старому Завіту, де Всемогутній Творець ненавидів будь-яких ідолів-божеств, створених людьми. Інша богиня, засвідчена в Елефантині, називається Анат-Ягу. Це говорить про те, що Анат також поклонялися в стародавньому Ізраїлі, незважаючи на її відсутність у Біблії.
Епітет Анат означає «Дівчина», оскільки Анат зберігала незайманість, незважаючи на активне статеве життя, у тому числі з власним братом.
Популярність культу в Єгипті зумовлений тим, що його туди завезли гіксоси. Фараон Рамсес, який бився з хетами при Кадеші, назвав себе «улюбленцем Анат».
За часів Селевкідів Анат ототожнювалася з Афіною Палладою. Також помічено подібність із шумерською Інанною, аккадською Іштар та індуською Калі.
Риси Анат та Астарти злилися згодом в образі Атаргатіс .
У наш час жіноче ім'я «Анат» є одним із найпоширеніших в Ізраїлі .
Примітки
Література Smelik, K.A.D. (2012). Anat. The Encyclopedia of Ancient History. Day, J. (2001). Yahweh and the gods and goddesses of Canaan. Sheffield. Day, P. L. (1999). “Anat.” In Dictionary of Deities and Demons in the Bible: 36–43. Leiden. Van der Toorn, K. (1992). “Anat-Yahu, some other deities, and the Jews of Elephantine.” Numen 39: 80–101. Walls, N. H. (1992). The goddess Anat in Ugaritic myth. Atlanta. Bezalel Porten, with J.J. Farber, C.J. Martin, G. Vittman, editors. (1996). The Elephantine Papyri in English: Three Millennia of Cross-Cultural Continuity and Change, Brill Academic.
Угаритский эпос. Пер. с угаритского, введ. и коммент. И. Ш. Шифмана. — М.: Наука. Издательская фирма «Восточная литература», 1993. С. 169—170