Друк на ксилографії або дереворит — це техніка друкування тексту, або візерунків, яка широко використовується по всій Східній Азії та походить із Китаю в давнину як метод друку на текстилі, а пізніше — на папері. Кожна сторінка або зображення створюється шляхом вирізьблення дерев'яного блоку, щоб залишити лише деякі ділянки та лінії на початковому рівні; саме вони наносяться чорнилом і відображаються на відбитку в процесі рельєфного друку. Різьблення блоків — це кваліфікована та копітка робота, але тоді можна надрукувати велику кількість відбитків.

Що стосується методу друку на тканині, то найперші приклади, що збереглися в Китаї, датуються періодом до 220 року нашої ери. Дереворит існував у Китаї Тан до 7 століття нашої ери і залишався найпоширенішим у Східній Азії способом друку книг та інших текстів, а також зображень до 19 століття. Укійо-е — найвідоміший тип японської художньої гравюри на дереві. Більшість європейських способів використання техніки друку зображень на папері охоплюються мистецьким терміном гравюра на дереві, за винятком блок-книг, виготовлених переважно у 15 столітті.

історія

Китай Згідно з Книгою Південного Ці, у 480-х роках чоловік на ім'я Гун Сюаньї (龔玄宜) називав себе Гун Мудрець і «сказав, що надприродна істота дала йому „нефритову печатку з нефритового листа“, яка не потребувала пензля: подув на папір і утворилися символи». Потім він використав свої повноваження, щоб заплутати місцевого губернатора. Зрештою з ним розправився наступник губернатора, який, ймовірно, стратив Гонга. Тімоті Г'ю Барретт постулює, що магічний нефритовий блок Гонга насправді був друкарським пристроєм, а Гонг був одним із перших, якщо не першим друкарем. Таким чином, напівміфічний запис про нього описує його використання процесу друку, щоб навмисно збивати з пантелику глядачів і створювати образ навколо себе містичного. Однак було знайдено квіткові візерунки, нанесені на шовк у три кольори, датовані часами династії Хань (220 р. до н. е.).Shelagh Vainker in Anne Farrer (ed), «Caves of the Thousand Buddhas», 1990, British Museum publications,

Розквіт книгодрукування відбувся під великим впливом буддизму Махаяни. Згідно з віруваннями Махаяни, релігійні тексти мають невід'ємну цінність для перенесення слова Будди та діють як об'єкти-талісмани, що містять священну силу, здатну відлякувати злих духів. Копіюючи та зберігаючи ці тексти, буддисти могли отримати особисті заслуги. Як наслідок, ідея друку та її переваги у відтворенні текстів швидко стали очевидними для буддистів, які до VII століття використовували дерев'яні дошки для створення апотропеїчних документів. Ці буддійські тексти були надруковані спеціально як ритуальні предмети і не були широко поширені чи призначені для загального використання. Натомість їх ховали в освяченій землі. Найдавніший збережений приклад цього типу друкованої продукції — фрагмент мініатюрного сувою dhāraṇī (буддійське заклинання), написаного на санскриті, знайденого в гробниці в Сіані. Його називають Великим заклинанням незаплямованого чистого світла (Wugou jingguang da tuoluoni jing 無垢淨光大陀羅尼經) і було надруковано за допомогою ксилографії під час династії Тан, бл. 650—670 роки нашої ери. Подібний твір, сутра Саддгарма пундаріка, також був виявлений і датований 690—699 рр.

Це збігається з правлінням У Цзетяня, під час якого китайськими монахами було перекладено Довшу сутру Сукхаватівюха, яка пропагує практику друкування апотропеїв і текстів і зображень із заслугами. Найстарішим доказом відбитків дерев'яних дощок, створених для читання, є фрагменти Сутри Лотоса, знайдені в Турфані в 1906 році. Вони були датовані періодом правління У Цзетяня за допомогою розпізнавання форм символів. Найстаріший текст із конкретною датою друку був виявлений у печерах Моґао в Дуньхуані в 1907 році Аурелєм Стейном. Цей примірник «Діамантової сутри» завдовжки 14 футів і містить колофон у внутрішньому кінці, який читаємо: «Благоговійно [призначено] для загального безкоштовного розповсюдження Ван Цзе від імені двох своїх батьків 13 числа 4 місяця. 9-го року Сянтуна [тобто 11 травня 868 р. н. е.]». Він вважається найстарішим у світі надійно датованим ксилографічним сувоєм. За Діамантовою сутрою слідує найраніший збережений друкований альманах, Цяньфу синьян лішу (乾符四年曆書), датований 877 роком.

Поширення

Невдовзі в Кореї та Японії з'явилися докази використання ксилографії. Велика сутра Дгарані ( романизована) була відкрита в Пульгукса, Південна Корея в 1966 році і датована між 704 і 751 роками в епоху Пізньої Сілли. Документ надруковано на сувої тутового паперу. Дгарані-сутра була надрукована в Японії близько 770 року нашої ери. Імператриця Сьотоку наказала надрукувати один мільйон копій сутри разом з іншими молитвами. Оскільки кожна копія потім зберігалася в крихітній дерев'яній пагоді, копії разом знані як Хякуманто Дарані (百万塔陀羅尼, «1 000 000 веж/пагод Дарані»).

Дерев'яний друк поширився Євразією до 1000 р. нашої ери, його можна було знайти у Візантійській імперії. Однак друк на тканині став поширеним у Європі лише до 1300 року. «У 13 столітті китайська техніка друкарства була передана в Європу», невдовзі після того, як папір став доступним у Європі.

Династія Сун З 932 по 955 рік було надруковано Тринадцятикнижжя та ряд інших текстів. Під час династії Сун Управління освіти та інші установи використовували ці друковані вироби для поширення своїх стандартизованих версій Класики. Інші розповсюджені праці включають історії, філософські праці, енциклопедії, збірники та книги з медицини та військового мистецтва.

У 971 році в Ченду почалася робота над повним буддійським каноном Трипітака (Kaibao zangshu開寶藏書). Знадобилося 10 років, щоб закінчити 130 000 блоків, необхідних для друку тексту. Кінцевий продукт, сичуанське видання канону Кайбао, також знане як Кайбао Трипітака, було надруковано в 983 році.

До появи друкарства розмір приватних колекцій у Китаї вже зріс після винайдення паперу. Фан Пін (215–84) мав у своїй колекції 7000 рулонів (цзюань), або кілька сотень назв. Через два століття Чжан Мянь володів 10 000 цзюанів, Шень Юе (441—513) — 20 000 цзюанів, а Сяо Тун і його двоюрідний брат Сяо Май мали колекції по 30 000 цзюанів. Кажуть, що імператор Юань Лян (508—555) мав колекцію в 80 000 цзюанів. Загальна кількість усіх відомих приватних колекціонерів книг до династії Сун нараховує близько 200, причому лише Тан нараховує 60 із них.

Після розвитку ксилографії з'явилися офіційні, комерційні та приватні видавничі підприємства, а розмір і кількість колекцій зростали експоненціально. Одна лише династія Сун нараховує близько 700 відомих приватних колекцій, що більш ніж утричі перевищує кількість усіх попередніх століть разом узятих. Приватні бібліотеки в 10–20 000 цзюанів стали звичним явищем, тоді як шість осіб володіли колекціями понад 30 000 цзюанів. У найдавнішому каталозі приватної бібліотеки пісень, що збереглася, налічується 1937 найменувань у 24 501 цзюань . Колекція Чжоу Мі нараховувала 42 000 цзюанів, колекція Чень Чженсуня містить 3 096 найменувань у 51 180 цзюанів, а Є Менгде (1077—1148), а також одна інша особа володіла бібліотеками з 6 000 найменувань у 100 000 цзюанів. Більшість із яких мали світський характер. Тексти містили такі матеріали, як інструкції з лікування, або були у формі лейшу (類書), типу енциклопедичного довідника, який використовувався для допомоги кандидатам на іспит.

Імперські установи, такі як Три інститути: Інститут Чжаовень, Інститут історії та Інститут Цзісянь, також наслідували цей приклад. На початку правління династії майно Трьох інститутів становило 13 000 цзюанів, до 1023 року — 39 142 цзюанів, до 1068 року — 47 588 цзюанів і до 1127 року — 73 877 цзюанів. Три інститути були однією з кількох імператорських бібліотек разом із вісьмома іншими великими палацовими бібліотеками, не враховуючи імператорських академій. За словами Вен Тунвеня, до 11 століття центральні урядові установи економили вдесятеро, замінюючи попередні рукописи друкованими версіями. Вплив ксилографії на суспільство Сун проілюстровано наступною бесідою між імператором Чженьцзуном і Сін Біном у 1005 році:

У 1076 році 39-річний Су Ши зазначив про непередбачуваний вплив великої кількості книг на кандидатів на іспит:

Дереводрук також змінив форму та структуру книг. Починаючи з періоду Тан, сувої поступово були замінені палітуркою на концертині (經摺裝). Перевагою було те, що тепер можна було перейти до посилання, не розгортаючи весь документ. Наступна розробка, знана як вихрове палітурування (xuanfeng zhuang 旋風裝), полягала в тому, щоб закріпити перший і останній аркуші на одному великому аркуші, щоб книгу можна було розгорнути як гармошку.

Близько 1000 року була розроблена палітурка метелик. Графічні відбитки дозволяли легко відтворити два дзеркальних зображення на одному аркуші. Таким чином на аркуші друкували дві сторінки, які потім загинали всередину. Потім аркуші були склеєні в місці згину, щоб створити кодекс із почерговими отворами друкованих і порожніх пар сторінок. У 14 столітті складання було перевернуто назовні, щоб отримати безперервні друковані сторінки, кожна з яких була підкріплена порожньою прихованою сторінкою. Пізніше перевагу віддавали зшивним палітуркам, а не клеєним. Лише відносно невеликі томи (juan 卷) були переплетені, і деякі з них були вкладені в обкладинку, звану дао, з дерев'яними дошками спереду та ззаду, а також петлями та кілочками, щоб закривати книгу, коли вона не використовувалася. Наприклад, одна повна Трипітака мала понад 6400 цзюанів у 595 дао.

Корьо У 989 році Сонджон із Корьо послав ченця Йогу, щоб той випросив у Сун копію повного буддійського канону. Прохання було задоволено в 991 році, коли офіційний представник Сончжона Хань Онгон відвідав двір Сон. 1011 року Хьонджон із Корьо видав власний набір буддійського канону, який пізніше отримав назву «Корьо Теджангьон». Проєкт був призупинений у 1031 році після смерті Хейонджона, але робота знову відновилася в 1046 році після сходження Мунджонга на трон. Завершена робота, яка склала близько 6000 томів, була завершена в 1087 році. На жаль, оригінальний набір дощок був знищений під час пожежі під час монгольської навали 1232 року. Король Коджонг наказав створити ще один комплект, і робота почалася в 1237 році, цього разу на завершення знадобилося лише 12 років. 1248 року повний Goryeo Daejanggyeong налічував 81 258 друкованих блоків, 52 330 152 символи, 1496 назв і 6568 томів. Завдяки суворому процесу редагування Goryeo Daejanggyeong та його напрочуд довговічній природі, яка збереглася в цілковитій недоторканості протягом 760 років, вона вважається найточнішим із буддійських канонів, написаних класичною китайською мовою, а також стандартним виданням для східноазійської буддистської науки.

Японія

У період Камакури з 12-го по 13-е століття багато книг було надруковано та опубліковано за допомогою ксилографії в буддійських храмах у Кіото та Камакури.The Past, Present and Future of Printing in Japan. Izumi Munemura. (2010). The Surface Finishing Society of Japan.