Гродненська кампанія

Якщо не вказано інше, у цій статті використовуються дати за григоріанським календарем (новий стиль), надаючи перевагу шведському або юліанському календарям (старий стиль), які використовувалися одночасно.

Гродненська кампанія — план, розроблений Йоганном Паткулем та Отто Арнольдом фон Пайкуллем під час шведського вторгнення в Річ Посполиту, частина Великої північної війни . Її мета полягала в тому, щоб переважаючими силами розбити армію Карла XII у спільному наступі російських і саксонських військ. Кампанія, здійснена московським царем Петром I та королем Саксонії Августом II Саксонським, почалася в липні 1705 і тривала майже рік. На розділених територіях союзники спільно завдавали ударів по шведським військам, окупованим у Польщі, щоб нейтралізувати вплив шведів на польську політику. Однак шведські війська під керівництвом Карла XII успішно перемогли союзників, схиливши польського короля на свій бік і, нарешті, здобули дві вирішальні перемоги під Гродно та Фрауштадтом у 1706 році. Це призвело до укладення Альтранштедського договору 1706 року, за яким Август відмовився від претензій на польський престол, розірвав союз із Московським царством та встановив мир між Швецією та Саксонією.

Кампанія призвела до того, що Швеція отримала контроль над Річчю Посполитою, аж до поразки шведів у битві під Полтавою та Торнського договору (1709), який відновив підтримуваного Московським царством Августа на польському троні та змусив решту шведів вийти з Речі Посполитої.

Передумови У 1700 році на Швецію напала коаліція Саксонії, Московії та Данії-Норвегії. Саксонія під керівництвом Августа II вторглася в шведські заморські володіння в Лівонії та швидко напала на місто Рига . Тим часом Фредерік IV Данський напав на шведські союзні герцогства Гольштейн і Готторп, щоб убезпечити свій тил, перш ніж розпочати заплановане вторгнення до Сконе, ландскап, який раніше анексувала Швеція за Роскілльським миром у 1658 році. Трохи пізніше Московія під проводом Петра I увірвалася в шведську Інгермландію і взяла в облогу стратегічне місто Нарву (нині — Естонія). Не готові до такого розвитку подій, шведи були змушені розпочати війну на три фронти.Nicholas Dorrell (2009). p. 10

Перший рік Попри значну військову перевагу, союзні армії відразу зазнали невдач. Данія-Норвегія була швидко вибита з війни завдяки сміливій шведській висадці на Хумлебеку, що призвело до укладення Травендальського миру . Після цього шведська армія під керівництвом Карла XII могла вільно плисти на схід через Балтійське море, щоб боротися з рештою противників, Московією та Саксонією.Nicholas Dorrell (2009). p. 11 У відповідь на цю загрозу Август зняв облогу Риги та повернувся через річку Західна Двіна, щоб спостерігати за рухом шведів. Тоді Карл вирішив виступити проти Петра I, московського царя, який облягав Нарву, щоб врятувати це місто. Незабаром обидві армії зустрілися в битві під Нарвою . Вона закінчилася вирішальною перемогою шведів, яка сильно підірвала російську армію, змусивши її припинити похід на територію Швеції та відійти до Московії.Nicholas Dorrell (2009). p. 12

Вторгнення до Польщі

Здобувши дві швидкі та вирішальні перемоги над своїми супротивниками, що значно підвищило його вплив, Карл на початку 1701 року вирушив проти саксонських військ. Вони розташувалися табором на протилежному березі Двіни. Зіткнення відбулося в битві на Дюні, що завершилося ще однією перемогою шведів. Однак результат не був таким вирішальним, як сподівався Карл Значна частина армії Августа вижила і рушила до нейтральної Пруссії . Як наслідок, Карл не зміг скористатися попередньою невдачею московитів під Нарвою, але був змушений відкласти заплановане вторгнення. Замість цього він вирішив переслідувати саксонську армію в Річ Посполиту, де Август також був королем. Поки що технічно Польща-Литва залишалася нейтральною в конфлікті, оскільки Август розпочав війну зі Швецією як курфюрст Саксонії, а не як король Польщі. Метою Карла було усунути Августа з польського престолу. Подальший конфлікт став знаний як шведське вторгнення до Польщі .Nicholas Dorrell (2009). pp. 13–14Nicholas Dorrell (2009). p. 15

У 1702 році, після захоплення польської столиці Варшави, Карл наздогнав і виграв битву проти саксонських і польських військ під Клішувом .Ulf Sundberg (2010). p. 220 Попри те, що перемога шведів не була вирішальною, угруповання всередині Речі Посполитої почали підтримувати шведську справу в опозиції до Августа. Це стало поштовхом до громадянської війни в Польщі 1704—1706 років . Вплив Карла та його війська зросла, і незабаром вони взяли Краків, «другу польську столицю».Oskar Sjöström (2008). p. 40 Відбулися незначні операції та сутички, оскільки саксонська та польсько-литовська армії воліли уникати зіткнення зі шведами в прямому бою.Bengt Liljegren (2000). p. 47

Після боїв під Пултуськом і Торунем у 1703 роціUlf Sundberg (2010). p. 223 Август був змушений зректися польського престолу в 1704 році на користь монарха, встановленого шведами, Станіслава I Лещинського . Карла і Лещинського підтримала Варшавська конфедерація польських шляхтичів .Oskar Sjöström (2008). p. 54 На противагу цьому розвиткові подій кліка інших шляхтичів, що підтримували Августа, створили Сандомирську конфедерацію . Останній зумів залучити близько 75 % військового потенціалу польської армії.Robert I Frost (2000). p. 268 У 1704 році внаслідок спроб Августа знову посісти трон відбулися деякі менші битви під Познанню, Львовом, Варшавою та Понцем .Ulf Sundberg (2010). pp. 226—227

Кампанія

До початку 1705 року зусилля Петра були зосереджені на Ліфляндії та Інгриї, які доповнювалися незначними прямими зіткненнями проти основної шведської армії в Польщі. Однак після перших результатів на польському фронті Петро зібрав свою армію ближче до Речі Посполитої, щоб надати допомогу Августу проти Карла та чинити тиск на місцеву шляхту, намагаючись повернути Августа на польський престол.Oskar Sjöström (2008). p. 68 Шведська армія, у свою чергу, провела першу половину року поблизу Равича, щоб забезпечити коронацію Станіслава Лещинського .Ulf Sundberg (2010). p. 229

Військові сили Московсько-саксонсько-польські союзники зібрали свої війська в Литві для спільного наступу проти шведів. Їхні війська складалися з чотирьох бригад; головна московитська армія з 50 000 чоловік під проводом Георга Бенедикта Огільві під Полоцьком, ще 8 000 московитів та 10 000 литовців, вірних Августу поблизу Вільнюса, близько 6 000 поляків і 3 500 саксів під керівництвом Отто Арнольда фон Пайкулля під Берестям і 20 000 українських козаків під проводом гетьмана Івана Мазепи на Волині . У Саксонії близько 20 000 чоловік було набрано до основної саксонської армії під керівництвом Йоганна Маттіаса фон дер Шуленбурга . Загалом союзні війська мали величезну перевагу, оскільки їхні війська нараховували майже 120 000 чоловік проти 35 000 шведів і 10 000 поляків та литовців у Польщі під проводом Карла та 6 000 чоловік у Курляндії під проводом Адама Людвіга Левенгаупта .Oskar Sjöström (2008). p. 69

План нападу На початку березня 1705 року фельдмаршал Московського царства Борис Шереметєв призначив зустріч із саксонським генералом Отто Арнольдом фон Пайкуллем, щоб узгодити спільний курс дій у наступній кампанії. Основою стратегії став план, розроблений Йоганном Паткулем ще в 1703 році, який передбачав спільний удар для нейтралізації шведської армії. Отто фон Пайкулль, натхненний планом Паткуля, запропонував виманити Карла та головну шведську армію з Великопольщі на схід до Берестя. Це мало бути досягнуто шляхом розміщення об'єднаних сил основної армії Московського царства під проводом Огілві та військ фон Пайкулля в Бересті, що змусило б Карла зустрітися з ними в битві. У той же час основна саксонська армія атакувала б Карла з тилу, проходячи через Польщу з Саксонії, зрештою викривши шведську армію. План здався Паткулю досить сміливим, і він запропонував союзникам спочатку розбити армію Левенгаупта, перш ніж війська Огілві підійдуть до Карла. Інакше тил Огілві опинився б під загрозою.Oskar Sjöström (2008). p. 70 Було досягнуто компромісу між двома планами, і було вирішено, що Шереметєв повинен вступити в бій з Левенгауптом у той самий час, коли Огілві підійде до сильно укріпленого міста Гродно . Вважалося, що там, за укріпленнями, Огілві зможе протистояти Карлу достатньо довго, щоб основна армія саксонців прибула з Кракова . Тим часом фон Пайкулль атакував зі своїми саксонсько-польськими силами на Варшаву, щоб перервати коронацію Станіслава I.Oskar Sjöström (2008). p. 72

Початок кампанії

Саксонсько-московитські плани були втілені в життя на початку липня 1705 року, коли Шереметьєв почав свій похід до Левенгаупта в Курляндії. Обидві армії зустрілися 26 липня в битві при Ґемауертгофом, де московити зазнали поразки. Попри результат, Левенгаупт вирішив відійти назад до Риги, зазнавши значних втрат, залишивши Курляндію відкритою для Петра I, щоб знову зайняти її щойно прибулими підкріпленнями. Це пішло на користь союзникам, оскільки тил армії Огілві, яка йшла до Гродно, тепер був відповідно забезпечений.

Лише через п'ять днів, 31 липня, Пайкулл зі своїм військом досяг околиць Варшави і несподіваною атакою спробував перервати коронацію Станіслава Лещинського. У наступній битві під Варшавою набагато менші шведські війська під командуванням Карла Нірота, які охороняли місто, здобули вирішальну перемогу. Пайкулл був схоплений разом із секретними документами, які повідомляли шведам про можливий напад на Варшаву великої армії Московського царства під проводом Петра.Peter Ullgren (2008). p. 127

Отримавши цю інформацію під Равичем, Карл 8 серпня розбив табір і підійшов ближче до Варшави, щоб повністю захистити місто до завершення коронації Лещинського. Він залишив генерала Карла Ґустава Реншильда з 10 000 чоловік у Познані, щоб охороняти головну саксонську армію під проводом Шуленбурга, яка загрожувала увійти до Польщі.Oskar Sjöström (2008). p. 75 15 вересня Петро I захопив місто Мітау в Курляндії.Knut Lundblad (1835). p. 391 Однак успіхи союзників були обмеженими, оскільки 4 жовтня завершилася коронація Лещинського як польського короля Станіслава IOskar Sjöström (2008). p. 84 .

Пізніше того ж місяця, 25 жовтня, союзники здійснили швидкий наступ, щоб зруйнувати міст через Віслу, від Варшави до Праги, та уповільнити наступ шведських військ. Однак напад було відбито жменькою чоловіків.Grimberg & Uddgren (1914). pp. 233—236 Через місяць, 28 листопада, Швеція та Польща уклали мир у Варшавському договорі згідно з принципами Варшавської конфедерації, що ще більше посилило позиції Швеції. Тепер Карл міг виступити проти армії Московського царства під проводом Огілві, яка на той час уже досягла Гродно, після того, як Августа було скинуто з престолу більше року.Oskar Sjöström (2008). p. 85