Генуезький флот — військово-морська складова збройних сил Генуезької республіки. З XI століття генуезький флот захищав інтереси республіки і розповсюджував свою владу на Середземне і Чорне моря. Флот відіграв вирішальну роль в історії республіки, перетворивши її на таласократію і забезпечуючи морську торгову силу республіки.
Упродовж XVII та XVIII століттях могутність генуезького військово-морського флоту сильно зменшилась завдяки тому, що провідною економічною силою республіки в цей час замість купців стали банкіри.
Генуезькі військово-морські сили були розформовані після анексії республіки Сардинським королівством у 1815 році.
Історія
Заснування Місто Генуя було торгівомим центром з часів античності і значною мірою покладалось на доходи від морського торгового судноплавства та торгівлі. Таким чином, піратство становило серйозну загрозу для міських купців, які були змушені платити за захист своїх кораблів. Саме місто також було вразливим до нападу і це стало очевидним, коли в 935 році флот Фатімідського халіфату з Махдії на чолі з Якубом ібн Ісхаком аль-Тамімі з розграбував місто.Lev, Yaacov (1984). «The Fatimid Navy, Byzantium and the Mediterranean Sea, 909—1036 CE/297–427 AH». Byzantion. 54: 220—252. OCLC 1188035. pg. 232 Мусульманське вторгнення спонукало місто побудувати потужну оборонну гавань і відновило інтерес до створення озброєного торгового флоту для патрулювання Лігурійського моря.
У 1005 році була заснована Генуезька республіка; новий уряд очолював консул, якого кожні кілька років обирали найбагатші купці та землевласники міста. У молодій республіці домінували потреби та бажання купців, а флоту відводилося важливе місце в новій таласократії.
Генуя вважалась однією з чотирьох головних Морських республік в Італії поряд з Венецією, Пізою та Амальфі. Однак ранній флот республіки складався з кораблів, які будували для себе приватні торговці та рибалки і не мав спеціально збудованих військових кораблів. У XI столітті флот використовувався для захисту торгівлі великих торгових родин Генуї, які домінували в політиці та економіці республіки. Флот час від часу використовувався для боротьби з мусульманськими корсарамиH. E. J. Cowdrey (1977), «The Mahdia campaign of 1087» The English Historical Review 92, pp. 1–29.. В 1087 році генуезький флот в союзі з пізанцями брав участь в успішному нападі на місто Махдія Erdmann, Carl. The Origin of the Idea of Crusade, tr. Marshall W. Baldwin and Walter Goffart. Princeton University Press, 1977.Cowdrey, H. E. J. «The Mahdia Campaign of 1087.» The English Historical Review, 92:362 (January, 1977), 1–29..
Початок хрестових походів у 1095 році призвів до довгого періоду процвітання Генуї. Оскільки нові хрестоносці постійно потребували, щоб убезпечити Святу Землю (а згодом і для зміцнення держав хрестоносців), Генуя змогла отримати прибуток, допомагаючи в транспортуванні військових сил з ЄвропиHousley 2006, pp. 152—154. Республіка заснувала ряд генуезьких торгових колоній у Середземному та Чорному морях від командирів хрестоносців, котрі під час хрестових походів отримали велику кількість здобичі.
Ліванське місто Бібл повністю перейшло під контроль Генуї, і республіка мала право на 1/3 доходу міста Акра, яке контролювалося хрестоносцями. Генуезький флот ховався в цих портах і захищав їх від піратів. На початку XII століття генуезький флот брав участь в очолюваній Пізанцями експедиції на Балеарські острови 1113—1115 років для придушення піратства Майорки.
Флот в основному покладався на два типи галер: важкі дромони візантійського типу та легші галери італійського типу. Цей флот був доповнений озброєними торговими когами. Генуезький флот був ефективним у переоснащені торгівельних галер на військові кораблі під час війниSicking, Louis. «Naval Warfare in Europe, c. 1330–c. 1680.» European Warfare, 1350—1750, 2009, 236–63. doi:10.1017/CBO9780511806278.013..
Торгові конфлікти
Окрім підтримки воєн у Святій Землі, флот відіграв важливу роль у суперництві генуезьких військ із сусідньою Республікою Піза, яка конкурувала з Генуею за вплив на Корсиці та Сардинії. Для італійських морських держав було звичним полювати на торгові судна своїх конкурентів, і генуезький флот, як відомо, не гребував цим і також брав участь у цій практиці. У 1119 році генуезька ескадра здійснила рейд на пізанський торговельний конвой, поклавши початок першій генуезько-пізанській війні. Перша з воєн закінчилася нічим, але призвела до століття набігів і піратства. У 1230-х роках спалахнула друга неоголошена війна між Генуєю та Пізою в рамках ширшого конфлікту між гвельфами та гібелінами. Імператор Священної Римської імперії став на бік Пізи, коли почалася війна, що змусило Геную шукати союзників за кордоном. Гібеліни виявили план і разом з пізанським флотом перехопили генуезький флот у битві при Джильо в 1241 році. Загальмований пасажирами та багажем, генуезький флот втратив 3 затоплені галери та 27 захоплених.Milman, Henry (1857). History of Latin Christianity Vol.IV. London. Друга війна з Пізою закінчилася миром у 1243 році.
У східному Середземномор'ї конфлікти між генуезькими та венеціанськими купцями в Акрі призвели до війни Святого Сабаса, яка точилася з 1256 по 1270 рік.Lane (1973), p. 73-78 Під час одного з конфліктів, генуезький флот зазнав сильної поразки проти Венеції, тому він вдався до нападу на торговельні конвої замість військових кораблів. Катастрофічні поразки від Пізи та Венеції завадили генуезьким амбіціям, але також призвели до створення спеціальних військово-морських сил у Генуї. Коли почалася третя війна між Пізою та Генуею, відбудований генуезький флот здобув велику перемогу в битві при Мелорії 1284 року, в якій генуезці захопили 37 пізанських галер і 9000 моряків. У результаті битви Генуя залишилася найсильнішою морською державою в Західному Середземномор'ї.
Генуя розширилася на Корсику та північну Сардинію коли Піза перебувала в стані занепаду. У 1266 році генуезькі купці купили місто Каффа у Золотої Орди. Ця експансія призвела до подальшого конфлікту Генуї з могутнім містом-державою Венецією, яка також мала торгові відносини в цьому регіоні. Запекле суперництво переросло в першу венеціансько-генуезьку війну 1296 року, коли флот Генуї складався з 125 галер. Зміни відбулися в 1298 році, коли відбулася велика битва в Адріатичному морі біля узбережжя Корчули. У битві при Курзолі флот із 75 генуезьких галер завдав поразки війську з 95 венеціанських галер, знищивши або захопивши 83 кораблі противника. Однак втрати генуезців були значними, і міські верфі не змогли швидко замінити кораблі, втрачені під Курзолою. Конфлікт завершився у відносному глухому куті в 1299 році. Нова політика Генуї зменшила витрати на утримання флоту, оскільки веслярам більше не потрібно було платити (на відміну від Венеції, де працювали лише платні веслярі), але також зменшилася кількість людей, доступних для абордажних груп, оскільки генуезькі капітани не довіряли озброєні раби.William Ledyard Rodgers (1967). Naval warfare under oars, 4th to 16th centuries: a study of strategy, tactics and ship design. Naval Institute Press. pp. 132–34. .Steven A. Epstein, Speaking of Slavery: Color, Ethnicity, and Human Bondage in Italy (Conjunctions of Religion and Power in the Medieval Past.
У 1340 році під командуванням П'єтро Барбавери 15 генуезьких галер провели бій на боці французького флоту проти англійського у вирішальній битві біля СльойсаRogers, Clifford J (editor) (2010). The Oxford Encyclopedia of Medieval Warfare and Military Technology: Volume 3. Oxford University Press. p. 16. ..
Флот Генуї все частіше використовувався для захисту торгових шляхів оскільки вони активно розширювали свою торгову мережу протягом XIV століття. У 1347 році Чорна Смерть була занесена в Каффу під час монгольської облоги і незабаром поширилася на кораблях генуезців, що тікали.«Channel 4 — History — The Black Death». Channel 4. Archived from the original on 25 June 2008. Retrieved 3 November 2008. Генуезький торговий флот, що плив із Каффи, поширив хворобу до Мессіни, звідки чума поширилася до решти Європи«At the beginning of October, in the year of the incarnation of the Son of God 1347, twelve Genoese galleys were fleeing from the vengeance which our Lord was taking on account of their nefarious deeds and entered the harbour of Messina. In their bones they bore so virulent a disease that anyone who only spoke to them was seized by a mortal illness and in no manner could evade death. …Not only all those who had speech with them died, but also those who had touched or used any of their things. When the inhabitants of Messina discovered that this sudden death emanated from the Genoese ships they hurriedly ordered them out of the harbor and town. But the evil remained and caused a fearful outbreak of death.» Michael Platiensis (1357), quoted in Johannes Nohl (1926). The Black Death, trans. C.H. Clarke. London: George Allen & Unwin Ltd., pp. 18–20.. Понад 40 000 людей у місті Генуя загинули під час пандемії, катастрофи, яка зменшила кількість грошей, доступних для фінансування флоту. Багато моряків також були вбиті Чорною смертю, залишивши флот неукомплектованимMichael of Piazza (Platiensis) Bibliotheca scriptorum qui res in Sicilia gestas retulere Vol 1, p. 562, cited in Ziegler, 1998, p. 40..
Третій конфлікт із Венецією почався через торгові суперечки в Чорному морі в 1350 році. Венеція об'єдналася з Арагонським королівством і Візантійською імперією, і таким чином зібрала велику силу, яка чисельно переважала генуезький флот. Генуя здобула дуже важку перемогу в битві в протоці Босфор у лютому 1352 року, яка змусила Візантію вийти з війни. Хід війни змінився, коли в 1353 році генуезький флот зазнав поразки в битві при Альгеро. Втрата флоту в Альгеро викликала громадянські заворушення в Генуї, що ще більше завадило військовим зусиллям Республіки. Для боротьби з цим розбратом республіка була тимчасово розпущена, і Генуя опинилася під владою герцога Міланського.
У 1355 році між Венецією та Міланом було підписано мирний договір, який поклав край конфлікту. Королівство Арагон змогло утвердитися як головний суперник генуезького панування в Західному Середземномор'ї.Sanderson, Michael W. B. Sea Battles: a Reference Guide. 1st American ed. Middletown, Conn., Wesleyan University Press, 1975, p. 51. Після закінчення війни Генуя звільнилася від контролю Мілана, і республіка була відновлена.
У 1378 році спалахнула війна Кіоджи, конфлікт, який Генуя розпочала, щоб протистояти венеціанській загрозі торговим шляхам у Чорному морі. Генуя здобула перемогу в травні 1379 року, після чого флот приплив до порту Кіоджа в Адріатиці і захопив місто. Генуезці мали намір використати свою нову позицію в Кіоджи, щоб блокувати місто Венеція, але 24 червня 1380 року флот був розбитий і вигнаний з міста венеціанськими силами допомоги. 17 генуезьких військових кораблів були захоплені під час наступної поразки, і генуезька армія залишилася на мілині в Кіоджа без припасів. Пізніше генуезький гарнізон здав місто, і війна за Кіоджа незабаром закінчилася статусом-кво, виснаживши як Геную, так і Венецію. Генуезький флот втратив життєво важливих моряків, кораблі, і був витіснений Арагоном як провідна морська сила в Західному Середземномор'ї.
Занепад Дорогі війни проти Венеції та руйнівний вплив Чорної смерті значно зменшили силу флоту. Зростання більших держав у регіоні також підірвало здатність відносно невеликого міста-держави конкурувати у військовій сфері. Генуя (за підтримки Франції) почала хрестовий похід проти Тунісу в 1390 році з наміром захистити генуезькі торгові колонії від мусульманських піратів. Війна була успішною для християнських сил, але також призвела до того, що французи здобули політичний вплив у Генуї, яка була змушена оголосити себе феодальним володінням Франції в 1396 році. Генуезький флот був взятий під контроль Франції, і 7 жовтня 1403 року зазнав поразки від Венеції в битві при Модоні.