Бессарабія перебувала в складі Румунії протягом 22 років від — року, коли Сфатул Церій (Рада Краю) Молдавської Демократичної Республіки проголосував за об'єднання Бессарабії з Румунією, до 28 червня 1940 року, коли згідно з секретним протоколом радянсько-німецького пакту 1939 року і після ультимативних нот радянського уряду Бессарабію передано Радянському Союзу, який заснував на більшій частині її території Молдавську РСР; південну частину Бессарабії (Буджак) передано до складу Української РСР.
Передумови
Згідно з Бухарестським мирним договором 1812 року Османська імперія поступалася Росії Бессарабією (колишньою східною частиною Молдавського князівства) — територією Пруто-Дністровського міжріччя, яка в Османській імперії стала називатися Бессарабією. Решта князівства залишилася під турецьким пануванням. На той час північно-західна частина Молдавського князівства — Буковина — вже входила до складу Габсбурзької монархії. 1859 року Молдавське князівство об'єднано з Валаською державою з утворенням об'єднаного князівства. 1856 року, згідно з Паризьким мирним договором, Кагульський та Ізмаїльський повіти відійшли до Молдавського князівства, але 1878 року, згідно з Берлінською угодою, ці два повіти повернули Російській імперії.
Протягом XIX століття, поки Бессарабія входила до складу Росії як область, а потім і губернія, при зростанні чисельності молдаван у краї від 377,2 тисяч 1817 року до 570 тисяч - 1859, їхня частка знизилася від 78,2 % до 54,9 %. Цей процес супроводжувався активним переселенням у регіон українського, німецького, єврейського, болгарського, гагаузького та російського населення. Політика русифікації від царського уряду чинила двоїстий вплив на населення краю. З одного боку, частина місцевої еліти, особливо з дворянства та городян, втрачала національні почуття. З іншого боку, ця політика призвела до загострення національних почуттів в інтелігентів у першому поколінні і вихідців із сіл, яких русифікація практично не торкнулося. Попри розширення шкільної мережі населення краю залишалося переважно неписьменним. До 1897 року було тільки 15,6 % грамотних (22 % чоловіків і 8,83 % жінок). Деякі румунські історики стверджували, що невдоволення російським управлінням почало з'являтися перед початком Першої світової війни.
Інтервенція та ліквідація МДР Перша світова війна призвела до посилення політичного та національного руху серед місцевих жителів. Після жовтневого перевороту 1917 року Бессарабія обирала власний парламент - Сфатул Церій, який розпочав свою роботу 3 грудня 1917 року та проголосив Бессарабію Молдавською Демократичною Республікою ( року) у складі Росії, сформував його уряд (21 грудня 1917 року). Під час румунської інтервенції Сфатул Церій оголосив незалежність від Росії (18 лютого 1918 року).
Румунські війська увійшли до Бессарабії 7 грудня 1917[календарний стиль?] під приводом закупівлі продовольства. Тоді два полки румунської армії перетнули Прут, зайняли Леово і кілька прикордонних сіл. Більшовики Кишинівського гарнізону змогли виставити заслін румунським військам, а революційно налаштовані солдати взяли під контроль прикордонну станцію Унгени.
28 грудня 1917[календарний стиль?] на засіданні Сфатул Церію голова Селянської фракції Пантелеймон Ерхан поставив на голосування питання необхідності введення румунських військ «для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць та укладання іноземної позики». Цю пропозицію прийнято більшістю голосів (38). На знак протесту проти введення румунських військ члени фракції Об'єднаного соціалістичного блоку вийшли зі складу Сфатул Церію. Військовий міністр МДР Герман Пинтя заявив:
<…> молдавське населення, і особливо солдати-молдавани, були збуджені і розгнівані тим, що прийдуть румуни, щоб відібрати у них землю, здобуту в результаті революції, і свободи, завойовані після віку страждань.
Землю в Румунії вилучали в багатих землевласників і віддавали селянам. Великі землевласники не мали права володіти понад 150-ма га землі. Селяни ж отримували землю під заставу.
На початку січня румунські війська перейшли молдовський кордон і зайняли міста Болград, Кагул, Леова, Унгени і кілька сіл. 6 січня 1918 року загін трансильванців спробував атакувати Кишинів із боку Роздільної. Проти них виступили частини фронтвідділу Румчороду та молдовські загони, які Рада генеральних директорів відправила на підтримку румунським військам, але вони перейшли на бік більшовиків. Вони роззброїли трансильванців та відправили до Одеси. При цьому робилася спроба пояснити румунську військову акцію як гуманітарну операцію заради допомоги місцевому населенню та російській армії.
8 січня румунські війська почали наступ на північні та південні райони Молдавської Демократичної Республіки. Після кількох днів кровопролитних боїв революційний штаб залишив Кишинів і 13 січня його зайняли румунські війська. 15 січня Сфатул Церій, з ініціативи І. Інкулеця, провів урочисте засідання на честь прийому румунського генерала . У своїх заявах Сфатул Церій переконував населення, що румунські війська прийшли лише для боротьби з анархією та охорони залізниць і складів.
У цей час північ Молдавської Демократичної Республіки аж до Єдинців і Дондушеня зайняли австро-угорські війська, а чотири румунські дивізії, що зайняли решту Молдови, надавали коридор для передислокації німецьких військ до Одеси.
У Кишиневі розпочав роботу Губернський селянський з'їзд, проте його розігнали, а членів президії — молдован В. Рудьєва, Котороса, Прахницького, І. Панцера та українця П. Чумаченка — звинуватили в антирумунізмі й розстріляли за наказом коменданта Кишинева Мовіле.
22 січня 1918 року міністр Пантелеймон Ерхан поінформував Сфатул Церій, що Українська Народна Республіка проголосила незалежність. На засіданні вночі з 23 на 24 січня в умовах дислокації на території республіки румунських військ Сфатул Церій проголосив незалежність.
Тим часом населення Молдавської Демократичної Республіки продовжувало активний опір румунським військам. Особливо запеклі бої йшли під Бендерами, в Ізмаїлі, Кілії, Аккермані, Вилковому та на півночі Бессарабії.
18 (31) січня в Кишиневі зібрався III Бессарабський губернський з'їзд Рад, який висловився проти відторгнення регіону від Радянської Росії. Наступного дня за розпорядженням румунської влади голову з'їзду В. М. Руднєва заарештовано й розстріляно. Разом з ним були страчено ще 45 депутатів.
(9 квітня) 1918 року на засіданні Сфатул Церію порушено питання про об'єднання Бессарабії з Румунією. Під час голосування будівлю, де засідав Сфатул Церій, оточили румунські війська Голосування, всупереч протестам окремих депутатів, було відкритим, а не таємнимМельтюхов М. И. Бессарабский вопрос между мировыми войнами: 1917—1940. — Актуальная история. — : Вече, 2010. — С. 55.. і провели відкрите поіменне голосування. За приєднання проголосувало 86 депутатів, проти — 3, утрималось — 38, були відсутні на засіданні — 35. Утрималися переважно представники німецької, болгарської та гагаузької меншинCharles King, The Moldovans: Romania, Russia, and the Politics of Culture, Hoover Press, 2000, pg. 35.
У регіоні почалися масові страйки та повстання.
У листопаді розпочалася підготовка до мирної конференції в Парижі, на якій Румунія мала намір домогтися міжнародного визнання об'єднання. Румунський уряд організував скликання Сфатул Церій з метою ухвалення рішення про беззастережне об'єднання Бессарабії з Румунією без будь-яких умов про автономію. Перед відкриттям Сфатул-Церій генеральний комісар Бессарабії генерал Войтяну запросив депутатів і переконував їх відмовитися від автономії.
На засіданні 25—26 листопада 1918 року за відсутності кворуму 36 голосами прийнято рішення про безумовне приєднання Бессарабії до Румунії, яке ліквідувало всі умови акту від 27 березня 1918 року. Незабаром після ухвалення цього рішення Сфатул Церій припинив своє існування. Значна частина депутатів висловила протест із цього приводу і навіть направила меморандум румунському уряду з вимогами відновити автономію згідно з актом від 27 березня, але їхні претензії не було взято до уваги.
29 грудня 1919 року румунський парламент ухвалив закон про приєднання Трансильванії, Буковини та Бессарабії до РумуніїМельтюхов М. И. Бессарабский вопрос между мировыми войнами: 1917—1940. — Актуальная история. — : Вече, 2010. — 480 с..
28 жовтня 1920 року Англія, Франція, Італія та Японія підписали з Румунією Паризький протокол, згідно з яким ці країни, «вважаючи, що з погляду географічної, етнографічної, історичної та економічної приєднання Бессарабії до Румунії цілком виправдовується», визнали суверенітет Румунії над Бессарабією.
Представники РРФСР і УРСР 1 листопада 1920 року заявили, що «вони не можуть визнати такою, що має будь-яку силу, угоду, що стосується Бессарабії, яка відбулася без їх участі, і що вони аж ніяк не вважають себе пов'язаними договором, який уклали з цього предмету інші уряди».
Наступні 22 роки Бессарабія входила до складу Румунії. Селянське повстання в Південній Бессарабії під керівництвом більшовиків (15-18 вересня 1924 року) легко придушила румунська армія.
Радянський уряд не визнавав приєднання Бессарабії до Румунії та кваліфікував як анексію. На картах, що випускалися в СРСР аж до 1940 року, Бессарабію позначали як територію, окуповану Румунією, при цьому не включали до складу жодної зі союзних республік (формально Молдавська АРСР у складі УРСР претендувала на територію Бессарабії, проте Бессарабію ніколи формально не передавали зі складу Росії до складу України). У Конституції РРФСР 1937 року (Глава 2 «Державний устрій»; ст. 14) Бессарабську губернію не згадано (у попередніх російських конституціях 1918 та 1925 років переліку адміністративно-територіальних одиниць не було).
Адміністративний устрій Низкою декретів на Бессарабію було поширено дію румунських законодавчих актів про кримінальний та цивільний кодекс, про організацію пошти та телеграфу, про застосування торговельного кодексу. Створено органи поліції та національної безпеки (сигуранци), жандармерії, суду та прокуратури, а також військові трибунали. Управління Бессарабією здійснювалося відповідно до адміністративних законів, які приймав румунський парламент. Верховну владу в краї послідовно здійснювали призначувані королем і наділені найширшими повноваженнями адміністратори, які мали такі звання: генеральний комісар Бессарабії, потім міністр-уповноважений румунського уряду в Бессарабії, міністр-делегат уряду в Бессарабії, генеральний адміністративний інспектор у справах Бессарабії, верховний комісар румунського уряду у справах Бессарабії та Буковини, міністр Бессарабії.
1938 року Бессарабію як окрему адміністративну одиницю. Бєльцький і Сороцький жудеці увійшли до складу Прутського цинуту, Ізмаїльський і Кагульський — до складу Нижньодунайського цинуту, Хотинський — Сучавського, а з інших утворено Дністровський цинут. На чолі цинутів стояли королівські резиденти, а жудеці очолювали префекти.