Коронація Єлизавети II як королеви Британської монархії та інших королівств Співдружності відбулася 2 червня 1953 року у Вестмінстерському абатстві в Лондоні. Зійшла на престол у 25-річному віці після смерті свого батька, короля Георга VI, 6 лютого 1952 року, і невдовзі після цього її таємна та виконавча ради проголосили королевою. Коронація відбулася більш ніж через рік через традицію, згідно з якою після смерті монарха минув відповідний проміжок часу. Це також дало комітетам з планування достатньо часу для підготовки до церемонії. Під час богослужіння Єлизавета склала присягу, пройшла ритуал помазання миро, одягнена в мантії й коронні коштовності та була проголошена королевою Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південно-Африканського Союзу, Домініонів Пакистану та Цейлону (нині Шрі-Ланка).
Урочистості відбулися по всьому Королівству Співдружності та була видана пам'ятна коронаційна медаль. Це була перша британська коронація, яку повністю транслювали по телебаченню. Телевізійні камери ще не допускалися до абатства під час коронації її батьків у 1937 році. Коронація Єлизавети була четвертою і останньою британською коронацією XX століття. За оцінками вона обійшлася казні в 1,57 мільйона фунтів стерлінгів (близько 43 427 400 фунтів стерлінгів у цінах 2019 року).
Церемонія Одноденна церемонія готувалася 14 місяців: перше засідання Коронаційної комісії відбулося в квітні 1952 року під головуванням чоловіка королеви Філіпа, герцога Единбурзького. Також були сформовані інші комітети, такі як Коронаційний об'єднаний комітет та Коронаційний виконавчий комітет обидва під головуванням герцога Норфолкського, який, згідно з угодою, як граф-маршал, ніс загальну відповідальність за подію. За більшість процесій та оформлення декорацій уздовж маршруту відповідав Девід Еклз, міністр робіт. Екклз описав свою роль і роль Графа Маршала: «Граф Маршал є продюсером, а я режисером...»
Комітети залучали верховних комісарів з інших держав Співдружності, що відображало міжнародний характер коронації; однак офіційні особи з інших держав Співдружності відхилили запрошення взяти участь у заході, оскільки уряди цих країн вважали церемонію релігійним обрядом, притаманним лише Великій Британії. Як сказав тоді прем'єр-міністр Канади Луї Сен-Лоран: «На мій погляд, коронація — це офіційна інтронізація Суверена як Суверена Великої Британії. Ми раді бути присутніми та бути свідками коронації суверенної Великої Британії, але ми не є безпосередніми учасниками цієї функції». У червні 1952 року Коронаційна комісія оголосила, що коронація відбудеться 2 червня 1953 року.
Запрошення на коронацію розробила ілюстраторка Джоан Гассалл; Їй довелося використати скребкову дошку (скретчборд) для створення остаточного дизайну, оскільки не вистачило часу, щоб створити гравюру на дереві для такого великого та складного дизайну. Вона також розробила персональне запрошення, яке принц Чарльз отримав на коронацію.Hassall's personal invitation to the Coronation for Prince Charles
Королева доручила Норману Гартнеллу розробити вбрання для всіх членів королівської родини, включно з коронаційною сукнею Єлизавети. Дизайн цієї сукні було розроблено на основі дев'яти пропозицій, а остаточний варіант став результатом його власних досліджень і численних зустрічей з королевою: біла шовкова сукня, вишита квітковими емблемами країн Співдружності націй того часу: троянда Тюдорів Англії, шотландська розторопша, валлійська цибуля-порей, Північнірландський трилисник, австралійська акація, кленовий лист Канади, срібляста папороть Нової Зеландії, протея Південної Африки, дві квітки лотоса для Індії та Цейлону, а також пакистанська пшениця, бавовна та джут. Для цієї нагоди Роджер Вів'є створив пару золотих туфлів. Вони були інкрустовані дорогоцінними каменями на підборах та містили декоративний мотив зверху, як нагадування «візерунків квіткових лілій на Короні Святого Едуарда та корони Британської імперії». На таку важливу подію Елізабет вирішила одягнути намисто Коронації. Виріб було створено ще на замовлення королеви Вікторії, і його носили королева Олександра, королева Марія та королева Єлизавета на своїх коронаціях. Вона поєднала його з сережками Coronation.
Елізабет репетирувала цю подію зі своїми фрейлінами. Замість оксамитового шлейфу було використано простирадло, а карету замінили крісла. Вона також носила корону Imperial State Crown, коли займалася своїми повсякденними справами — за робочим столом, під час чаю та читаючи газету — щоб вона могла звикнути до її відчуття та ваги. Єлизавета взяла участь у двох повних репетиціях у Вестмінстерському абатстві, 22 та 29 травня 1953 року хоча деякі джерела стверджують, що вона була на одній або «кількох» репетиціях. Герцогиня Норфолк зазвичай підміняла королеву на репетиціях.
Бабуся Єлизавети, королева Марія, померла 24 березня 1953 року, зазначивши у заповіті, що її смерть не повинна вплинути на проведення коронації, і подія відбулася за розкладом. За оцінками, коронація коштувала казні 1,57 мільйона фунтів стерлінгів (приблизно 41,710,000 фунтів стерлінгів у цінах 2019 року), що включало виготовлення трибун уздовж маршруту процесії для розміщення 96 000 людей, встановлення туалетів, опорядження вулиць, оренду автомобілів, ремонт державної карети та оновлення коронних коштовностей.
Церемонія коронації
Церемонія коронації Єлизавети Другої копіювала модель, подібну до попередніх коронацій королів і королев Великої Британії, які проводилися у Вестмінстерському абатстві, за участю британських дворян та духовенства. Однак для нової королеви деякі складові церемонії були змінені.
Телебачення Коронація Єлизавети також стала першою великою світовою подією, яку транслювали на міжнародному телебаченні. Двадцять сім мільйонів людей по всій Британії дивилися подію в прямому ефірі на телебаченні BBC, багато хто придбав або орендував телевізори спеціально для перегляду коронації. Кількість власників ліцензій подвоїлася з приблизно півтора мільйонів до трьох мільйонів. Коронація була першою подією, яку повністю транслювали по телебаченню; Камери Бі-Бі-Сі не були допущені до Вестмінстерського абатства на коронацію батьків королеви Єлизавети II у 1937 році і висвітлювали лише процесію зовні. Серед членів Кабінету міністрів Великої Британії були значні дебати через позицію прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля не проводити телетрансляцію. Однак сама Єлизавета відмовилася від цієї поради і наполягала на тому, щоб коронацію висвітлювало телебачення, а також тих, хто знімає з використанням можливостей стереозображення. Подію також знімали в кольорі, окремо від чорно-білої телевізійної трансляції BBC, де в середньому 17 людей дивилися кожен маленький телевізор.
У Європі, завдяки новим ретрансляційним лініям, це була перша пряма телетрансляція події, що відбувалася у Великій Британії. Коронація транслювалася у Франції, Бельгії, Західній Німеччині, Данії та Нідерландах, ознаменувавши народження мережі Євробачення.
Щоб переконатися, що канадці могли побачити це в той самий день, було проведено операцію «Поні-експрес», під час якої ВПС Канберри перевезли фільм BBC із записами церемонії через Атлантичний океан для трансляції Канадською телерадіомовною корпорацією Сі-Бі-Сі (CBC), перші безпосадочні рейси між Великою Британією материковою частиною Канади. У містечку Гус-Бей, провінції Лабрадор, перша партія плівки була передана реактивним винищувачем CF-100 Королівських ВПС Канади для подальшої подорожі до Монреаля. Загалом під час коронації було здійснено три таких перельоти. Наступного дня фільм було відправлено на захід до Ванкувера, де дочірня компанія CBC Television ще не підписала контракт. Королівська канадська кінна поліція супроводжувала фільм до прикордонного переходу Арка Миру, після чого його супроводжував патруль штату Вашингтон до Беллінгема, де він демонструвався як перша трансляція KVOS-TV, нової станції, сигнал якої досягав Нижнього материка Британської Колумбії, дозволяючи тамтешнім глядачам також побачити коронацію, хоча й із затримкою на один день.
Американські телеканали NBC і CBS домовилися про те, щоб естафетно повертати фільми до Сполучених Штатів Америки для трансляції того ж дня; але використовували повільніші гвинтові літаки. NBC спочатку планувала транслювати подію в прямому ефірі через skywave безпосередньо з BBC. Однак станція не змогла встановити відеозв'язок високої якості в день коронації через погані атмосферні умови. Мережа ABC, що переживала труднощі, домовилася про повторну трансляцію трансляції CBC, взявши ефірний сигнал із станції CBC у Торонто та живлячи мережу від WBEN-TV, єдиної телевізійної станції Баффало на той час; в результаті ABC випередила дві інші мережі, випустивши в ефір більше ніж на 90 хвилин і за значно нижчу ціну. Однак канадська трансляція була першою в Північній Америці, глядачі зі східної Канади дивилися церемонію на півгодини раніше, ніж американці.
Фільм також було відправлено до Австралії, хоча там ще не було постійного телевізійного сервісу. Його транспортували на борту авіалайнера Qantas, який прибув до Сіднея за рекордно швидкий час — 53 години 28 хвилин. Світову телевізійну аудиторію коронації оцінюють у 277 мільйонів. Крім того, 11 мільйонів у Великій Британії слухали трансляцію по радіо.
Процесія
Вздовж маршруту розташувалися моряки, солдати, авіатори та жінки з усієї Британської імперії та Великої Британії , гості та офіційні особи пройшли процесією перед приблизно трьома мільйонами глядачів, які зібралися на вулицях Лондона. Деякі з них займали місця ще з ночі, щоб обрати краще місця для споглядання нової королеви, ще значна частина мали доступ до спеціально побудованих трибун і будівельних лісів уздовж маршруту. Для тих, хто не був присутній, понад 200 мікрофонів було розміщено вздовж доріжки та у Вестмінстерському абатстві, а 750 коментаторів вели трансляції 39 мовами.
Процесія включала іноземних членів королівської сім'ї та глав держав, які їхали до Вестмінстерського абатства в різних екіпажах. Учасників було настільки багато, що добровольці, починаючи від багатих бізнесменів і закінчуючи селянами, виконували роль звичайних лакеїв. Перша королівська карета виїхала з Букінгемського палацу та рушила униз по вулиці Мелл в лондонському районі Вестмінстер, яка була заповнена глядачами, що розмахував прапорами та радісними вигуками супроводжували процесію. За нею їхала Ірландська державна карета із королевою-консорт Єлизаветою, королевою-матір'ю, яка одягнула корону з діамантом кохінур. Королева Єлизавета ІІ проїхала через Лондон від Букінгемського палацу, через Трафальгарську площу до абатства у Золотій кареті, запряженій вісьмома сірими меринами. У кареті під сидіннями знаходилася грілка, щоб зігріти королеву та герцога Единбурзького. До сукні королеви був прикріплений довгий (5,5 метрів) шовковий оксамитовий плащ-мантія ручної роботи, прикрашений канадським горностаєм, який несли її фрейліни — леді Джейн Вейн-Темпест-Стюарт, леді Енн Коук, леді Мойра Гамільтон, леді Мері Бейлі-Гамільтон, леді Джейн Гіткот-Драммонд -Віллоубі, леді Розмарі Спенсер-Черчилль та герцогиня Девонширська.