Індоєвропейські міграції — гіпотетичні міграції носіїв протоіндоєвропейських мов (PIE) та подальші міграції людей, що розмовляли похідними індоєвропейськими мовами, що відбулися приблизно бл. 4000–1000 рр. до н. е., що потенційно пояснює, як цими мовами почали говорити на великій території Євразії, від Індостанського субконтиненту та Іранського плато до Європейського субконтиненту.

Хоча не може бути прямих доказів існування доісторичних мов, синтез лінгвістики, археології, антропології та генетики встановлює як існування протоіндоєвропейської мови, так і поширення її дочірніх діалектів через міграції великих популяцій її носіїв, а також перехід нових носіїв через наслідування завойовницьким елітам. Порівняльна лінгвістика описує подібність між різними мовами та закони систематичних змін, що дозволяють реконструювати мову предків (див. Індоєвропеїстика). Археологія простежує поширення артефактів, місць проживання та поховань, що, як припускають, були створені носіями протоіндоєвропейської мови, у кілька етапів: від гіпотетичних місць до їх пізніших місць проживання у Західній Європі, Центральній, Південній та Східній Азії. Ці зміни відбулися внаслідок міграції та зміни мови через вербування еліт, як описано в антропологічних дослідженнях. Останні генетичні дослідження все більше сприяють розумінню споріднених відносин між доісторичними культурами.

Основи Лінгвістика Протокельтська та , ймовірно, розвинулися з індоєвропейських мов, що прийшли з Центральної Європи до Західної Європи після 3- го тисячоліття до н. е. ямна міграція в долину Дунаю тоді як прагерманська та протобалтослов’янська мови, можливо, розвинулися на схід від Карпатських гір, на території сучасної України, рухаючись на північ і поширюючись разом із культурою шнурової кераміки в Середній Європі (ІІІ тис до н. е.).<ref group=web>[https://web.archive.org/web/20020131212107/http://www.comp-archaeology.org/CordedWare.htm Jonathan Slocum, What is Historical Linguistics? Baldia, Maximilian O. (2006). "The Corded Ware/Single Grave Culture". Archived from the original on 31 January 2002.]</ref>

та культура, ймовірно, походять з Синташтинської культури (бл. 2100–1800 рр. до н. е.), на східній межі абашевської культури, що, своєю чергою, розвинулась із фатьяново-балановської культури, пов’язаної з культурою шнурової кераміки. Синташтанська культура переросла в Андроновську (бл. 1900–800 р. до н. е.), дві перші фази — федорівська (бл. 1900–1400 рр. до н. е.) і алакульська (бл. 1800–1500 рр. до Р.Х.). Індоарійці мігрували до Бактрійсько-Маргіанського археологічного комплексу (бл. 2400–1600 рр. до н. е.) і поширилися до Леванту (Мітанні), північної Індії (ведичні люди, бл. 1700 р. до н. е.). Іранські мови поширилися в степах зі скіфами та в Стародавньому Ірані з мідійцями, парфянами та персами з бл. 800 р до н. е..

Було запропоновано низку альтернативних теорій, особливо анатолійська гіпотеза та вірменська гіпотеза. Анатолійська гіпотеза Ренфрю припускає набагато ранішу дату виникнення індоєвропейських мов, припускаючи походження в Анатолії та початкове поширення з найдавнішими землеробами, що мігрували до Європи. Це була єдина серйозна альтернатива степовій теорії, але вона має брак обґрунтованості. Анатолійська гіпотеза також призвела до певної підтримки вірменської гіпотези, яка припускає, що Прабатьківщина індоєвропейців була на південь від Кавказу. У той час як вірменська гіпотеза зазнала критики з археологічних і хронологічних підстав, останні генетичні дослідження пожвавили дискусію.

Згідно з широко розповсюдженою Курганною гіпотезою або оновленою Степовою гіпотезою, найдавніша міграційна гілка створила анатолійські мови (хетську та лувійську мови), що відокремилися від найдавнішої протоіндоєвропейської мовної спільноти, що мешкала в сточищі Волги. Друга найдавніша мовна група, тохарська, мала розповсюдження в Таримському басейні (тепер західний Китай) після відокремлення від ранньої протоіндоєвропейської мовної спільноти, мала ареал розповсюдження в сході Понтійського степу. Основна маса індоєвропейських мов розвинулась з пізньої протоіндоєвропейської мови, що, згідно з цією гіпотезою, була розмовна в межах Ямної культури в Понтійсько-Каспійському степу близько 3000 р. до н. е..

Індоєвропейські мови

Голландський вчений Маркус Зейріус Боксгорн (1612–1653) зазначив подібність між різними європейськими мовами, санскритом і перською мовою. Понад століття потому, після вивчення санскриту в Індії, сер Вільям Джонс виявив еквівалентні відповідності; він описав їх у своїй Третій ювілейній промові перед Азійським товариством в 1786 році, дійшовши висновку, що всі ці мови походять з одного джерела.Jonathan Slocum, What is Historical Linguistics? What are 'Indo-European' Languages?, The University of Texas at Austin На основі його початкової інтуїції він розвинув гіпотезу про індоєвропейську мовну сім’ю, що складається з кількох сотень споріднених мов і діалектів. У 2009 році «Ethnologue» оцінює загалом близько 439 індоєвропейських мов і діалектів, близько половини з них (221) належать до індоарійських мов, що мають ареал розповсюдження у Південній Азії. До Індоєвропейської мовної сім'ї належать більшість основних сучасних мов Європи, Іранського плато, північної половини Індійського субконтиненту та Шрі-Ланки, а спорідненими мовами також раніше розмовляли в деяких частинах стародавньої Анатолії та Середньої Азії. З письмовими свідченнями, що з’являються з бронзової доби у формі анатолійських мов та мікенської грецької, індоєвропейська сім'я є важливою для історичної лінгвістики, оскільки має другу за тривалістю письмову історію після афроазійської сім'ї.

Майже 3 мільярди носіїв мови використовують індоєвропейські мови, що робить їх найбільшою загальновизнаною мовною сім’єю. За даними «Ethnologue», з 20 мов з найбільшою кількістю носіїв мови дванадцять є індоєвропейськими — іспанська, англійська, сучасний стандартний гінді, португальська, бенгальська, російська, німецька, пенджабі, маратхі, французька, стандартний урду та італійська — загалом мають понад 1,7 мільярда носіїв мови.

Розвиток індоєвропейських мов Праіндоєвропейська мова

(Пізня) протоіндоєвропейська мова (PIE) є лінгвістичною реконструкцією спільного предка індоєвропейських мов, якими розмовляли протоіндоєвропейці після відгалуження анатолійських та тохарських мов. PIE була першою запропонованою прамовою, яка була широко прийнята лінгвістами. На її реконструкцію було витрачено набагато більше праці, ніж на будь-яку іншу прамову, і вона, безперечно, є найбільш зрозумілою з усіх прамов свого часу. В 19 столітті переважна більшість лінгвістичних робіт була присвячена реконструкції протоіндоєвропейської або її дочірніх прамов, таких як протогерманська, в результаті було розроблено історичне мовознавство та більшість сучасних методів.

Вчені підрахували, що PIE могли розмовляти як єдиною мовою (до початку розходження) близько 3500 р. до н. е., хоча оцінки різних авторитетів можуть відрізнятися більш ніж на тисячоліття. Найпопулярнішою гіпотезою походження та поширення мови є курганна гіпотеза, що постулює походження з Понтійсько-Каспійського степу Східної Європи.

Існування PIE вперше було запропоновано у 18 столітті сером Вільямом Джонсом, який помітив подібність між санскритом, давньогрецькою мовою та латиною. До початку 20 століття були розроблені чіткі описи PIE, що прийняті й сьогодні (з деякими уточненнями). Найбільшими подіями 20 століття було відкриття анатолійської та тохарської мов і прийняття ларингальної теорії. Анатолійські мови також спонукали до серйозної переоцінки теорій щодо розвитку різних спільних індоєвропейських мовних особливостей і ступеня, до якого ці особливості були присутні в самому PIE.

Вважається, що PIE мав складну систему морфології, що включала флексії (суфікс коренів, як у ), і аблаут (зміна голосних, як у ). Іменники використовували складну систему відмінювання, а дієслова використовували таку ж складну систему дієвідміни.

Прапротоіндоєвропеці

Були запропоновані зв'язки з іншими мовними сім'ями, включаючи уральські мови, але вони залишаються суперечливими. Немає жодних письмових свідчень протоіндоєвропейської мови, тому всі знання про мову отримано шляхом реконструкції з пізніших мов із застосуванням таких лінгвістичних методів, як порівняльний метод і метод . Більшість лінгвістів визнають, що існує межа лінгвістичної реконструкції, і що реконструкція мови предків до протоіндоєвропейської може бути неможливою.

постулює існування спільної прамови, від якої походять як анатолійські мови, так і інші індоєвропейські мови, що має назву протоіндохетська. Хоча PIE логічно мав попередників, індо-хетська гіпотеза не є широко прийнятою, і мало що свідчить про те, що можна реконструювати протоіндо-хетську стадію, яка суттєво відрізняється від того, що вже реконструйовано для PIE.

Фредерік Кортландт постулює спільного предка індоєвропейської та уральської, , як можливу до-PIE мову. За Кортландтом, «індоєвропейська мова — гілка індоуральської мови, що радикально трансформувалася під впливом північнокавказького субстрату, коли її носії перемістилися з району на північ від Каспійського моря до району на північ від Чорного моря.».

Уральські, кавказькі та семітські запозичення Прафінно-угорська мова та PIE мають спільну лексику, яка загалом пов’язана з торгівлею, наприклад слова, що означають «ціна» та «тягнути, вести». Подібним чином «продати» та «мити» були запозичені в праугорську мову. Хоча деякі науковці пропонують спільного предка (гіпотетичну ностратичну макросім’ю), спільна лексика, як правило, розглядається як результат інтенсивного запозичення, що свідчить про те, що їхні батьківщини були розташовані поруч одна з одною. Протоіндоєвропейська також демонструє лексичні запозичення до/з кавказьких мов, зокрема та протокартвельської, що свідчить про близьке розташування до Кавказу.

Грамкелідзе та Іванов, користуючись нині значною мірою непідтвердженою індоєвропейської фонології, також запропонували семітські запозичення в протоіндоєвропейську мову, припускаючи південнішу батьківщину для пояснення цих запозичень. На думку Мелорі та Адамса, деякі з цих запозичень можуть бути надто спекулятивними або взятими з пізнішої дати, але вони розглядають запропоновані семітські запозичення *táwros «бик» і *wéyh₁on- «вино»; може бути імовірнішим. Ентоні зазначає, що ці семітські запозичення також могли відбутися через просування культур анатолійських землеробів через долину Дунаю в степову зону.

Фази міграції протоіндоєвропейців Поширення IE-мов І Поширення IE-мов II

Згідно Ентоні, можна використовувати наступну термінологію: Архаїчна PIE для «останнього спільного предка анатолійської та неанатолійської гілок IE»; Рання, основна або постанатолійська PIE для «останнього спільного предка неанатолійських мов PIE, включаючи тохарську»; Пізня PIE для «спільного предка всіх інших гілок IE».

Анатолійські мови є першою індоєвропейською мовною сім'єю, яка відокремилася від основної групи. Через архаїчні елементи, збережені в нині вимерлих анатолійських мовах, вони можуть бути «двоюрідними братами» протоіндоєвропейської, а не «дочірніми», але анатолійська мова зазвичай вважається раннім відгалуженням індоєвропейської мовної групи.

Філогенетичний аналіз індоєвропейських мов