Цар-жрець, у Пакистані: Король-священникДивіться, наприклад, етикетку музею, зображену нижче — невелика скульптура чоловіка, виготовлена з жировика, знайдена під час розкопок зруйнованого міста бронзової доби Мохенджо-Даро в Сінді у Пакистані, в 1925—1926 роках. Датують приблизно 2000—1900 роками до нашої ери, пізнім періодом Мохенджо-Даро, як «найвідомішу кам'яну скульптуру» цивілізації долини Інду («IVC»).Kenoyer, 62 (quoted); Possehl, 114 Зараз знаходиться в колекції Національного музею Пакистану під номером NMP 50-852. Скульптура викликає широке захоплення, оскільки «скульптор поєднав натуралістичні деталі зі стилізованими формами, щоб створити потужне зображення, яке здається набагато більшим, ніж воно є насправді»Aruz, 385 і, за винятком, можливо, печатки Пашупаті, «ніщо не символізує Індську цивілізацію краще»Possehl, 114 (quoted).
Скульптура зображає бородатого чоловіка з філе навколо голови, можливо, як усе, що залишилося від колись пишної зачіски чи головного убору; його волосся зачесане назад. Він носить нарукавну пов'язку та плащ із просвердленим трилисником, мотивами одного кола та подвійного кола, на яких видно сліди червоного кольору. Можливо, його очі спочатку були інкрустовані.Harappa Скульптура частково відламана знизу, можливо, незавершена. Спочатку, очевидно, вона була більшою. Ймовірно, це була сидячу або до колін стояча фігуру в повний зріст.Possehl, 114—115 Зараз висота скульптури складає 17,5 см.Possehl, 114
Хоча назва «Цар-жрець» зараз широко використовується, її вважають досить спекулятивною та «безпідставною».Possehl, 115 (quoted); Aruz, 385; Singh (2008), 178 Археолог Ернест Дж. Х. Маккей, який очолював розкопки на місці, коли був знайдений цей уламок, вважав, що скульптура уособлює саме «священика». Сер Джон Маршалл, керівник Археологічної служби Індії до розділу Британської Індії («ASI»), вважав, що це, можливо, «король-священик». Його наступник, сер Мортімер Вілер, ужив назву Священик-цар.Possehl, 115 Альтернативне позначення цієї та кількох інших чоловічих скульптур Індської цивілізації полягає в тому, що вони «є пам'ятними фігурами вождів кланів або їх нащадків».
Копія зазвичай виставляється в Національному музеї Пакистану, тоді як оригінал зберігається у сховищі. Директор музею Бухарі пояснив у 2015 році, що таким значущим «…національним символом ми не можемо ризикувати».Шамсі (з цитатою); Туніо Назва мовою урду, яку використовує музей (англійською «цар-жрець»), не є точним перекладом, але حاکم اعلی (хакім аала), добре відомий вислів мовою урду — персько — арабською, що означає суверен або єпископ, який має право посідати на троні під час урочистих прийомів від імені держави).
Опис
Невелика скульптура вирізьблена із м'якого мінералу жировика (стеатиту). Незважаючи на те, що вона, очевидно, не була закінчена, скульптура була обпалена або розтоплена при температурі понад 1000 °C, щоб затвердіти. Під час розкопок була виявлена довга тріщина, що проходить по правій стороні обличчя. Вона могла бути спричинена впливом температури або пізнішим ударом. У нижній частині виробу є нерівний розрив, причому візерунковий халат продовжується ззаду нижче, ніж спереду. Кінчик носа також пошкоджений, але багато інших частин у доброму стані. Скульптуру порівнювали з краще збереженими сидячими фігурами чоловіків Індської цивілізації. Іноді одне коліно підняте, а інша нога схована під тілом. Від так, цар-жрець, можливо, спочатку мав таку ж саме форму.Possehl, 115—116; Aruz, 385—388; Kenoyer, 62–63; Harappa Деякі археологи, зокрема Джонатан Марк Кеноєр, вважають, що ця та інші статуї були «розбиті та зіпсовані» навмисно, оскільки зображені діячі втратили свій вплив та значимість.Kenoyer, 62 (quoted); though in Aruz, 385 Kenoyer is more cautious.
Очі чоловіка широкі та вузькі, але, мабуть, напівзаплющені. Ймовірно вони були інкрустовані частинами мушлі або каменю, що представляли зіниці.Several sources say that when the piece was found, one eye had the inlay still in place, though many others say the existence of inlays in the original work is «possible» or «probable»; e.g. Aruz, 385 «may have held inlay». Вуха дуже простої форми, як і на деяких інших кам'яних головах цієї доби. Потилиця на маківці плоска, ймовірно, щоб можна було прикріпити щось, чого зараз не вистачає, й існують різні теорії щодо того, чи був це різьблений «пучок» чи більш складний головний убір, можливо, з інших матеріалів, який носили лише час від часу. Два отвори під вухами, можливо, були зроблені для кріплення, можливо, намиста. Маккей припустив, що сплющення відбулося тому, що голова була пошкоджена, з чим погоджуються лише деякі пізніші дослідники. Інша думка полягає в тому, що скульптура була виготовлена для розміщення в ніші з похилим верхом.Aruz, 385; Possehl, 114—115; Harappa
Фігура має одяг, схожий на тогу, який покриває лише одне плече, з візерунком із трилисників. Пакистанські джерела роблять припущення, що це представлено вибійку тканини у місцевій техніці аджрак. Внутрішня частина рельєфного трилисника та інших фігур спочатку була заповнена червоним матеріалом, ймовірно, якимось типом пасти. Внутрішню частину фігур залишили шорсткою, щоб сприяти зчепленню. У просторі навколо фігур під час початкових розкопок були помітні сліди матеріалу, який на той час був «чорнуватим», але спочатку, можливо, надавав зелений або синій фон рельєфним формам.Possehl, 114—115; Aruz, 385
Спочатку Маршалл вважав, що на виготовлення скульптур Індської цивілізації мали великий вплив зв'язки з Месопотамією. Тому в перших своїх звітах (до 1926 року) він відносив її до «індо-шумерської цивілізації». Потім він зрозумів, що це неправильно, і почав використовувати термін «цивілізація Інду».Possehl, 12 Було багато дискусій щодо можливих стосунків між цим Царем-Жерцем і дещо подібними особами Межиріччя. Історик мистецтва Бенджамін Ровленд дійшов висновку, що «пластична концепція голови в жорстких площинах, схожих на маску, та деякі інші технічні деталі є досить близькими, але все ж недостатніми, щоб довести справжній зв'язок».Rowland, 34
За словами Грегорі Посселя, саме наявність волосся на обличчі свідчить про те, що фігура не була повністю завершеною. У той час як основна борода ретельно опрацьована паралельними лініями, верхня губа також піднята над рештою обличчя, але не було додано жодних ліній, щоб показати волосся на вусах. Ця частина тіла просто гладка. На щоках лінії бороди продовжуються не надто помітно, коли б у завершеному виробі, ймовірно, вони були б згладжені.
Можливим свідченням інтерпретації зображеної людини як релігійного діяча є очевидне положення очей, спрямованих на кінчик носа. Це розповсюджена практика йоги та подібність одягу на скульптурі, який носили через одне плече, до пізнішого одягу, включно з буддійським самґхаті. Фокусування очей на кінчику носа помітив один з індійських помічників Маршалла, а сам дослідник побачив таку саму рису на печатці ПашупатіHiltebeitel, A, «The Indus Valley „Proto-Śiva“, Reexamined through Reflections on the Goddess, the Buffalo, and the Symbolism of vāhanas», 1978, Anthropos, 73(5/6), 767—797, JSTOR.
Розкопки та новітня історія Скульптура була знайдена на глибині 1,37 метра археологом Кашинатхом Нараяном Дікшітом (пізніше керівника Археологічного управління Індії) в районі «D-K B» міста, тому цій знахідці було присвоєно номер DK-1909. Точним місцем знахідки було «невелике приміщення з цікавими паралельними стінами», можливо, гіпокауст для хамаму або сауни. Скульптура була знайдена в невеликому проході між двома цими стінами, але це здається малоймовірним, для її автентичного розташування. Тому прийнято вважати, що вона впала або закотилася в цей простір, коли місто зазнало руйнувань.
Знахідки з Мохенджо-Даро спочатку були відправлені до Лахорського музею, але пізніше передані до Нью-Делі, нової столиці Британської Індії та, згодом, до штаб-квартири Археологічного управління Індії, щоб їх достойно представити в колекції новоствореного «Центрального імперського музею». Зрештою, після розділу Індії в 1947 році, було створено Національний музей Індії. Нова пакистанська влада вимагала повернення артефактів Індської цивілізації, оскільки майже всі вони були знайдені на території Мохенджо-Даро та Навуоло, які після проголошення незалежності опинилися на території Пакистану.Singh (2015), 111—112
Статуя була повернута до Пакистану лише після підписання в 1972 році так званої угоди Сімла президентом Пакистану Зульфікаром Алі Бхутто та прем'єр-міністром Індії Індірою Ганді. За словами пакистанського археолога, Ганді відмовлялася повернути як Жерця-Царя, так й не менш знакову скульптуру Індської цивілізації, «Танцюючу дівчину» (невеличку бронзову скульптуру), також знайдену в Мохенджо-Даро. Вона запропонувала Бхутто обрати лише одну з цих двох святинь.Tunio
Копія скульптури демонструвалася в Лондоні на виставці «Мистецтво Індії» в Берлінгтонському клубі образотворчого мистецтва в 1931 році (під № 114), як і Танцююча дівчина (№ 136).Кумар, який містить повний каталог у форматі pdf. Цей перший показ знахідок Індської цивілізації за межами Індії привернув значну увагу в пресі.Кумар; див. примітки на с. 38, 39, включаючи цитати з The Times (Лондон) і The Times of India Також скульптура демонструвалася на виставках «Мистецтво перших міст: третє тисячоліття до нашої ери від Середземномор'я до Інду» в 2003 році в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку (№ 272a).
Репліки статуї популярні в Пакистані та за його межамиShamsie, і копія, яка набагато більша за оригінал, була встановлена біля входу в Мохенджо-Даро.
Контекст
Арт
Статуя є однією з «семи головних скульптур людей з Мохенджо-Даро».Possehl, 113 До комплексу включені дві невеликі оголені бронзові жіночі фігури в повний зріст, обидві дехто називає «танцівницями», але були запропоновані альтернативні види діяльності, такі як принесення жертвоприношень.Possehl, 113; Кеноєр вважає, що вони несуть підношення Є також три чоловічі голови з вапняку або алебастру, очевидно, відламані, і обезголовлена фігура Сидячого чоловіка. Були запропоновані різні пункти контрасту та порівняння між цими скульптурами та Царем-жерцем. Серед них спостерігається значна різноманітність у зображенні деталей.Possehl, 113—117; дві чоловічі п'єси мають сторінки про «Хараппу» (автор Кеноєр); Аруз називає двох як Котів. 272б та 277. Обезголовлений чоловік, що сидить, може свідчити про відсутність нижньої частини Царя-Жерця.Aruz, 388 Дуже ймовірно, що такі скульптури також масово виготовляли із дерева, але жодна така копія природньо не зберіглася.Craven, 24
Є також дуже багато маленьких схожих теракотових фігурок у стилі Індської цивілізації, більшість з яких жіночі, загалом подібні до тих, що виготовлялися на більшій частині Індії пізніше, аж до сьогодення. Вишукані головні убори є їхньою примітною особливістю.Michell, George (2000), Hindu Art and Architecture, 12, 2000, Thames & Hudson, ; Blurton, T. Richard, Hindu Art, 1994, 157—160, British Museum Press, ; Aruz, 391—392; Clark, Sharri, «Embodying Indus Life», Harappa.com; Craven, 19
Стеатит широко використовувався в період Індської цивілізації. В одній з технік його розтирали до стану пасти, а потім обпалювали для виготовлення прикрашених намист, більшість із яких експортували. Це також був основний матеріал, який використовувався для різьблення індських печаток, іноді випалених, а іноді ні; багато з них були вирізані, а потім наносилося покриття, яке було злегка обпаленим.Rowland, 37; Craven, 14