Корейська діаспора складається з близько 7,3 мільйона осіб, як нащадків ранніх емігрантів з Корейського півострова, так і недавніх емігрантів з Кореї. Близько 84,5 % закордонних корейців проживають лише в п'яти країнах: Китаї, США, Японії, Канаді та Узбекистані. Інші країни з більш ніж 0,5 % корейських меншин включають Бразилію, Росію, Казахстан, В'єтнам, Філіппіни та Індонезію. Усі ці цифри включають як постійних мігрантів, так і приїжджих.
Термінологія Нині існує низка офіційних і неофіційних назв, які використовуються владою двох корейських держав, а також низкою корейських установ для корейських громадян, емігрантів і нащадків, які проживають за кордоном. Таким чином, єдиної назви для корейської діаспори не існує.
Історично використовуваний термін ґьопо (교포/僑胞, також пишеться кьопо, що означає «громадяни») став мати негативний відтінок як посилання на людей, які внаслідок проживання за межами «рідної країни» втратили зв'язок зі своїм корейським корінням. У результаті інші вважають за краще використовувати термін донгпо (동포/同胞, що означає «брати» або «люди одного походження»). Донґпо має більш транснаціональний підтекст, підкреслюючи зв'язки між різними закордонними корейськими групами, тоді як ґиопо має більш суто національне значення, посилаючись на корейську державу. Ще один нещодавно популяризований термін — ґьомін (교민/僑民, що означає «іммігранти»), хоча зазвичай він зарезервований для громадян Кореї, які переїхали за кордон у пошуках роботи, і як такий рідко використовується як термін для позначення всієї діаспори.
У Північній Кореї громадян Кореї, які проживають за межами Кореї, називають хеое ґунґмін (), у той час як Південна Корея використовує термін чжеое ґунмін () для позначення всієї корейської діаспори. Обидва терміни перекладаються як «іноземець(-ці)».
Райони компактного проживання етнічних корейців в інших країнах називають корейські квартали, Маленькі Кореї або Маленькі Сеули.
Історія До сучасної ери Корея протягом століть була територіально стабільною державою. Значна міграція з Кореї почалася лише в кінці ХІХ століття.
Японська і португальська работоргівля Раби наприкінці XVI століття сформували одну з найперших груп корейської діаспори. Під час японського вторгнення в Корею в 1592—1598 роках корейських рабів вивозили з Кореї до Японії, причому перша партія була доставлена в жовтні 1592 року. Кількість рабів невідома, за оцінками, коливається від десятків тисяч до понад ста тисяч. Декому дозволили повернутися до Кореї, але більшість змусили залишитися в Японії, наприклад, відомий приклад корейського самурая Вакіти Наокати (Кім Йо Ч'ол). Більшість працювали селянами, а деякі ремісниками на японських майстрів. Жінки мали великий попит, і їх змушували працювати в публічних домах в Японії та за кордоном. Існують записи про тисячі хрещень, здійснених над ними португальцями, а деякі, у свою чергу, навернули тисячі інших корейських рабів. Деякі у XVII столітті були визнані святими (205 Японських мучеників). Потім португальці відправили деяких рабів в інше місце, а саме в португальське Макао. Відповідно, є запис про Мігеля Карвальо в Макао, який народився 1593 року від корейської рабині. Він, можливо, є першим або одним із перших макао-корейських людей. Громада з кількох тисяч корейських рабів утворилася біля церкви Святого Павла, і деякі з їхніх могил досі збереглися біля церкви. Інших рабів відправили до Маніли на іспанських Філіппінах, принаймні одного до Гоа, і, ймовірно, одного (Томе Кореа) на острів Амбон, де він був убитий під час різанини в Амбойні 1623 року. Антоніо Кореа був доставлений до Флоренції та Риму і, можливо, є першим корейцем, який потрапив у Європу.
Міжнародна торгівля корейськими рабами скоротилася незабаром після закінчення японського вторгнення через низку заборон з боку різних японських, католицьких, іспанських і португальських колоніальних властей. Попри майже припинення їх експорту з Японії, їхню працю й далі використовували.
Підйом Масштабна еміграція з Кореї почалася ще в середині 1860-х років, головним чином на російський Далекий Схід і Північно-Східний Китай; ці емігранти стали предками двох мільйонів корейців в Китаї та кількох сотень тисяч корьо-сарам.
Корея під владою Японії Під час японського колоніального періоду 1910—1945 рр. корейців часто вербували або примушували до кабального рабства для роботи в материковій Японії, префектурі Карафуто (Сахалін) і Маньчжоу-Го, особливо в 1930-х і на початку 1940-х років; ті, хто вирішив залишитися в Японії наприкінці війни, стали відомі як корейці зайнічі, тоді як приблизно 40 тисяч, які опинилися в пастці в Карафуто після радянського вторгнення, зазвичай називають сахалінськими корейцями. Згідно зі статистичними даними Імміграційного бюро Японії, рік в Японії проживало 901 284 корейці, з яких 515 570 були постійними мешканцями, а ще 284 840 були натуралізованими громадянами.
Окрім міграції в межах Японської імперії чи її маріонеткової держави Маньчжоу-Го, деякі корейці також повністю втекли з території, яка перебувала під владою Японії, прямуючи до Шанхаю, головного центру корейського руху за незалежність, або до вже створених корейських громад на російському Далекому Сході. Однак у 1938 році останні будуть депортовані до Середньої Азії.
Після здобуття незалежності Корея здобула незалежність після капітуляції Японії у 1945 році після Другої світової війни, але була розділена на Північну і південну частини. Відомо, що корейська еміграція до США розпочалася ще в 1903 році, але корейська громада США зросла до значних розмірів лише після прийняття Закону про імміграційну реформу 1965 роки. В даний час у Сполучених Штатах проживає від 1,5 до 2 мільйонів корейців, переважно у великих містах. Кілька з них походять від робітників, які мігрували на Гаваї наприкінці ХІХ — початку ХХ століть. Значна кількість з них є нащадками сиріт Корейської війни, в якій Сполучені Штати були головним союзником Південної Кореї і забезпечили основну частину військ ООН, які там служили. У повоєнні роки тисячі людей були усиновлені американськими сім'ями (в основному білими), коли про тяжке становище цих сиріт розповідали по телебаченню. Однак переважна більшість іммігрувала або походить від тих, хто іммігрував після того, як Закон Гарта-Келлера 1965 року скасував національні імміграційні квоти.
Після створення Китайської Народної Республіки в 1949 році етнічні корейці в Китаї, чосонджок корейською мовою і чаосянцзу китайською мовою стали офіційно визнаними однією з 56 етнічних груп країни. Вони вважаються однією з «основних меншин». Їх населення зросло приблизно до 2 мільйонів; вони залишалися переважно в північно-східному Китаї, де спочатку оселилися їхні предки. Їх найбільше населення було зосереджено в корейській автономній префектурі Яньбянь у Цзіліні, де вони налічували 854 000 у 1997 році.
Європа та Латинська Америка також були другорядними напрямками для післявоєнної корейської еміграції. Імміграція корейців до Латинської Америки була задокументована ще в 1950-х роках; Північнокорейські військовополонені вирішують емігрувати до Чилі в 1953 році та Аргентини в 1956 році під егідою Червоного Хреста. Однак більшість корейських поселень припадає на кінець 1960-х років. Оскільки південнокорейська економіка продовжувала розвиватися у 1980-х роках, інвестори з Південної Кореї прийшли до Латинської Америки та заснували малі підприємства в текстильній промисловості. Корейські іммігранти все частіше оселялися в міських центрах Болівії, Чилі, Колумбії, Еквадору, Парагваю, Уругваю та Венесуели, хоча з того часу почалася зворотна міграція з Південної Америки назад до Кореї.
Однак у 1970-х роках Японія та Сполучені Штати залишалися двома основними напрямками для південнокорейських емігрантів, на кожну з яких припадало більше чверті всієї еміграції; Близький Схід став третім за популярністю напрямком: понад 800 000 корейців поїхали до Саудівської Аравії між 1975 і 1985 роками та ще 26 000 корейців поїхали до Ірану. Навпаки, окрім Німеччини (1,7 % усієї еміграції з Південної Кореї у 1977 р.) і Парагваю (1,0 %), жоден європейський чи латиноамериканський напрямок не входив навіть у десятку найбільших емігрантів.Korea Statistical Yearbooks for 1972, 1976, 1978. Культурне та стилістичне розмаїття корейської діаспори задокументовано та відзначено в роботах художнього фотографа CYJO в її проєкті Kyopo, фотографічному дослідженні понад 200 людей корейського походження.
Нові тенденції еміграції з Кореї
Повідомлення південнокорейських медіа про заворушення підвищили обізнаність громадськості про тривалий робочий день і суворі умови, з якими стикалися іммігранти до Сполучених Штатів у 1990-х роках. Хоча імміграція до Сполучених Штатів ненадовго стала менш привабливою внаслідок заворушень у Лос-Анджелесі 1992 року, під час яких багато корейських іммігрантів побачили, як їхні підприємства були зруйновані мародерами, мегаполіси Лос-Анджелеса та Нью-Йорка все ще містять найбільше населення етнічних корейців за межами Кореї і продовжують приваблювати найбільшу частку корейських іммігрантів. Фактично, корейське населення на душу населення в окрузі Берген, штат Нью-Джерсі, у столичному районі Нью-Йорка, становить 6,3 % за переписом 2010 року в Сполучених Штатах (підвищившись до 6,9 % за даними опитування американської громади 2011 року), є найвищим серед усіх округів у Сполучених Штатах, включаючи всі десятки найкращих муніципалітетів країни за відсотком корейського населення за переписом населення США 2010 року, тоді як концентрація корейських американців у Палісейдс Парк, Нью-Джерсі, в межах округу Берген, є як найвищою щільністю, так і найвищою часткою серед усіх муніципалітетів у Сполучених Штатах, 52 % населення.
З початку 2000-х років значна кількість заможних корейських американських професіоналів оселилася в окрузі Берген, де розташовані північноамериканські штаб-квартири південнокорейських чеболів, включаючи Samsung LG Corp і Hanjin Shipping, і заснували різноманітні академічні та громадські організації підтримки, включно з корейською батьківською партнерською організацією в середній школі Академія округу Берген та Корейсько-американською асоціацією Нью-Джерсі. Медичний центр Голі Нейм у Тінеку, штат Нью-Джерсі, в окрузі Берген, доклав амбітних зусиль, щоб надати комплексні медичні послуги недостатньо застрахованим і незастрахованим корейським пацієнтам із широкого регіону за допомогою своєї Корейської медичної програми, яка залучає понад 1500 етнічних корейських пацієнтів. Широка авеню Корейського кварталу округу Берген у парку Палісейдс стала домінуючою ланкою корейсько-американської культури, яку називають «Алеєю слави корейської кухні» з різноманітними пропозиціями, що включають найвища концентрація корейських ресторанів у радіусі однієї милі в Сполучених Штатах і Броуд-авеню також перетворилася на корейський десертний напрямок; і його центр для людей похилого віку в парку Палісейдс є популярним місцем зборів, де навіть корейські бабусі, як було відомо, наслідували танцювальну тенденцію всесвітнього вірусного хіта Gangnam Style південнокорейського «K-pop» репера Psy у вересні 2012 року; тоді як неподалік також стає таким Корейський квартал Форт-Лі. Корейський фестиваль урожаю Чусок на День подяки став щорічною традицією в окрузі Берген, його відвідують кілька десятків тисяч людей. У січні 2019 року Крістофер Чунґ склав присягу як перший корейський мер Палісейдс Парк і перший мер корейської діаспори в окрузі Берген.