Мико́ла Семе́нович Лєско́в (; *, Горохово, Орловська губернія, Російська імперія — † ) — російський письменник, журналіст.
Біографія
Микола Семенович Лєсков народився 4 лютого 1831 року у селі Горохове Орловського повіту. Батько Лєскова, Семен Дмитрович Лєсков (1789—1848), виходець з духовного середовища, за словами Миколи Семеновича, був «…великий, чудовий розумник і дрімучий семінарист» .Письмо П. К. Щебальскому от 16 апреля 1871. Лесков Н. С. Письма (1859—1880). Письмо № 39 Порвавши з духовним середовищем, він поступив на службу в Орловську кримінальну палату, де дослужився до чинів, що давали право на спадкове дворянство, і, за свідченням сучасників, мав репутацію проникливого слідчого, здатного розплутувати складні справи. Мати Марія Петрівна Лєскова (до шлюбу Алфер'єва) була дочкою збіднілого московського дворянина. Одна з її сестер була одружена з багатим орловським поміщиком, інша — з англійцем, який управляв кількома маєтками в різних губерніях.
Дитинство
Раннє дитинство М. С. Лєскова пройшло в Орлі. Після 1839 року, коли батько покинув службу (через сварку з начальством, чим, за словами Лєскова, накликав на себе гнів губернатора), сім'я — подружжя, троє синів і дві дочки — переїхала в село Панін неподалік від міста Кроми. Тут, як згадував майбутній письменник, і відбулося його знайомство з народною мовою.Н. С. Лесков. Собрание сочинений в шести томах. Т. 1. Стр 3 — 42. Предисловие. Б. Бухштаб. Изд-во «Правда». Москва. 1973. У серпні 1841 року в десятирічному віці М. С. Лєсков поступив у перший клас Орловської губернської гімназії, де вчився погано: через п'ять років він отримав свідоцтво про закінчення лише двох класів. Проводячи аналогію з М. О. Некрасовим, відомий літературознавець зробив припущення: «В обох випадках, вочевидь, діяли — з одного боку, бездоглядність, з іншого — відраза до зубріння, до рутини і мертвечини тодішніх казенних навчальних закладів при жадібному інтересі до життя і яскравому темпераменті». У червні 1847 року Лєсков вступив на службу в ту ж палату кримінального суду, де працював його батько, на посаду канцелярського служителя 2-го розряду. Після смерті батька від холери (в 1848 році), Микола Семенович отримав чергове підвищення по службі, ставши помічником столоначальника Орловської палати кримінального суду, а в грудні 1849 року за власним проханням — переміщення в штат Київської казенної палати. Він переїхав до Києва, де жив у свого дядька С. П. Алфер'єва.
Микола Лєсков і Київ У 1849—1857 роках Микола Лєсков жив у Києві на вулиці Маложитомирській, 20 (на будинку, що нині знаходиться поруч із тим, в якому мешкав письменник, встановлено меморіальну дошку Хінкулов Л. Ф. Літературні зустрічі: Розповіді про письменників у Києві. — К.: Рад. письменник, 1980. — С. 64-65.), у свого дядька Сергія Алфер'єва, професора Київського університету, декана медичного факультету. Лєсков був вільним слухачем Київського університету. Служив канцеляристом у присутніх місцях.
Відвідуючи лекції на різних факультетах, він слухав також анатомію, яка вразила його уяву. Написати перший фейлетон Миколу Лєскова умовив Олександр Петрович Вальтер, відомий київський анатом, завідувач кафедри фізіологічної анатомії та мікроскопії. Так почалося творче життя письменника. Вальтер видавав власним коштом журнал «Современная медицина», у якому Лєсков опублікував декілька своїх перших статей («Заметка о зданиях» — 1860, N 29; «О рабочем классе» — 1860, N 32; «Несколько слов о врачах рекрутских присутствий» — 1860, N 36, та ін.)
1860, 1864, 1865, 1874, 1875, 1880 і 1881 року письменник відвідував місто , відобразив київське життя в повістях «Дитячі роки», , оповіданні «Фігура», нарисах «Печерські антики» та ін.
1940 року у Києві на честь Миколи Лєскова названо вулицю.
У Києві працював лікарем молодший брат Лєскова — Олексій Семенович Лєсков.
У Києві (в 1850—1857 роки) Лєсков відвідував вільним слухачем лекції в університеті, вивчав польську мову, захопився іконописом, брав участь в релігійно-філософському студентському гуртку, спілкувався з паломниками, старообрядцями, сектантами. Зазначалося, що значно вплив на світогляд майбутнього письменника надав економіст Д. П. Журавський, поборник скасування кріпосного права. У 1857 році Лєсков звільнився зі служби і почав працювати в компанії чоловіка своєї тітки А. Я. Шкотт (Скотта) «Шкотт і Вількенс». У підприємстві, яке (за його словами) намагалося «експлуатувати все, до чого край представляв будь зручності», Лєсков отримав величезний практичний досвід і знання в численних галузях промисловості і сільського господарства. При цьому у справах фірми Лєсков постійно відправлявся в «мандри по Росії», що також сприяло його знайомству з мовою і побутом різних областей країни. «Це найкращі роки мого життя, коли я багато бачив і жив легко», — пізніше згадував М. С. Лєсков.«Русские писатели о литературе», т.2. Ленинград, 1939, стр. 305 У цей період (до 1860 року) він жив з родиною в селі Райському Городищенського повіту Пензенської губернії. Деякий час потому, однак, торговий дім припинив своє існування і Лєсков влітку 1860 року повернувся до Києва, де зайнявся журналістською та літературною діяльністю. Через півроку він переїхав до Петербурга, зупинившись у І. В. Вернадського.
«Париж після Петербурга, — відзначав син письменника Андрій, — як і Петербург після Києва, не вражали його так, як вразив Київ після Орла, Кром, Собакіна...» Хінкулов Л. Ф. Літературні зустрічі: Розповіді про письменників у Києві. — К.: Рад. письменник, 1980. — С.65..
Літературна кар'єра Лєсков почав друкуватися порівняно пізно, на двадцять дев'ятому році життя, помістивши декілька заміток у газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (1859—1860), кілька статей в київських виданнях «Сучасна медицина», який видавав А. П. Вальтер (стаття «Про робітничий клас», кілька заміток про лікарів) і «Покажчик економічний». Статті Лєскова, що викривали корупцію поліцейських лікарів, призвели до конфлікту з товаришами по службі: в результаті організованої ними провокації і Лєсков, який проводив службове розслідування, був звинувачений у хабарництві і змушений був залишити службу. На початку своєї літературної кар'єри М. С. Лєсков співпрацював з багатьма петербурзькими газетами і журналами, найбільше друкуючись в «Отечественных записках» (де йому протегував знайомий орловський публіцист С. С. Громеко), в «Русской речи» і «Северной пчеле» . У «Отечественных записках» були надруковані «Нариси винокурної промисловості»,1861, N4 які сам Лєсков називав своєю першою роботою«…первая проба пера. С этого начата литер<атурная> работа (1860 г.)». (надпись на авторском оттиске статьи)). Вони вважаються його першою великою публікацією. Влітку того ж року він ненадовго переїхав до Москви, повернувшись до Петербурга в грудні.
Псевдоніми М. С. Лєскова На початку творчої діяльності Лєсков писав під псевдонімом М. Стебницький. Псевдонімний підпис «Стебницкий» вперше з'явився 25 березня 1862 року під першою белетристичною роботою — «Згасла справа» (пізніше «Засуха»). Цей псевдонім письменник використовував до 14 серпня 1869 року. Часом були підписи «М. С.», «С.», і, нарешті, в 1872 році — «Л. С.», «П. Лесков-Стебницкий» і «М. Лесков-Стебницкий». Серед інших умовних підписів і псевдонімів, що використовувалися Лєсковим, відомі: «Фрейшиц», «В. Пересветов», «Николай Понукалов», «Николай Горохов», «Кто-то», «Дм. М-ев», «Н.», «Член общества», «Псаломщик», «Свящ. П. Касторский», «Дивьянк», «М. П.», «Б. Протозанов», «Николай-ов», «Н. Л.», «Н. Л. —в», «Любитель старины», «Проезжий», «Любитель часов», «N. L.», «Л.».
Стаття про пожежі У статті з приводу пожеж в газеті «Северная пчела» від 30 травня 1862 року, про які поширювалися чутки як про підпали, здійснюваних революційно налаштованими студентами і поляками, письменник згадав про ці чутки і зажадав від властей їх підтвердити або спростувати, що було сприйнято демократичної публікою як донос. Крім того, критика дій адміністративної влади, виражена побажанням, «щоб надсилаються команди були на пожежі для дійсної допомоги, а не для стояння» — викликала гнів самого царя. Прочитавши ці рядки, Олександр II написав: «Не слід пропускати, тим більше, що це брехня».Дело 1862 г. N 137 Особой канцелярии министра народного просвещения «По высочайшему повелению касательно напечатанной в N 143, 1862 г. „Северной пчелой“ статьи о пожаре, бывшем в С.-Петербурге 28 мая» Внаслідок цього Лєсков був відправлений редакцією «Северной пчелы» в тривале відрядження. Він об'їхав західні провінції імперії, відвідав також Дінабург, Вільно, Гродно, Пінськ, Львів, Прагу, Краків, а в кінці відрядження — і Париж. У 1863 році він повернувся в Росію і опублікував серію публіцистичних нарисів і листів, зокрема, «З одного дорожнього щоденника», «Російське товариство в Парижі».
«Нікуди» З початку 1862 року М. С. Лєсков став постійним співробітником газети «Северная пчела», де почав писати як передові статті, так і нариси, нерідко на побутові, етнографічні теми, але також — критичні статті, спрямовані, зокрема, проти «вульгарного матеріалізму» і нігілізму. Високу оцінку його діяльність, отримала на сторінках тодішнього «Современника». Письменницька кар'єра М. С. Лєскова почалася в 1863 році, вийшли його перші повісті і «Вівцебик» (1863—1864). Тоді ж в журналі «Библіотека для чтенія» почав друкуватися роман «Нікуди» (1864). «Роман цей носить все знаки поспішності і невмілість моєї», — пізніше визнавав сам письменник.Н. С. Лесков. Собрание сочинений в одиннадцати томах. Москва. 1956—1958. Т. Х, стр. 169 «Нікуди», сатирично зображав побут нігілістичної комуни, якому протиставлялися працьовитість російського народу і християнські сімейні цінності, викликав незадоволення радикалів. Було відзначено, що у більшості зображених Лєсковим «нігілістів» були пізнавані прототипи (в образі глави комуни Белоярцева вгадувався літератор ).
Саме цей перший, в політичному відношенні радикальний дебют на багато років визначив особливе місце Лєскова в літературному співтоваристві, яке, в більшості своїй, схильне було приписувати йому «реакційні», антидемократичні погляди. Ліва преса активно поширювала чутки, згідно з якими роман був написаний «на замовлення» Третього відділення. Це «мерзенне наклеп», за словами письменника, зіпсувало всю його творче життя, на багато років позбавивши можливості друкуватися в популярних журналах.А. Н. Лесков. Жизнь Николая Лескова. Москва., 1954, стр 178 Це і визначило його зближення з М. Н. Катковим, видавцем «Російського вісника».
Перші повісті У 1863 році в журналі «Библіотека для чтенія» була надрукована повість «Житіє однієї баби». За життя письменника твір не перевидавався і згодом вийшов лише в 1924 році в зміненому вигляді під заголовком «Амур в лапоточке. Селянський роман» (видавництво «Время», під редакцією П. В. Бикова). Останній стверджував, що Лєсков сам подарував йому нову версію власного твору — на знак подяки за складену ним в 1889 році бібліографію творів.Н. С. Лесков. Собрание сочинений в шести томах. Т. 1. Изд-во «Правда». Москва. 1973. Стр 423. Щодо цієї версії існували сумніви: відомо, що М. С. Лєсков вже в передмові до першого тому збірки «Повісті, нариси й оповідання М. Стебницького» «обіцяв у другому томі надрукувати» досвід селянського роману «Амур в лапоточке», але тоді обіцяної публікації не було. У ті ж роки вийшли твори Лєскова (1864), (1866) — повісті, в основному, трагічного звучання, в яких автор вивів яскраві жіночі образи різних станів. Сучасною письменнику критикою вони були практично залишені без уваги, але згодом отримали найвищі оцінки фахівців. Саме в перших повістях проявився індивідуальний гумор Лєскова, вперше став складатися його унікальний стиль, різновид «оповіді», родоначальником якого — поряд з Гоголем — він згодом став вважатися. Елементи стилю, що прославив Лєскова, є і в повісті «Котін Доілец і Платонида» (1867).