Марія Донцова (літературний псевдонім Марійка Дика; 1910, Львів, Австро-Угорщина — 1933, Харків, Українська СРР) — українська поетеса, перекладачка та літераторка доби Розстріляного відродження. Авторка ранньомодерністської лірики, друкувалася у львівському «Літературно-науковому вістнику» та харківському журналі «Нова генерація», де також публікувала переклади з польської та французької мов. Наприкінці 1920-х років переїхала до Радянської України, де стала жертвою сталінського терору. За свідченнями сучасників і енциклопедичних видань міжвоєнного часу, загинула 1933 року в Харкові за нез'ясованих обставин.
Творча спадщина Донцової є надзвичайно нечисленною. До сьогодні достеменно відомі лише дві її оригінальні поезії — «Ранішній бенкет» і «Ломаним акордом», а також кілька перекладів, опублікованих у періодиці. Попри невеликий доробок, її ім'я пов'язують із поколінням українських митців, життя і творчість яких були обірвані політичними репресіями 1930-х років, а відновлення її біографії та творчої спадщини залишається предметом сучасних літературознавчих досліджень.
Життєпис Походження Марія Донцова народилася 1910 року у Львові на Галичині. Про її родину відомо небагато, однак у юності вона виявляла мистецькі здібності. Навчалася у драматичній школі, якою керував поет і режисер Микола Вороний. Саме там сформувався її національно-патріотичний світогляд і прагнення присвятити життя українській культурі.
Під псевдонімом Марійка Дика Донцова дебютувала 1925 року на сторінках журналу Літературно-Науковий Вістник (№6), де надруковано дві її поезії. Її творчість вирізнялася емоційністю, модерною образністю й тонкою ліричністю. Вона також перекладала польських поетів українською мовою, сприяючи культурному діалогу між українською та польською літературними традиціями. У 1927–1928 роках Марія Донцова переїхала до Радянської України, ймовірно до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут вона друкувалася у журналі Нова Генерація, що об’єднував українських авангардистів. Попри сподівання на творчу свободу, Донцова зіштовхнулася з недовірою до галичан, цензурними обмеженнями й матеріальними труднощами. Богдан Кравців згадував, що вона «зазнала поневірянь поміж безпритульниками».
Трагічна загибель За свідченнями сучасників, Донцова загинула жахливою смертю. Богдан Кравців писав, що поетесу «розірвали собаки». Богдан Кравців писав про неї: «Не надто вродлива, але безпосередня й відверта поетка Марійка Дика, що у 1927–1928 виїхала разом з багатьма іншими в Радянську Україну і там, зазнавши різних поневірянь поміж безпритульниками, була розірвана собаками».Українська Загальна Енциклопедія (Львів, 1935) підтверджує, що у 1933 році Марію Донцову було розтерзано собаками у харківській тюрмі. Ймовірно, вона стала жертвою радянських репресій без офіційного звинувачення.
Творчість Творчий доробок Донцової невеликий. Вона не видала окремої збірки, а її поезії відомі лише з публікацій у Літературно-Науковому Вістнику. Збереглося два її вірші — «Ранішній бенкет» і «Ломаним акордом», у яких поєднано урбаністичну образність, ліризм і філософське відчуття мінливості життя.
Ранішній бенкет Роззолочений сміється сад… На сталевих сопілках холодний ранок виграє… І синій дим сріблистим відблиском бринить довкола сонних груш… Хто тут був? І хто росистими акордами в розпалене мені лице кидав? Переображений і блідий в тріумфі сонця схід горить… Тремтить від холоду напіврозкрита розкіш білих рож… Чи то стомився день, чи я згасаю?.. (Чи, може, за синім берегом нові горять острови?) Стихає гамір улиці і кам’яні верхи зникають… Допливаю! Холодними долонями огняний квіт зриваю….
Ломаним акордом Барвистим водограєм приснуло місто. Плакатами улиця розмалювалася. Сміється ринок бозами…
Віддихає розпилена втома на задумливім чолі… Вдзвонилися в думу трамваї… Небо сталлю грозить…
Хмаролом каштанів і блискавиці лип Палати з карт побурили мені!
Світляними акордами місто дзвенить… Вогкі очи кінські копита доганяють….
Опубліковані вірші
Дика М. Ранішній банкет. ЛНВ, 1925. № 6. С. 168. Дика М. Ломаним Акордом. ЛНВ, 1925. № 6. С. 177.
Переклади
Станіслав Р. Станде. Слова / з польського Марія Дика. Нова генерація. 1929. № 3. С. 9-10. Морана П. Голос крови/ переклала з французької Марія Дика. Всесвіт, 1929. № 20. С. 2-5.
Спадщина Тексти Донцової — архівна рідкість. Її ім’я згадується у працях про українських митців, знищених у 1930-х роках. Літературознавці намагаються відновити її доробок і повернути постать поетеси до національного канону української літератури.
Пам’ять Марія Донцова вважається однією з найтрагічніших постатей української поезії XX століття. Її коротке життя символізує долю покоління митців Розстріляного Відродження.
Див. також Розстріляне Відродження Микола Вороний Примітки
Джерела Дика М. Ломаним Акордом. ЛНВ, 1925. № 6. С. 177. Винничук Ю. Відомі й невідомі. Збруч, 28 травня 2025.