Бойова група Європейського Союзу (EU BG) – військове формування, що діє в рамках Спільної політики безпеки та оборони (СПБО) Європейського Союзу (ЄС). Зазвичай сформовані за рахунок контингентів держав-членів, кожна з вісімнадцяти бойових груп складається з сил розміром з батальйон, посилених елементами бойової підтримки (1500 військовослужбовців). Дві з цих бойових груп повинні бути готовими до оперативного розгортання в будь-який момент. Цивільним органом, що здійснює нагляд за цими бойовими групами, є Рада Європейського Союзу.

Ініціатива бойової групи досягла повної оперативної спроможності 1 січня 2007 року, але , вони ще не були введені в дію. Вони були розроблені на основі існуючих спеціальних місій, які проводив Європейський Союз (ЄС). Війська та обладнання залучаються з держав-членів Європейського Союзу під керівництвом «провідної країни». У 2004 році Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Кофі Аннан привітав ці плани та наголосив на цінності та важливості бойових груп у допомозі ООН у вирішенні проблемних питань.

Історія

Передумови (1999–2005) Початкова ідея створення багатонаціональних загальновійськових підрозділів ЄС розміром приблизно з батальйон вперше була публічно озвучена на саміті Європейської Ради 10–11 грудня 1999 року в Гельсінкі. Рада розробила Головну мету 2003 року та вказала на необхідність розвитку можливостей швидкого реагування, які члени повинні забезпечити невеликими силами у високому рівні готовності. Цю ідею було повторено на франко-британському саміті 4 лютого 2003 року в Ле-Туке, на якому було висвітлено як пріоритет необхідність покращення можливостей швидкого реагування, «включаючи початкове розгортання сухопутних, морських та повітряних сил протягом 5–10 днів». Це знову було названо важливим у «Головній меті 2010 року».

Операція «Артеміда» у 2003 році продемонструвала швидку реакцію ЄС та розгортання сил у стислі терміни – ЄС пройшов шлях від концепції кризового менеджменту до запуску операції лише за три тижні, а потім знадобилося ще 20 днів для значного розгортання. Її успіх забезпечив шаблон для майбутніх розгортань швидкого реагування, що дозволило розглянути цю ідею більш практично. На наступному франко-британському саміті в листопаді того ж року було заявлено, що, спираючись на досвід операції, ЄС повинен бути здатним і бажати розгорнути сили протягом 15 днів у відповідь на запит ООН. У ньому конкретно закликалося до «сил розміром з бойову групу близько 1500 сухопутних військовослужбовців, запропонованих однією країною або через багатонаціональний чи рамковий пакет сил країн».

10 лютого 2004 року Франція, Німеччина та Сполучене Королівство опублікували документ, у якому викладено «концепцію бойової групи». У документі пропонувалося створити низку автономних груп на базі «Артеміди», що складатимуться приблизно з 1500 осіб та будуть розгорнуті протягом 15 днів. Вони будуть створені головним чином у відповідь на запити ООН у стислі терміни та можуть бути швидко адаптовані до конкретних місій. Вони зосередяться на операціях з об'єднання, підготовці групи до того, як її замінять більші сили, наприклад, миротворці ООН або регіональні миротворці під мандатом ООН. План був схвалений усіма групами у 2004 році, а в листопаді того ж року перші тринадцять бойових груп були зобов'язані надати відповідні нішеві можливості.

Ранній розвиток (2005–2015)

З 1 січня 2005 року бойові групи досягли початкової оперативної спроможності; повної оперативної спроможності було досягнуто 1 січня 2007 року. Хоча держави-члени ЄС спочатку були дуже зацікавлені в добровільному поповненні списку, той факт, що держави-члени, що беруть участь, повинні покривати власні витрати, що особливо обтяжувало менші держави, зробив їх більш небажаними. Крім того, багато держав-членів ЄС мали одночасні зобов'язання щодо МССБ та Сил реагування НАТО, серед інших. Це в поєднанні з тим фактом, що бойові групи ЄС ніколи не були розгорнуті (через повільне прийняття політичних рішень), незважаючи на кілька випадків, коли, на думку різних експертів, вони могли або повинні були бути розгорнуті (найбільш помітно це було в ДР Конго у 2006 та 2008 роках та в Лівії у 2011 році), призвело до збільшення прогалин у резервному списку. Спільне фінансування та фактичне використання можуть вирішити ці проблеми.

MPCC, EDF та PESCO (2016–2020) 23 червня 2016 року на референдумі щодо Brexit було проголосовано за вихід Сполученого Королівства з Європейського Союзу. Оскільки Сполучене Королівство та Франція були найбільшими військовими державами в ЄС, це означало б серйозне скорочення сил, доступних для спільної європейської оборони. 28 червня Верховний представник Федеріка Могеріні представила новий план, Глобальну стратегію Європейського Союзу з питань безпеки та зовнішньої політики, для подальшої ретельної європейської військової інтеграції між державами-членами ЄС. Це включало посилення співпраці під час планування місій, навчання та навчань солдатів, а також розвиток європейської оборонної промисловості. Щодо бойових груп ЄС, план спрямований на усунення перешкод, що перешкоджають їх швидкому розгортанню, таких як відсутність європейського військового штабу. Хоча Могеріні наголосила, що НАТО залишатиметься найважливішою оборонною організацією для багатьох країн ЄС, вона заявила, що Союз повинен мати можливість діяти «автономно, якщо це необхідно» з питань безпеки. Посилаючись на дипломатичний та розвиток ЄС, вона сказала, що «м’якої сили недостатньо», і що в менш безпечному світі, особливо після Brexit, спільні дії потрібні як ніколи раніше.

14 листопада 2016 року 56 міністрів закордонних справ та оборони Європейського Союзу погодили Глобальну стратегію Європейського Союзу з питань безпеки та зовнішньої політики. Вона включала нові можливості для швидкого розгортання бойових груп ЄС з повітряною підтримкою цивільних та військових операцій у зонах конфліктів за межами Європи, наприклад, до прибуття миротворчих сил ООН. Хоча Могеріні заявила, що Стратегія «не є європейською армією» або «дублікатом НАТО», нещодавні президентські обрання Дональда Трампа в США, який раніше неявно погрожував вийти з НАТО, якщо його європейські держави-члени продовжуватимуть не виконувати свої зобов'язання щодо фінансування, також вплинули на рішення європейських міністрів. Окрім Brexit та обрання Трампа, їх також мотивували військовий експансіонізм Росії та європейська міграційна криза, що змусило їх відносно легко погодитися, що аналітики розцінили як прорив.

6 березня 2017 року міністри закордонних справ та оборони домовилися про створення невеликого європейського командного центру в Брюсселі для військових навчальних місій за кордоном, який у майбутньому може перетворитися на європейський військовий «штаб». Цей Склад військового планування та проведення операцій (MPCC) був підтверджений та створений Радою Європейського Союзу 8 червня 2017 року. Це сталося через день після того, як Європейська Комісія запустила Європейський оборонний фонд (EDF), що складається з 5,5 мільярда євро на рік, для «координації, доповнення та посилення національних інвестицій в оборонні дослідження, розробку прототипів та придбання оборонного обладнання та технологій». До того часу відсутність спільного військового фонду була головною перешкодою для ефективного оперативного розгортання бойових груп ЄС. Угода про постійне структуроване співробітництво в галузі оборони (PESCO) була досягнута на саміті ЄС 22–23 червня в Брюсселі. Опитування громадської думки Eurobarometer, проведене у червні 2017 року, показало, що 75% європейців підтримують спільну європейську політику безпеки та оборони, а 55% навіть виступають за створення європейської армії. Однак політичні лідери, такі як прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, зазначили, що «європейська армія» ще не створюється.

Стратегічний компас та російське вторгнення в Україну 2022 року (2020 – дотепер) Під час головування Німеччини в ЄС у другій половині 2020 року Спільна політика безпеки та оборони ЄС розпочала розробку Стратегічного компаса безпеки та оборони, який станом на листопад 2021 року передбачав «суттєво модифіковані бойові групи ЄС» чисельністю 5000 солдатів до 2025 року. Хоча голова закордонних справ ЄС Жозеп Боррель наголошував, що сили втручання ЄС не повинні конкурувати з НАТО, важливо зменшити оперативну залежність від Сполучених Штатів, щоб дозволити військовим формуванням ЄС функціонувати більш автономно, що стало більш очевидним під час повітряного перекидання в Кабулі у серпні 2021 року. Продовжували існувати проблеми зі збором достатньої кількості військ, і на той час лише одна бойова група ЄС зі стандартних двох була доступна в режимі очікування.

Стратегічний компас було остаточно прийнято у березні 2022 року. Хоча він вже розроблявся з кінця 2020 року, російське вторгнення в Україну у лютому 2022 року прискорило розробку та прийняття Стратегічного компасу у березні 2022 року в Брюсселі на зустрічі міністрів закордонних справ та оборони ЄС, які спільно рішуче засудили дії Росії, взяли на себе тверду відданість взаємодоповнюючій співпраці між ЄС та НАТО, а також обговорили плани щодо посилення оборонних можливостей ЄС. У рамках Стратегічного компасу було вирішено створити Способність швидкого розгортання ЄС (EU RDC) шляхом подальшого розвитку бойових груп ЄС (EUBG), «щоб мати змогу діяти швидко та належним чином, як у цивільних, так і у військових місіях, у разі кризи». Як лідер бойової групи ЄС 2025 (яка почне функціонувати у 2025 році), Німеччина забезпечить ядро нової RDC ЄС, за підтримки внесків інших держав-членів ЄС. На конференції з планування бойової групи ЄС 2025, що відбулася наприкінці травня 2022 року у Відні, за участю 10 держав ЄС, було вирішено, що концепцію RDC буде завершено до кінця 2022 року, передова бойова група включатиме до 5000 солдатів з Німеччини та Нідерландів (керівництво), Австрії (логістика), Угорщини, Хорватії та інших держав-членів, спільні навчання та тренування розпочнуться у 2023 році, сили мали бути повністю оперативно готові до 2025 року та розгорнуті протягом 12 місяців у районах на відстані до 6000 кілометрів від Брюсселя. Окрім наземних військ, нові сили мали включати космічні та кіберможливості, сили спеціального призначення та можливості стратегічних авіаперевезень, а також, залежно від потреб, повітряні та військово-морські сили. Ще одна конференція з планування бойової групи ЄС 2025 відбулася у вересні 2022 року в Багатонаціональному об'єднаному штабі в Ульмі, який, ймовірно, також слугуватиме майбутнім штабом на військово-стратегічному рівні.

У травні 2025 року бойову групу з 5000 солдатів було введено в дію.

Завдання

Планується, що групи будуть розгорнуті на місцях протягом 5–10 днів після схвалення радою. Вони повинні бути стійкими протягом щонайменше 30 днів, що може бути продовжено до 120 днів за умови поповнення запасів.

Бойові групи призначені для вирішення завдань, що стоять перед Спільною політикою безпеки та оборони, а саме петерсберзьких завдань (військових завдань гуманітарного, миротворчого та миротворчого характеру). (p. 9)

Планувальники стверджують, що бойові групи мають достатній діапазон дій для виконання всіх цих завдань, хоча такі завдання повинні бути обмежені за «розміром та інтенсивністю» через невеликий характер груп. Такі місії можуть включати запобігання конфліктам, евакуацію, доставку допомоги або початкову стабілізацію. Загалом, вони поділяються на три категорії: короткочасна підтримка існуючих військ, швидке розгортання, що готує ґрунт для більших сил, або невеликі місії швидкого реагування.

Структура