Альберт Джей Нок

Альберт Джей Нок (13 жовтня 1870 – 19 серпня 1945) – американський лібертаріанський автор, редактор журналу «The Nation», а пізніше журналу «The Freeman», теоретик освіти, джорджист та соціальний критик. Він був відвертим опонентом « Нового курсу», а також фундаментальним натхненником сучасних лібертаріанських та консервативних рухів, саме на нього вказував Вільям Ф. Баклі-молодший як на впливову людину в лібертаріанських колах Він був одним із перших американців, які ідентифікували себе як «лібертаріанця». Його найвідоміші книги – «Спогади зайвої людини» та «Наш ворог, держава».

Життя та творчість Протягом усього життя Нок був дуже замкненою людиною, яка майже не ділилася подробицями свого особистого життя зі своїми колегами. Він народився у Скрентоні, штат Пенсильванія, у родині Емми Шелдон Джей та Джозефа Альберта Нока, який був і сталеваром, і священиком Єпископальної церкви. Виріс у Брукліні, Нью-ЙоркPowell, Jim (July 4, 2000). "Stylish Elegance: A Biography of Albert Jay Nock". www.libertarianism.org. Archived from the original on December 19, 2020. Retrieved February 4, 2015.. З 1884 по 1888 рік Нок навчався у коледжі Св. Стефана (нині відомий як Бард-коледж),Wreszin, Michael (1972). The Superfluous Anarchist: Albert Jay Nock, Brown University Press, p. 11. де вступив до братства «Сігма-Альфа-Епсілон».

Після закінчення навчання він недовго грав у бейсбол у нижчій лізі, а потім вступив до богословської семінарії й у 1897 році був висвячений на єпископального священика. У 1900 році Нок одружився з Агнес Грамбайн, і у подружжя народилося двоє дітей — Френсіс і Самуель (обидва стали викладачами коледжу). У 1909 році Нок залишив священство, а також дружину й дітей, і став журналістом.Mark C. Carnes (2003). Invisible Giants: Fifty Americans Who Shaped the Nation But Missed the History Books. Oxford University Press. p. 221. ISBN 978-0195168839. This early, quiet career as a minister ended abruptly in 1909, when Nock left the ministry, his wife, and his children to take up journalism.

У 1914 році Нок приєднався до колективу журналу «The Nation», який на той час більше дотримувався ліберального капіталізму.Nock, Albert Jay; Schaffer, Butler (1937). Our Enemy, the State. Ludwig von Mises Institute. p. Introduction, v. ISBN 978-1610163729. Нок був знайомим із впливовим політиком і оратором Вільямом Дженнінгсом Браяном, і в 1915 році відправився до Європи з особливим дорученням від Браяна, який на той час обіймав посаду державного секретаря. Нок також підтримував дружні стосунки з багатьма провідними прихильниками джорджиського руху.

Однак, хоча Нок усе життя був прихильником Генрі Джорджа, він часто розходився в поглядах з іншими прихильниками Джорджа в лівоорієнтованому русі. Крім того, на Нока вплинули антиколективістські праці німецького соціолога Франца Оппенгеймера,Albert Jay Nock, Our Enemy, the State, The Caxton Printers, 1950, p. 59. чия найвідоміша праця «Держава (Der Staat)» була опублікована в англійському перекладі у 1915 році. У своїх власних працях Нок пізніше розвинув твердження Оппенгеймера про те, що прагнення до людських цілей можна розділити на дві форми: продуктивні, або економічні, засоби та паразитичні, політичні засоби.

У період з 1920 по 1924 рік Нок був співредактором журналу «The Freeman». Спочатку «The Freeman» задумувався як рупор руху за єдиний податок. Його фінансувала заможня дружина іншого редактора журналу, Френсіса НейлсонаNeilson, Francis (1946). "The Story of 'The Freeman'". The American Journal of Economics and Sociology. 6 (1): 3–53., хоча ані Нок, ані Нейлсон не були переконаними прихильниками єдиного податку. Серед авторів журналу «The Freeman» були: Чарльз Остін Бірд, Вільям Генрі Чемберлін, Томас Манн, Льюїс Мамфорд, Бертран Рассел, Лінкольн Стеффенс, Луїс Унтермейер, Торстейн Веблен та Сюзанна Ла Фоллетт — більш лібертаріанськаPresley, Sharon (1981). "Suzanne La Follette: The Freewoman", Libertarian Review (Cato Institute). кузина сенатора Роберта М. Ла Фоллетта. Критик Г. Л. Менкен писав:Його редакційні статті протягом трьох коротких років існування журналу «The Freeman» поставили планку, якої жоден інший представник його професії так і не зміг досягти. Вони були ґрунтовними, а іноді навіть ерудитними, але в них ніколи не було ані найменшого натяку на педантизм.Mencken, H.L. (1926). "The Immortal Democrat". American Mercury. 9 (33): 123.Коли збитковий журнал «The Freeman» припинив виходити у 1924 році, Нок став незалежним журналістом у Нью-Йорку та Брюсселі (Бельгія).

«Міф про винну націю»Originally published in 1922 by B. W. Huebsch, Inc. Published in 2011 by the Ludwig von Mises Institute., що вийшла у 1922 році, стала першою антивоєнною книгою Альберта Джея Нока — справою, яку він підтримував усе своє життя як невід’ємну складову лібертаріанського світогляду. Основна мета книги — довести неправдивість американської воєнної пропаганди. На думку Нока, метою Першої світової війни не було звільнення Європи та світу від німецького імперіалізму та загроз. Якщо й існувала змова, то вона полягала в тому, що союзні держави поширювали публічні заяви, які повністю суперечили їхнім власним дипломатичним телеграмам. Разом із цим велася воєнна пропаганда, спрямована на те, щоб перетворити Німеччину на «націю диявола».

У середині 1920-х років невелика група заможних американських шанувальників фінансувала літературну та історичну діяльність Нока, щоб він міг займатися тим, що його цікавило. Незабаром після цього він опублікував біографію Томаса Джефферсона. Коли у 1928 році вийшла друком книга «Джефферсон», Менкен високо оцінив її як «твір тонкого й надзвичайно вправного майстра», що «розчистив величезну гору доктринального сміття, яке накопичилося над могилою Джефферсона, а також надає чіткий і вичерпний опис джефферсонівської системи», і «суть її полягає в тому, що Джефферсон поділив усе людство на два класи — виробників і експлуататорів — і він був на боці перших від початку до кінця і завжди». Менкен також вважав цю книгу точною, проникливою, добре структурованою та чарівною.

У своїх двох книгах 1932 року — «Про недоліки освіти та інші есе» та «Теорія освіти в Сполучених Штатах» — Нок виступив із різкою критикою сучасної державної освіти.

У своїй статті 1936 року «Робота Ісаї»Nock, Albert Jay (1956). "Isaiah's Job". The Freeman. 6 (12): 31–37., яка з’явилася в журналі «The Atlantic Monthly» і була передрукована у вигляді брошури в липні 1962 року Фондом економічної освіти, Нок висловив своє повне розчарування ідеєю реформування існуючої системи. Вважаючи, що переконати значну частину населення в правильності обраного курсу неможливо, та виступаючи проти будь-яких пропозицій щодо насильницької революції, Нок натомість стверджував, що лібертаріанці повинні зосередитися на плеканні того, що він називав «Залишком».

«Залишок», на думку Нока, складався з невеликої меншості, яка розуміла природу держави та суспільства і яка набуде впливу лише тоді, коли нинішній небезпечний курс стане цілком і очевидно нежиттєздатним — ситуація, яка, можливо, настане лише в далекому майбутньому.Harris, Michael R. (1970). Five Counterrevolutionists in Higher Education: Irving Babbitt, Albert Jay Nock, Abraham Flexner, Robert Maynard Hutchins, Alexander Meiklejohn, Oregon State University Press, p. 97. На філософію Нока щодо «Залишку» вплинув глибокий песимізм та елітаризм, які соціальний критик Ральф Адамс Крам висловив у есе 1932 року «Чому ми не поводимося як люди».Cram, Ralph Adams (1932). "Why We Do Not Behave Like Human Beings". The American Mercury. 27 (105): 41–48. Critchlow, Donald T. (2007). The Conservative Ascendancy: How the GOP Right Made Political History. Harvard University Press. ISBN 978-0674026209. Archived from the original on 2023-01-20. Retrieved 2022-06-14.Allitt, Patrick (2009). The Conservatives: Ideas and Personalities Throughout American History. Yale University Press. p. 299. ISBN 978-0300155297.У своїй книзі «Мемуари зайвої людини» Нок не приховує, що його вчителі:не вдавали, що вірять у те, що кожного можна навчити, бо, навпаки, знали, що навчити можна дуже небагатьох, справді дуже небагатьох. Вони розглядали це як природний факт, подібно до того, що мало хто має зріст шість футів. [...] Вони визнавали той факт, що існують практичні межі інтелектуального та духовного досвіду, які природа відкрила для одних і закрила для інших.У 1941 році Нок опублікував у журналі «The Atlantic Monthly» двочастинний нарис під назвою «Єврейська проблема в Америці».Nock, Albert Jay (1941). "The Jewish Problem in America", The Atlantic Monthly, June 1, pp. 699–705. Ці статті були частиною серії, до якої долучилися різні автори, зібраної редакторами у відповідь на нещодавні антисемітські заворушення в Брукліні та інших місцях «у надії, що вільна й відверта дискусія зменшить тиск, який зараз є небезпечно високим, і дасть нам здоровіше розуміння людських чинників, що беруть у цьому участь».

Аргумент Нока полягав у тому, що євреї — це східний народ, прийнятний для «розумного західного людини», але назавжди чужий «західній масі»Crunden, Robert Morse (1964). The Mind and Art of Albert Jay Nock, Henry Regnery Company, pp. 183–84.. Крім того, «масова людина» «схильна більше обурюватися східним як конкурентом, ніж іншим західним»; американські маси — це «найкращі у світі майстри повішання на мотузці та розбиття голів об ліхтарні стовпи»; і, вивчаючи єврейську історію, «вражає той факт, що переслідування ніколи не походили від руху вищих класів». Ця вроджена ворожість мас, зробив він висновок, може бути використана державою, яка шукає козла відпущення, щоб відвернути увагу від «будь-яких потрясінь, пов’язаних з економічним розладом, що можуть статися в найближчі роки». Він підсумував: «Якщо я збережу сімейну традицію довголіття, думаю, не виключено, що я доживу до того, як у цій країні знову ухвалять Нюрнберзькі закони й почнуть їх суворо застосовувати», і стверджував, що наслідки такого погрому «будуть настільки ж жахливими за своїм масштабом і величиною, як і все, що бачили з часів Середньовіччя».

Самі статті були визнані деякими коментаторами антисемітськимиBlonder, Edward G. (17 July 1941). "⁨A Reply To Albert Jay Nock 's Articles On "The Jewish Problem " ⁩ | ⁨The Sentinel⁩ | 17 July 1941 | Newspapers | The National Library of Israel". The Sentinel⁩. p. 11. Archived from the original on 13 June 2022. Retrieved 13 June 2022., і Нока більше ніколи не просили писати статті, що фактично поклало кінець його кар’єрі соціального критика. На звинувачення в антисемітизмі Нок відповів: «Кілька років тому хтось запитав мене, чи правда, що я не люблю євреїв, і я відповів, що це, безумовно, правда, але зовсім не тому, що вони євреї, а тому, що вони люди, а я не люблю людей». Albert Jay Nock (May 16, 1998). "Autobiographical Sketch (unpublished piece written for Paul Palmer, editor of the American Mercury Magazine, c. 1936)". alumnus.caltech.edu. California Institute of Technology. Archived from the original on June 29, 2017. Retrieved 12 July 2017.

У 1943 році, за два роки до смерті, Нок опублікував свою автобіографію «Мемуари зайвої людини», назва якої відображала ступінь розчарування Нока та його відчуження від сучасних суспільних тенденцій. Після виходу цієї автобіографії Нок часто бував у гостях у будинку нафтовика Вільяма Ф. Баклі-старшого в Шароні, штат Коннектикут, чий син, Вільям Ф. Баклі-молодший, згодом став впливовим автором і оратором.Buckley, William F. Jr. (2008). Let Us Talk of Many Things: The Collected Speeches. Basic Books. p. 466. ISBN 978-0786726899.

Нок помер від лейкемії в 1945 році в місті Вейкфілд, штат Род-Айленд, у будинку своєї давньої подруги Рут Робінсон, ілюстраторки його книги 1934 року «Подорож до Франції Рабле». Він похований на кладовищі Ріверсайд у Вейкфілді.

Думки, громадянська позиція