Федір Васильович Бей (псевдоніми: Бей-Орловський, Фелікс Владиславович Орловський, Федь Бей; 29 червня 1899, Литвинів, нині Тернопільського району Тернопільської області — 15 вересня 1938, селище Комунарка, нині в складі Москви, РФ) — український військовик, політичний і громадський діяч, десятник Українських січових стрільців, діяч Української революції 1917—1921 років, член Центрального Комітету і кандидат в члени ЦК Комуністичної партії Західної України (1925—1933).

Життєпис Народився в селі Литвинів. Навчався в Бережанській гімназії.

Військова служба Під час Першої світової війни у 1914—1917 роках служив у Легіоні Українських січових стрільців, де мав звання десятника. У 1917 році потрапив до російського полону, з якого згодом утік. Під час перебування в Росії змінив прізвище, ім'я та по батькові на Фелікс Владиславович Орловський.

Влітку 1917 — на початку 1918 року працював кур'єром та співробітником канцелярії Української Центральної Ради, ніс службу в особистій охороні голови УЦР Михайла Грушевського. У 1918—1920 роках був офіцером Корпусу Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця, брав участь у бойових діях Армії Української Народної Республіки. До весни 1920 року воював у її складі, після чого перейшов до Червоної армії.

Член ЦК КПЗУ У серпні—вересні 1920 року перебував у Тернополі як співробітник Галицького революційного комітету (Галревкому). У 1917—1920 роках був членом Української соціал-демократичної партії Галичини, У 1925—1927 роках входив до складу Центрального комітету КПЗУ, у 1928—1933 роках був кандидатом у члени ЦК партії.

У 1920-х роках Федір Бей виконував функції одного з представників Центрального комітету КПЗУ в Берліні. У цьому статусі він підтримував зв'язки між керівництвом партії та українськими політичними емігрантськими середовищами в Німеччині. За свідченнями сучасників, Бей рекомендував радянському дипломатичному представникові Володимиру Долганову залучити українських комуністичних діячів до створення Культурно-освітнього об'єднання українських робітників у Німеччині «Воля». Зокрема, за його рекомендацією одним із організаторів товариства став член КПЗУ та Комуністичної партії Німеччини Дмитро Феркуняк, який після заснування організації восени 1927 року очолив її правління.

Восени 1922 року разом із Романом Роздольським як делегат від Праги брав участь у пленумі закордонної групи розламівців, що відбувся в одному з приміщень радянського повпредства в Берліні. Наприкінці січня 1923 року на пленумі у Відні його було обрано членом повного складу Закордонного бюро допомоги (ЗБД). До керівництва бюро тоді також увійшли Осип Букшований (як секретар), Григорій Піддубний та Павло Ладан. У травні 1923 року Ф. Бей-Орловський брав участь у черговому берлінському пленумі ЗБД, на якому було обговорено та ухвалено політичну платформу для проведення об’єднавчої конференції партії у Львові.

У 1924—1925 роках діяч комуністичного підпілля, член ЦК КПЗУ Федір Бей-Орловський виконував конфіденційні доручення радянської сторони та академіка Михайла Грушевського. У дипломатичному листуванні радянського представника у Варшаві Тиміша Репи він фігурував під конспіративними іменами «Федь зі Львова» та «Федь Б.».

Репресії та загибель Заарештований органами ОДПУ 19 січня 1933 року у сфабрикованій справі «Московського центру УВО». 5 вересня 1933 року Колегією ОДПУ засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Під час відбування покарання був удруге притягнутий до слідства: 15 вересня 1938 року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила його до вищої міри покарання — розстрілу. Страчений того ж дня.

За відсутності офіційного дипломатичного представництва СРСР у Львові Бей-Орловський діяв як нелегальний кур'єр і зв'язковий між ВУАН та українськими науковими колами Галичини, зокрема забезпечував безпосередню комунікацію М. Грушевського з головою Наукового товариства ім. Шевченка Кирилом Студинським, а також сприяв передачі коштів і книжкових видань через дипломатичні канали.

За свідченнями Павла Ладана, Федір Бей-Орловський підтримував контакти з представниками радянської розвідки та неодноразово сприяв виконанню їхніх доручень у Берліні. Зокрема, до нього звертався агент ГПУ «Ігор», який просив допомогти встановити зв'язок із діячем КПЗУ Леонтовичем. Бей надав його адресу та сприяв організації зустрічі в Берліні, під час якої обговорювалися питання подальшої роботи. За свідченням Ладана, Бей також повідомляв, що Леонтовича могли поновити в партії за умови подання відповідної заяви, а представники ГПУ високо оцінювали його діяльність і розглядали як особу, якій планувалося доручити організацію агентурної роботи на території Галичини.

За свідченнями Павла Ладана, Федір Бей-Орловський брав участь у наданні матеріальної та організаційної допомоги колишнім членам КПЗУ, які після виключення з партії опинилися у скрутному становищі. Зокрема, він разом із Семеном Волинцем сприяв влаштуванню Турянського на лікування до санаторію та допомагав його родині, яка потерпала від матеріальних труднощів і хвороби. За спогадами Ладана, Бей також підтримував практику взаємодопомоги серед колишніх партійців, які втратили засоби до існування після припинення фінансування з боку партійних органів. Ладан наголошував, що розцінював таку діяльність як прояв особистої солідарності, а не політичної змови.

У 1921—1932 роках одночасно був таємним співробітником ОДПУ.У 1931—1933 роках навчався на курсах марксизму-ленінізму при Центральному виконавчому комітеті СРСР у Москві. У серпні 1931 року, після переїзду до Москви, Федір Бей підтримував контакти з колишніми діячами КПЗУ та українськими партійними функціонерами. За свідченнями Павла Ладана, вони неодноразово зустрічалися впродовж 1931–1932 років, зокрема й у помешканні Бея. Під час однієї з розмов Бей повідомив про погіршення політичної атмосфери в Москві, зазначивши, що його давні знайомі з органів ГПУ та Комінтерну почали ставитися до нього стримано й з недовірою.

У контексті розгортання політичних репресій Бей висловлював сумніви щодо обґрунтованості кримінальних справ проти низки українських комуністичних діячів. Зокрема, він негативно оцінював арешти Воєвудського, Гошовського, Палієва, Рожанковського та переслідування Федір Конара, пов'язуючи їх із так званою «справою Коссака».

Арешт і страта 19 січня 1933 року заарештований у сфабрикованій органами ОДПУ «справі Московського центру УВО». На слідстві Федір Бей категорично заперечував існування будь-якої контрреволюційної організації за участю Конара, Коссака та інших фігурантів справи, характеризуючи їх як відданих радянській владі та партії діячів. Ці висловлювання згодом стали одним із елементів матеріалів, використаних радянськими органами безпеки під час кампанії репресій проти колишніх керівників КПЗУ.

Постановою Колегії ОДПУ від 5 вересня 1933 року був «засуджений» до десяти років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Під час Великого терору 1938 року засуджений до смертної кари та 15 вересня 1938 року розстріляний на полігоні «Комунарка» поблизу Москви. Примітки

Джерела