О́рден Бі́лого Орла́ () — найвища нагорода Речі Посполитої, а пізніше Польщі. Одна з найстаріших польських нагород. Її вручають найвидатнішим полякам за їхні заслуги, а іноді й главам інших держав.
Орден Білого Орла кріпиться до блакитного пояса, перекинутого через ліве плече на правий бік. Зірка Ордену, раніше вишита, носиться на лівому боці грудей. На відміну від інших польських високих нагород, Орден Білого Орла не має різних ступенів чи хрестів.
Історія Заснований 1 листопада 1705 року королем Речі Посполитої Августом Сильним. У той час Август був також курфюрстом Саксонії, однак орден не увійшов до системи саксонських нагород. За часів Першої Польської Республіки його отримували переважно магнати, які підтримали короля під час вільних виборів: Кароль Станіслав Радзивіл, Ієронім Любомирський, Міхал Казимир Огінський, Ігнацій Красицький, Станіслав Костка Потоцький, Станіслав Малаховський, а також гетьмана Іван Мазепа. За часів Августа III орден дещо втратив престиж, оскільки міністр Генріх фон Брюль масово розпродавав його. За правління Станіслава Августа Понятовського Орден Білого Орла вручався за наказом імператриці Катерини IIJerzy Besala, Tyrani i błaźni. Od cezarów rzymskich i Henryka VIII Tudora do Stalina i Hitlera. Bellona Warszawa 2013, s. 361..
У результаті третього поділу Польщі в 1795 році орден було скасовано. У 1807 році його було відновлено як найвищу нагороду Варшавського герцогства, створеного Наполеоном Бонапартом. З 1815 по 1831 рік орден вручався у Конгресі Польського королівства.
Після того як російські війська придушили польське повстання 1830—1831 років у Польському Королівстві, орден Білого Орла був офіційно «анексований» Миколою I і 17 листопада 1831 року став частиною російської імператорської системи нагород. Знаки розрізнення цього нового Імператорського російського ордена Білого Орла були змінені, щоб більше нагадувати знаки російських орденів. Він залишався в такому вигляді до Російської революції 1917 року, в результаті якої впала Російська імперія.
У 1921 році, після створення Польської республіки, орден офіційно став найвищою нагородою Польщі актом Парламенту від 4 лютого 1921 року, а його знаки відзнаки були перероблені. У міжвоєнний період (1921—1939) орденом було нагороджено 24 громадян Польщі та 87 іноземців, серед яких було 33 монархи та глави держав, 10 прем'єр-міністрів та 15 інших державних міністрів, а також 12 членів королівських сімей. Серед нагороджених — фашистський диктатор Італії Беніто Муссоліні.
Після 1948 року, коли було проголошена Польська Народна Республіка, Орден Білого Орла більше не вручався, проте офіційно його так і не скасували. Ним також користувався польський уряд у вигнанні. Після падіння комуністичного режиму орден було знову відновлено 26 жовтня 1992 року, причому польський уряд у вигнанні вже передав печатку та архіви ордена Леху Валенсі. Першою особою, яка була нагороджена Білим Орлом після його відновлення, став Папа Іван Павло II. Президент Польщі як глава держави є Великим Магістром Ордену.
Серед нагороджених орденом - королева Великої Британії Єлизавета II (1996), письменник Станіслав Лем (1996), канцлер Німеччини Гельмут Коль (1998), один з керівників повстання у Варшавському гетто Марек Едельман (1998), президент Литовської Республіки Валдас Адамкус (1999), президент Республіки Казахстан Назарбаєв Нурсултан (2004), президент України Віктор Ющенко (2005), польська письменниця і сценарист Зофія Посмиш (2020), президент України Володимир Зеленський (2023 — позбавлений 19.06.2026).
Особи, які відмовилися прийняти Орден Білого Орла У 1792 році Станіслав Август Понятовський хотів нагородити Тадеуша Костюшка орденом. Однак той, керуючись власними переконаннями, нібито відмовився його прийнятиFranciszek Rychlicki, Tadeusz Kościuszko i rozbiór Polski, Kraków 1871.Karol Falkenstein, Tadeusz Kościuszko, czyli dokładny rys jego życia, Wrocław 1827, s. 8.Jedyna znana wzmianka o nadaniu orderu w: Korespondent Warsz. nr 38 z dn. 28.07.1792 (przedruk w pracy Kościuszko 1893—1896, Kościuszkowska seria wznowień, Kraków 1994, s. 39.); inne wykazy, biografie i portrety Kościuszki Orderu Orła Białego nie wykazują — zob: Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705—2008, 2008, s. 268..
У Третій Польській Республіці єдиною особою, яка відмовилася прийняти Орден Білого Орла, був Єжи Ґедройць у 1994 році.
У червні 2026 року, у відповідь на рішення Президента Республіки Польща Кароля Навроцького про позбавлення ордена Президента України Володимира Зеленського, Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко відмовились від Ордену Білого Орла, які вони отримали відповідно у 1997, 2005 та 2014 роках.
Позбавлення ордену Попри те, що орденом нагороджено численних неоднозначних особистостей, як-от Катерина II та Беніто Муссоліні, до 2026 року єдиним прецедентом позбавлення ордена був польський політик Вінцентій Вітос. Він отримав орден 1921 року, проте втратив його автоматично через кримінальне провадження, організоване режимом санації під час репресій проти опозиції. 1939 року його відновили.
Вперше за 320-літню історію ордену пряме його позбавлення відбулось у червні 2026 року: президент Польщі Кароль Навроцький позбавив ордена президента України Володимира Зеленського, приводом для чого стало надання Окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесного найменування «імені Героїв УПА». Зеленський був не єдиним президентом, який офіційно вшановував УПА. Наприклад, Віктор Ющенко надав звання Героя України Роману Шухевичу та Степану Бандері 2007 і 2010 років, відповідно, проте подібні санкції до нього не були застосовані. 20 червня про відмову від орденів Білого Орла на знак солідарності заявили експрезиденти України Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко.
Галерея
Хрест Ордена
Зірка Ордена
Ланцюг Ордену
Див. також Кавалери ордена Білого Орла Орден Білого Орла (Російська імперія) Нагородна система Польщі
Примітки
Джерела Order Orła Białego w Rzeczypospolitej Polskie dzieje: Order Orła Białego