Тара́с Ю́рійович Мельничу́к (20 серпня 1938, с. Уторопи — 29 березня 1995, Коломия) — український поет-дисидент, в'язень радянських таборів та жертва репресивної психіатрії. Лауреат Шевченківської премії (1992).

Життєпис Після закінчення десятирічки Тарас Мельничук працював коректором районної газети «Радянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у лавах Радянської армії.

1958 — вступив до Чернівецького державного університету. На третьому курсі покинув навчання й поїхав за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, далі впродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю.

1964 — поновився в університеті, з якого через півтора року був відрахований за вільнодумство.

Працював у редакціях районних газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківська.

1967 — у видавництві «Карпати» вийшла його перша збірка віршів «Несімо любов планеті».

1967 — вступив на заочне відділення Московського літературного інституту.

Здав рукопис збірки віршів «Чага» у видавництва «Карпати» та «Радянський письменник», що стало причиною його арешту 24 січня 1972 року під час масових репресій проти української інтелігенції. Відбував покару в Пермських таборах, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Перебував під наглядом органів радянської держбезпеки.

Квітень 1979 — через спровокований КДБ інцидентОвсієнко В. В. Про Тараса Мельничука // Інтерв'ю: Гриньків Дмитро Дмитрович  — Музей дисидентського руху, 8.02.2000, за «вчинення опору працівникові міліції» (а насправді за антирадянську діяльність), Тарас Мельничук був арештований на 4 роки. Далі — кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

1982 — у видавництві «Смолоскип» у Торонто без відома автора вийшла збірка його віршів «Із-за ґрат».

Після повернення із тюрми Тарас Мельничук почав багато пити. Попри застереження друзів та їх намагання допомогти, урешті-решт він потрапив на курс лікування до спеціальної лікарні в Джурові. За припущенням, таким чином КДБ розраховувало звести нанівець авторитет поета та одночасно підірвати стан його здоров'я через ліки. 1985 року після його втечі з Джурова Мельничука було запроторено до психлікарні в Підмихайлівцях. Звільнений він був лише 27 квітня 1986 року, одразу після Чорнобильської аварії. Поету повідомили, що на нього тоді готувалося нове ув'язнення, але увагу радянських спецорганів було відвернуто техногенною катастрофою.

1990 — вийшли збірки «Строфи із Голгофи» (Велика Британія) та «Князь роси» (Київ, видавництво «Молодь»).

1990 — вступив до Спілки письменників України.

1992 — за книжку «Князь роси» удостоєний Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Останні роки прожив у Коломиї.

1994 — у Коломийській друкарні ім. Шухевича побачила світ збірка поезій «Чага» (завдяки директорові друкарні Михайлові Андрусяку).

Похований на місці колишнього рідного обійстя в Уторопах.

Щороку 19 серпня, на День міста в Коломиї, вручають міську літературну премію імені Тараса Мельничука.

З 2018 року діє віртуальна сторінка Тараса Мельничука, де розміщені рукописи поета, світлини та інші матеріали, пов'язані з його творчістю.

Бібліографія

Прижиттєві видання Несімо любов планеті (— Ужгород: Карпати, 1967. — 42 с.) Із-за ґрат (— Торонто: Смолоскип, 1982. — 84 с.) Строфи із Голгофи (Велика Британія, 1990) — тривають дискусії чи ця книжка справді була видана.70 років «Князю роси» — Тарасові Мельничуку  — Радіо «Свобода», 21.08.2009 Князь роси (— Київ: Молодь, 1990. — 152 с.) Чага (— Коломия: Вік, 1994. — 175 с.)

Посмертні видання Твори в трьох томах. (Коломия: Вік, 2003) Князь роси: вибране. (Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. — 288 с. — ISBN 978-617-585-032-9) Моє ліплення оленя. (Брустурів: Дискурсус, 2018) Юнак милується автоматом. (Брустурів: Дискурсус, 2019)

Про нього Савчук Микола. "Тарас Мельничук: «Я — іскорка Його» // Вісник Коломиї. 1991. 17 серпня. С. 6.

Савчук Микола. Про того, що прийшов з неба і в небо повернувся // Молодь України. 1995. 20 квітня. С. 3. Гусар Ю. Тарас — «Князь роси»: [Про Тараса Мельничука] / Юхим Гусар // Буковинське віче. 2010. 3 березня (№ 16). С. 4. Курищук Галина. Встати! Суд іде!.. (Косів, 1998; 110 с.) — авторка є двоюрідною племінницею поета. Машталер Галина. Вивчення творчості Тараса Мельничука в школі (Тернопіль, 2004; 47 с.) Пастух Т. Дихотомія поезії Тараса Мельничука: https://zbruc.eu/node/90892 Посічанський М. Вічний блукалець і бунтар — Тарас Мельничук: https://galychyna.if.ua/analytic/vichniy-blukalets-i-buntar-taras-melnichuk/ Попадюк Манолій, Максимчук Віктор (упор.) Літературний музей Тараса Мельничука (Вижниця: Черемош, 2006; 47 с.) Попадюк Манолій, Максимчук Віктор (упор.) Князь вільного слова: Спогади про Т. Мельничука (Вижниця: Черемош, 2008; 262 с.) Зелененька Ірина. «Чиї це ілюзії стенають плечима якого народу?»: Тарас Мельничук і літературний процес 60-х — 90-х років 20 століття (Вінниця, 2008; 115 с.) Ярош Ярослав. Залізний Зек або Зимна Зелень (Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008; 56 с.) — драма про Тараса Мельничука і його першу дружину Марію. Бурлака: спогади про Тараса Мельничука / упоряд: Є. Баран, М. Лазарук. Івано-Франкувськ: Місто НВ, 2018. 247 с. (Серія «Бібліотека Івано-Франківської організації Національної спілки письменників України» ; вип. 9 / ідея серії Є. Баран).

Відеографія Тарас Мельничук. Доля i слово (документальний телевізійний фільм; цикл «Лицарі духу», К.: Укртелефільм, 1992) Виступ Тараса Мельничука на врученні Шевченківської премії (1992)

Вплив на сучасність Іменем Тараса Мельничука названо дві літературні премії: Коломийська міська Літературна премія імені Тараса Мельничука Премія «Князь роси» (заснована товариством «Плин» та «Буковинським журналом»)

Також, 14 жовтня 2009 в Івано-Франківську було започатковано щорічний Літературний фестиваль імені Тараса Мельничука «Покрова».

Пам'ять про Тараса Мельничука Біля школи в селі Уторопи з 2012 року діє літераторатурно-меморіальний музей Тараса Мельничука.Десять сонць — за одну Україну // Газета «Буковина», 23.09.2008На Косівщині відкрили музей Тараса Мельничука — НТК, 17.10.2012. Пам'ятник Тарасові Мельничуку в Уторопах біля його музею та школи. Меморіальна дошка на Коломийській дитячій бібліотеці № 2 названій його іменем. Там же діє кімната-музей.У Коломиї вшановують Тараса Мельничука — НТК, 30.03.2010 Меморіальна дошка на школі, де навчався Мельничук, у Яблунові. Меморіальна дошка у Косові на будівлі редакції газети, в якій працював поет. Вулиця Тараса Мельничука у Коломиї.

Аудіокниги

Тарас Мельничук. «Я знав…» : https://www.youtube.com/watch?v=j1UzV2n5BYk

Примітки

Посилання Тарас Мельничук — про автора, вибрані поезії. Збірка «Несімо любов планеті» Мельничук Тарас. Князь роси. Вибрані поезії: https://chtyvo.org.ua/authors/Melnychuk_Taras/Kniaz_rosy_vybrani_poezii/ Тарас Мельничук. Розлетілись ми, неначе пір'я: https://md-eksperiment.org/post/20170526-taras-melnichuk-rozletilis-mi-nenache-pir-ya Автограф Тараса Мельничука // Укрінформ. 2009. 14 серп. Савчук М. Тарас Мельничук: «Я — іскорка Його» // Вісник Коломиї. 1991. 17 серпня. Савчук М. Про того, що прийшов з неба і в небо повернувся // Молодь України. 1995. 20 квітня. Олександр Пасічник. Поезія Тараса Мельничука // Гуцульщина. 1998. Ч. 53. С. 6–7. Наталія Осипчук. Князь Роси // Перевал, з якого далеко видно // Демократична Україна. 2008. № 42.  Про журнал «Німчич» та Тараса Мельничука. Ніна Гнатюк. Тарас Мельничук: Крім честі мені нічого не лишилось // День. 1998. 20 серп. Фещук Наталія. Відкрили меморіальну дошку Тарасу Мельничуку // Чернівці. 2015. 26 берез. С. 11.