Григо́рій Са́вич Сковорода́ (, Чорнухи, Лубенський полк, Гетьманщина, Російська імперія, нині Полтавська область, Україна — , Іванівка, Харківщина, Російська імперія) — український філософ-містик«Незвична» філософія Григорія Сковороди НУ «Острозька академія» 22 November 2012 300 років живий: Григорій Сковорода дає нам духовні опори для боротьби, навчає внутрішньої свободи і веде до щастя через моральне вдосконалення 03.12.2022Німецька містика і Григорій Сковорода у європейській ірраціоналістичній традиції 2014, богослов, катехит, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».
Навчався в Києво-Могилянській академії (вищої освіти не здобув). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, у яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов'яноруською (слов'яноукраїнською), поезії та байки — книжною українською (у ній менше церковнослов'янських елементів). Частину листування Сковорода вів також латинською мовою.
Життєпис
Ранні роки
Народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині в козацькій родині Сави та Пелагеї. По материній лінії мав кримськотатарське коріння. Мати Григорія Сковороди Пелагея мала дошлюбне прізвище Шангіреєва. Відомо, що в 1650 році один із предків Пелагеї Степанівни Шангіреєвої був Іван Шангіреєв, наказний полковник Канівського полку. Низка дослідників вважає, що Григорій Сковорода є прямим родичем Шахіна Гірея, спадкоємця престолу кримського хана Мехмеда III Ґерая, який правив ханатом у 1624—1628 роках.
Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина в Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х років.
У сім років Григорія віддали до чотирирічної дяківської школи в Чорнухах.
У Григорія Сковороди був молодший брат Василь. У метричній книзі Воскресенської церкви Чорнух за 1 січня 1733 року (за старим стилем) є запис, що священник Воскресенської церкви Степан хрестив Василя Сковороду.
У серпні 1734 року Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. У першому, ординарному класі (аналогія, інфима) вивчали українську книжну, польську мови і поступово переходили на латину, яка ставала основною в подальших класах, також вивчали церковнослов'янську.
У 1735—1738 роках Сковорода продовжив навчання в наступних граматичних класах, вивчав латинську мову, прозові та поетичні твори цією мовою. Далі були класи поетики та риторики, а також у 1739—1740 роках починає вчити грецьку, німецьку й гебрейську мови в Симона Тодорського. Потім схема навчання передбачала клас філософії тривалістю два роки, де вивчались діалектика, логіка, етика, фізика, метафізика. У цьому класі Сковорода навчався під орудою префекта академії Михайла Козачинського.
Придворна капела (1742—1744) У 1741 році, не завершивши клас філософії, Сковорода у Глухові пройшов конкурсний відбір до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни і вирушив до Санкт-Петербурга. У придворній капелі в Санкт-Петербурзі та Москві виконував партії альта в операх, літургіях, різних урочистостях. Зокрема, співав на коронації Єлизавети в Москві в італійській опері Йоганна Адольфа Гассе «La clemenza di Tito» («Милосердя Тита»).
Наприкінці серпня 1744 року разом із почтом імператриці Єлизавети прибув до Києва, куди Єлизавета їхала «на поклоніння святим Божим угодникам». Назад з імператорським двором вертатися Сковорода не став, звільнився в чині «придворного уставника» і повернувся до Києво-Могилянської академії, аби завершити курс філософії.
Закордонна мандрівка (1745—1750)
Наприкінці 1745 року, закінчивши штудії філософії в Києво-Могилянській академії і бажаючи побачити чужі краї, пізнати ширше «коло наук», завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Степановича Вишневського (1682—1749; за походженням серб із Трансільванії, від 1715 року на російській службі). Усі перші біографи Сковороди вважали, що він потрапив до комісії в ролі дячка для похідної православної церкви, але на думку Леоніда Ушкалова він найімовірніше поїхав до Угорщини як компаньйон генерала Вишневського. Наприкінці серпня 1745 року комісія вирушила з Києва і у 20-х числах вересня прибула до Токаю. Окрім Токаю, Сковорода відвідав Пресбург, Офен, Відень та інші навколишні міста, де спілкувався з ученими людьми. Існують припущення, що Сковорода побував в Італії й Німеччині, проте документальних підтверджень цього, як і можливого навчання в університеті Галле, немаєСковорода Григорій Савич / Б. Краців // . У Пресбурзі Сковорода міг ознайомитися з містичними ідеями пієтизму, які прийшли з Галле і побутували в середовищі місцевої лютеранської громади. Можливо, на цьому позначився вплив Симона Тодорського, який до того ж у 1737—1738 роках вчителював у православних школах на території колишньої Угорщини.
У січні 1749 у Токаї помер Вишневський; керівником «Токайської комісії…» призначили його сина Гаврила. Наступного року Сковорода вирішує повертатися в Україну. З черговим транспортом вина 10 жовтня 1750 він прибув до Києва, а звідти — до Чорнухів, де нікого з родини не застав у живих.
Перебування в Переяславі, Ковраях (1750—1759)
У 1750—1751 році переяславський єпископ Никодим (Скребницький) запросив Сковороду працювати учителем поетики в нещодавно заснованому колегіумі в Переяславі. Сковорода погодився, підготував свій курс і розпочав заняття. За три-чотири місяці назрів конфлікт зі Скребницьким, якого не вдовольняли методи викладання Сковороди і який наполягав на дотриманні старих зразків. Сковорода не погодився змінити написані ним правила для поезії. Владика образився, Сковороду вигнали.
Після скандалу Сковорода проживав у приятеля, бідував. У вересні 1751 року він відновив навчання в Києво-Могилянській академії, вступивши на богослов'я. Богословський курс вів видатний поет, префект академії Георгій Кониський; він передбачав 4-річне навчання і прирівнювався до вищої університетської освіти. Сковорода навчався лише два роки. Улітку 1753 року київський митрополит Тимофій Щербацький, на прохання свого приятеля бунчукового товариша Степана Томари (1719—1794) знайти гувернанта («інспектора») для навчання старшого сина Василя (1746—1819), порекомендував йому Григорія Сковороду як найкращого студента. Восени 1753 року Сковорода прибув у село Каврай Переяславського полку, де був маєток Томари.
У Томари Сковорода мешкав близько шести років. Восени 1754 року стався конфлікт, через який виховання Василя перервалося на кілька місяців: хлопець дав кепську відповідь на поставлене запитання, за що запальний Сковорода назвав його «свинячою головою». Про це стало відомо матері Ганні, доньки Василя Кочубея, і вона наполягла на тім, аби покарати «інспектора». Томара не зміг відмовити дружині і звільнив Сковороду.
Сковорода подався до свого приятеля, одного з переяславських сотників. За його протекцією в перших числах січня 1755 року разом з ієромонахами Каліграфом (Василем Крижанівським) та Іринеєм Братановичем, які отримали призначення до Слов'яно-греко-латинської академії, вирушив до Москви, а звідти до Троїце-Сергієвої лаври. Тут на нього чекав намісник Кирило Ляшевецький, який викладав богослов'я в лаврській семінарії і, здається, пропонував викладати Сковороді. Проте Григорій відмовився, вочевидь, через те, що не бажав приймати монаший постриг, або ж тому, що його пекла, як писав Михайло Ковалинський, «постійна відраза до цього краю». На зворотному шляху Степан Томара умовив його повернутися до вчителювання у своєму домі.
У Кавраї Сковорода почав писати поезію, зокрема кілька поезій для збірки «Сад божественних пісень».
Пізньої осені 1758 року він бачив віщий сон, у якому явилися різноманітні людські прошарки зі суспільними й моральними вадами. Розцінивши його як Боже Об'явлення, Сковорода почав розмірковувати над життям аскета.
Улітку 1759 року Сковорода покинув Каврай, оскільки Василь Томара зібрався їхати вчитися за кордон до Замостя і Відня. До свого домашнього вчителя на все життя зберіг повагу і найтепліші почуття.
Харківський колегіум (1759—1762)
Улітку 1759 року Сковорода прийняв запрошення білгородського та обоянського єпископа Йоасафа Миткевича викладати поетику в Харківському колегіумі. Він покинув Гетьманщину і перебрався на Слобожанщину, яку полюбив усією душею. На той час колегіум був найпередовішим навчальним закладом в усій Україні, тут, на відміну від Києво-Могилянської академії, віддавали перевагу природничим і точним наукам, поряд із латиною більше вивчали грецьку, німецьку, французьку мови. Сковорода викладав тут з ентузіазмом. Але й тут стався конфлікт. Владика Йоасаф Миткевич, маючи на меті залишити Сковороду для духовної служби, збирався вмовити його прийняти постриг — цю справу він доручив судді єпархіяльної консисторії й архімандритові білгородського Миколаївського монастиря Гервасієві Якубовичу, який був приятелем філософа по Переяславу. На це Сковорода відповів: «Невже ви хочете, щоб і я примножив число фарисеїв?». У результаті подальших наполягань Якубовича влітку 1760 року Сковорода звільнився з колегіуму.
Надалі він проживав у невідомого на ім'я приятеля в селі Стариця, яке належало бєлгородському Миколаївському монастиреві. Упродовж 1760—1762 років жив на самоті, розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе.
Навесні 1762 року Сковорода, приїхавши на кілька тижнів до Харкова, довідався від знайомого протоієрея Петра Ковалинського про його талановитого племінника Михайла Ковалинського і спеціально подався до колегіуму, аби познайомитися з ним. Юнак відразу припав йому до душі і тільки через те Сковорода прийняв повторну пропозицію єпископа Йоасафа Миткевича викладати в Харківському колегіумі («Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі», — згодом писав Ковалинському в листі).