«Ка́рлик Грего́ріо» — картина іспанського художника на ім'я Ігнасіо Сулоага (1870—1945).
Традиція від Веласкеса
Після Веласкеса в іспанському живописі отримав своє життя портрет карлика. В побуті королівського двору вони зайняли особливе місце — карлики розважали вельможних та гордовитих можновладців, були живими іграшками, предметами жартів, не завжди приємних, а то і цькування. Поширення отримав парадний портрет гордовитої придворної дами, що спиралась на голівку собаки чи карлика. Придворний художник Веласкес добре знав карликів і малював як їх окремі портрети («Придворний блазень Ель Прімо», «Блазень дон Антоніо Англієць»), так і вводив їх фігури в свої картини (два карлики присутні в уславленій картині «Меніни» — тобто придворні дами.) Кулькавчика-хлопця малював і іспанський художник Хосе де Рібера (нині в музеї Лувра).
Картина Ігнасіо Сулоага Продовжувачем національної традиції зображення карликів став на новому етапі художник Ігнасіо Сулоага. Грегоріо — не єдиний карлик в картинах майстра, є ще й карлиця в кумедному парадному вбранні.
Багатовимірність
Картині з Грегоріо притаманна багатовимірність. Жартівливість — на поверхні. Маленький на зріст Грегоріо здається ще меншим поряд зі звичними бурдюками вина.
Аби позбавити нищівного жалю фігурку каліки, Сулоага подає його в стилі парадного портрету — у повний зріст, в майже гордовитій позі, на тлі іспанського міста Авіла. Свою бідну одежину Грегоріо несе як коштовний одяг іспанського гранда. Але репрезентативний, парадний за формою портрет ламає жартівлива деталь: Грегоріо тримає два бурдюки з вином, що дорівнюють росту Грегоріо. Водночас це портрет — реалістичний, поважний до зображеної особи. Але серйозне швидко переходить у жарт, а жарт швидко повертає до серйозності.
Див. також Реалізм Традиція Модернізм Мистецтво Іспанії
Джерела Ротенбург Е. И. "Западноевропейская живопись 17 века. Тематические принципы. ", М. «Искусство», 1989 Гос. Эрмитаж, каталог 1. "Западноевропейская живопись ", Л. «Аврора», 1976
Примітки