Корюківка

Корю́ківка (колишня назва — Кару́ківка) — місто в Україні, адміністративний центр Корюківської міської громади та Корюківського району Чернігівської області.

Засноване 1657 року козаками і переселенцями з Правобережної України та назване іменем одного з першопоселенців козака Омеляна Каруки і відоме спочатку як Каруківка.

Назва Існує декілька версій походження назви «Каруківка». На думку історика Олександра Лазаревського, населений пункт засновано 1657 року переселенцями з Правобережжя України, серед яких був козак Омелян Карука. Він і «поселив» Каруківку (Корюківку)».

За іншою версією, це слово походить від роду зяняття місцевих мешканців —заготівлі дубової кори для дублення шкір. Значну частину лісів Каруківщини становили могутні дуби. Заготівельників дубової кори називали каруками, бо їх виробничим знаряддям був карук — гострий залізний гак, яким обдирали кору дубів.

Тим часом словник Б. Грінченка подає такі трактування: «карук» (місцеве карюк) — столярний клей; «карючений» — склеєний столярним клеєм; «карючити» — клеїти столярним клеєм..

Також у полісько-чернігівському діалекті слова «вода», «коза», «корова», вимовляються як «вада», «каза», «карова». Отже, «кора» звучатиме як «кара».

Географічне розташування Місто Корюківка розташоване у північній частині Чернігівської області, за 87 км (автошляхами) та 237 км (залізницею) від обласного центру

Координати міста: 51° 46' 22'' пн. ш. 32° 16' 23'' сх. д. Висота над рівнем моря — 133 м.

Площа міста — 15 км². Густота населення — 937.440 осіб/км².

Клімат Клімат Корюківки помірний, із достатнім зволоженням. Середньорічна кількість опадів становить 614 мм, у тому числі в теплий період — 439 мм. Середньорічна температура повітря — 6,1°С. Абсолютний максимум температури повітря становить 37°С, а мінімум — 35°С.

Ґрунти, рослинний і тваринний світ Корюківка перебуває в зоні мішаних лісів. Поверхня району рівнинна. Корисні копалини: глини, піски, торф. Ґрунти дерново-підзолисті, піщані й супіщані. Мішані ліси (сосна, береза, дуб, осика, вільха).

Історія Від заснування до кінця XIX століття Під час правління гетьмана Богдана Хмельницького у 1657 році, шукаючи вільної від панства землі, переселенці з Правобережної України на чолі з козаком Омеляном Карукою, облюбували для всього роду надійно захищене лісами місце на березі річки Бреч та заснували поселення Каруківка (пізніше — Корюківка). Перші корюківчани жили в землянках, рубали ліс, полювали, розводили бджіл. Так записано в багатьох джерелах. А поряд, у переказах, живе легенда, нібито каруками чи корюками називали тих, хто втікали з кріпацької неволі, ще з давніх часів переховувалися тут у непрохідних хащах серед річок і боліт, заробляючи на життя тим, що здирали кору з дерев, продаючи її козакам Чернігівського полку. А пізніше дубили шкіри, ладнали збрую та вози, гнали дьоготь, виготовляли вироби з дерева, іграшки, посуд, тощо.

Опис Малоросії Рум'янцева подає наступні відомості щодо перших десятиліть життя та устрою Корюківки. У поселенні налічувалось 30 дворів, за іншими, уточненими даними 31, та 3 бездвірні хати, у яких мешкали посполиті (так тоді називали селян). Представників інших станів тут не було. Повинності селян на користь власниці не вказано. Оскільки панського маєтку у поселенні не було, то і панщини тут могли не відробляти.

Майже всі селянські двори були старими, деякі навіть «ветхими», отже, збудовані були ще у XVIII — початку XVIII століть майже всі господарі були місцевими уродженцями, лише шинкар був родом з села Савинки і ще двоє селян переселились з Габрелівки (нині — село Трудовик). У 31 подвір'ях налічувалось 40 хат, бо у 8 дворах було по 2 хати, а в одному навіть 3. Проживали у таких дворах, як родичі, так і люди не пов'язані родинними зв'язками. Зафіксовано і 3 бездвірні хати. Такі хати не мали огорожі і були облаштовані гірше від інших. Проживали у них найбідніші.

Лише 11 дворів мали орну землю у розмірі від 6 четвериків до 6 четвертей. Отже, найменший розмір поля — 0,82 га, а найбільший — 10,2 га. Городи не враховувалися. Поширена була трипільна обробка землі (озимина, яровина, пар). Висівалися переважно жито і овес, меншою мірою — гречка, ячмінь. Три господарства свою землю взагалі не обробляли. Кілька господарств тримали волів, 26 мали 1-2 коней, 22 — корів. Навіть вівці і свині були не у кожному дворі. Сінокосами були забезпечені 3/4 господарств, маючи від чотирьох до двадцяти возів сіна. Половина господарств мала сінокосу на 10 возів, тобто по 5,5 га.

Близько половини господарств жили з ремесла — 12 родин бондарів, 1 — стельмахів, 1 — шевців. Якщо бондарі виготовляли дерев'яну тару та посуд, то стельмахи — вози, сани, колеса. Шевці шили чоботи. Частина каруківчан, не маючи землі та ремесла, жила з поденних заробітків.

Частина селян, очевидно, належала до категорії підсусідків. Такі селяни, щоб не платити податків, не нести ніяких повинностей, як державі так і панам, продавали чи кидали свої господарства, поселяючись у вільних хатах панів, козаків і навіть селян. За термінологією того часу вони «выходили в соседи». За помешкання платили грошима або відробітками. Жили ж підсусідки за рахунок заробітків. Підсусідками можна вважати Петра Хоменка та Сидора Тарадайку, що разом з родинами мешкали у окремих хатах у дворах: 1 — Мини Скрипки, 2 — Романа Каруки. І Скрипка, і Карука були середньозаможні господарі, у той час, як Хоменко мав лише коня, а Тарадайка взагалі не мав ніякої худоби. Євдокія Борова, Мотрона Ткачиха, Тетяна Титенчиха та Іван Білодід з родинами взагалі жили у чужих хатах разом з господарями.

В основному всі прізвища, названі в описі, поширені у Корюківці і тепер. Більше всього тоді було Скрипок (3 двори), Хоменків (3 двори), Авраменків (3 двори). Мірошниченків, Жарих, Литвиненків було по 2 двори. Карук — нащадків засновника поселення, була лише одна родина. Романа Каруку, у порівнянні з іншими, можна вважати досить заможним господарем. Мав понад 5 га орної землі, двох коней, двох волів, корову, іншу худобу. У його дворі було дві хати з сараями та коморами. Лише Каруки мали найманого робітника.

У 43-х хатах проживали 304 особи, що дає в середньому 7 чоловік на хату. Найбільше проживало у хаті Андрія Тройни. З дружиною Тетяною у них було 6 дітей. Разом з ними ще жили молодший брат Андрія Іван з дружиною та чотирма дітьми та їх мати Агафія, всього 15 осіб.

Найбільш поширеними жіночими іменами були Агафія (16), Марія (13), Анна (Ганна) — (9). Серед чоловіків в першу чергу згадуються Іван (17), Григорій (8), Петро та Микита (по 7).

Для хлопців шлюбний вік міг наступати з 16-17 років, а для дівчат навіть з 14. Наприклад: сини Захара Скрипки Кіндрат (17 р.) та Остап (16 р.) показані як холостяки, а донька Анна (14 р.) — як дівка, тобто неодружена. Дівкою показана навіть родичка шинкаря Зеновія, якій було 13 років. Дружина Федора Максименка Євгенія (40 р.) мала сина Матвія 25 років.

Переважно родини мали 2-4 дітей. По шестеро дітей мали Єгор та Агафія Стельмахи та вже згадувані Андрій та Тетяна Тройни. Найбільше дітей — семеро, мали Каленик та Устина Коробки. Найстарішими за віком батьками були Яків та Уляна Тройни, відповідно 65 і 60 років. Їхньому молодшому синові було 2 роки, а всього мали 4-х дітей.

Чоловіків старших 60 років нараховувалось 10, а жінок — 13. До 70-річного віку дожило 4 жінки і лише 1 чоловік. Майже всі вони були слабі по старостіА. Лазаревский. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. — Чернигов, 1866, вып. 1.

Територія сучасного Корюківського району під час проведення опису входила до складу Киселівської, Менської, Понорницької та Волинської сотень Чернігівського полку. Деревня Каруківка перебувала у складі Киселівської сотні Чернігівського полку. Поселення періодично належало гетьманам Самойловичу, Мазепі, чернігівському полковнику Павлу Полуботку. На час опису власницею була Анастасія Степанівна Полуботок, удова бунчукового товариша Семена Полуботка. Останній був онуком чернігівського полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка. Взагалі, Полуботки з деякою перервою володіли Каруківкою з 1690-х років

З 1782 року Корюківка перебувала у складі Сосницького повіту Новгород-Сіверського намісництва, з 1797 року — в Олександрійській волості Сосницького повіту Малоросійської (з 1802 — у Чернігівській губернії)

Наприкінці 1850-х років у Корюківці нараховувалося 156 дворів і 1072 жителів. У 1858 році іноземний підприємець Карл Раух побудував на східній околиці села цукровий завод, де працювало 350 чоловік (майже все доросле населення). Робітники працювали весь сезон (3-5 місяців) без вихідних по 12 годин на добу. Виснажені фізично, цукровики часто хворіли, а за кожен день хвороби вираховувався дводенний заробіток. У 1866 році у Корюківці було 156 дворів, 1572 жителів, винокурний і цукровий заводи, які збудував іноземний підприємець Карл Раух. У 1871 році російський підприємець Шубін викупив завод і у 1872 році збудував ще один цукровий завод, у 1876 році, після реорганізації виробництва, введений в експлуатацію цукрово-рафінадний завод, який мав у розпорядженні 7 тис. десятин землі. На заводах працювало 600 чоловік, а за сезон вироблялося цукру-піску більш ніж на 5,5 млн крб. У 1887 році обидва заводи придбав Лазар Бродський. У 1901 році новий власник розширює його, задіявши близько 1000 робітників — втричі більше, ніж при Карлу Рауху. Продукція корюківських цукрозаводів удостоювалась золотих медалей на Всеросійській виставці у Москві (1882) і на всесвітній виставці у Парижі (1900).

У 1880 році відкрито однокласне училище, 1882 — збудовано дерев'яну Вознесенську церкву. У 1884 побудована залізниця. 1886 — церковнопарафіяльну школу, 1896 — земську школу. У 1897 побудовано цегельний завод, налічувалося 431 двір і 3120 жителів. У 1904 році була відкрита лікарня.

У 1881 та 1898 роках відбулися виступи Корюківських робітників. У 1903 році створено Корюківську організацію РСДРП, яка провела у 1905—1911 роках ряд страйків.

З 1923 року Корюківка — адміністративний центр Корюківського району Сновської округи. Місто зазнало значних руйнувань під час Другої світової війни. Корюківка була центром радянського партизанського руху на Чернігівщині. Звідси почав свій шлях Чернігівський партизанський загін, партизанське з'єднання О. Федорова, постійно діяло партійне та комсомольське підпілля. Саме ці факти стали причиною нацистської розправи 1-2 березня 1943 року. В результаті каральної операції угорських підрозділів у Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних жителів, спалено 1390 будівель. Корюківська трагедія за кількістю жертв майже у 45 разів перебільшує білоруську Хатинь, у 41 — чехословацьку Лідіце, у 12 — французький Орадур. Корюківка була практично повністю знищена, населення, яке тут проживало, винищено. Страшнішої за масштабами трагедії серед населених пунктів України не було. Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецьких військ у Корюківці, за два дні німецькі окупанти по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними).

З 1958 року Корюківка набула статусу міста. З 1966 року — адміністративний центр Корюківського району Чернігівської області.

Друга світова війна

Німецька окупація селища (05.09.1941—19.09.1943) стали для корюківчан суворим випробуванням. З вересня 1941 по березень 1943 року німецькі кати розстрілювали партійних активістів, комсомольців, колгоспників, представників інтелігенції селища, підозрюваних у зв'язках з партизанами, підпільників, сім'ї партизанів та самих партизанів, євреїв, циган.