Музична педагогіка — галузь педагогічної науки (загальної педагогіки), яка вивчає особливості освіти, навчання та виховання особистості засобами музичного мистецтва.
Музичну педагогіку слід відрізняти від окремих методик музичного навчання та виховання, так як вона є загальною наукою, зміст якої спрямований не на розвиток окремих музичних якостей людини, а на формування особистості.
Об'єкт музичної педагогіки — процес музичної освіти і виховання особистості.
Предметом музичної педагогіки слід вважати сукупність форм організації, методів, засобів та інших матеріальних і нематеріальних атрибутів музичного навчання й виховання, які складають цілісний процес професійної підготовки та формування особистості музиканта. Цей процес має конкретно історичний характер і відбувається відповідно до законів і закономірностей розвитку загальної педагогіки.
Джерела вивчення
Джерелами вивчення предмета музичної педагогіки слід вважати:
Музично-педагогічний досвід минулого. Це інституції створення, накопичення та збереження зразків музичних явищ в історії розвитку художньої культури. До цього слід віднести творчу спадщину композиторів, музикантів, діячів музичної культури, що представляє найкращі зразки музичних творів, виконавської майстерності, результати громадської, просвітницької та музично-педагогічної діяльності. Сучасні музично-педагогічні явища та дослідження. Це передусім досвід практичної діяльності музичних навчальних закладів по вихованню та підготовці професійних музикантів, окремих творчих шкіл та приватних методик музичного навчання й виховання. Передовий науковий музично-педагогічний досвід. Тут мається на увазі вивчення та узагальнення результатів науково-експериментальної роботи дослідників у пошуках найефективніших технологій та оптимізації музичного навчання й виховання. Це дослідження науково-дослідних інститутів, лабораторій, науковців, працюючих над удосконаленням і поліпшенням вирішення проблем музичного навчання і виховання.
Музична педагогіка, як галузь педагогічної науки, має свої основні теоретичні поняття — категорії. Ці категорії, як і загально педагогічні, складають її теоретичну основу з урахуванням специфіки музичної галузі.
Найвідоміші музично-педагогічні системи
Найвідоміші системи та методики навчання різним видам музичної діяльності в історії розвитку музичної педагогіки з найдавніших часів:
Невменна нотація. Найпоширеніший у ранньому Середньовіччі метод запису мелодії за допомогою графічних знаків, які вказували напрям руху мелодії і супроводжувалися відповідними жестами людини, що керувала співаками. У Київській Русі знаки невменної системи називалися знаменами, крюками (звідси: знаменний спів, крюкове письмо). Графічна нотація. Нотнолінійна система запису музики — запроваджена у ХІ столітті італійським музичним теоретиком Гвідо із Ареццо (995–1050). Розмістивши знаки на різноколірних лінійках, він надав їм точного звуковисотного значення, що дало змогу записувати музичні твори. Музична нотація Цифрова нотація(у музиці) — розроблена Ж.-Ж.Руссо і в подальшому вдосконалена П'єром Галеном (1786–1821), Еме Парі (1798–1866), Емілем Шеве (1804–1864) являла собою метод навчання співу з використанням запису звуків цифрами, відносно певного тону (настройки). Методична система Еміля Жак-Далькроза (1865–1950) в основі музичного навчання передбачає триєдність музики, слова і руху як засобу формування особистості. В основі його системи був метод евритміки (зв’язок музики з рухом), що давало змогу виконати основне завдання — навчити дітей рухатися у характері музики, відображуючи її темпові, динамічні та метро-ритмічні особливості. Іншими складовими системи Жак-Далькроза є сольфеджіо та імпровізація, які реалізовувалися на більш високому (професійному) рівні музичного навчання. Методична система Карла Орфа (1895–1952) — викладена у відомому методичному посібнику «Шульверк» (). Назва походить від двох німецьких слів — «[шулен]» — навчати та «[веркен]» — діяти. В основі його системи принцип елементарного музикування з використанням різних відів музично-сценічної діяльності Сконструйований ним спеціальний інструментарій, що використовувався на уроках музики став основним методичним засобом реалізації його музично-педагогічної системи. Методична система Золтана Кодая (1882–1967) полягає у застосуванні хорового співу як головного виду діяльності в музичному вихованні. «Метод Кодая» передбачає виховання в учнів почуття ладу, ладового мислення за допомогою різних вправ розвитку звуковисотного слуху. Для цього в його системі широко пропонується використання відносної (ладової) сольмізації. Методична система Марії Монтессорі (1870–1952). Масове дошкільне музичне виховання, базоване на сенситивних періодах розвитку дитини. Процес музичного виховання дошкільника поділяється на три етапи: перший — розвиток уваги до звуків, що оточують дитину; другий — виявлення та закріплення метроритмічного сприймання музики; третій — формування мелодичного і гармонічного слуху. Методична система Бориса Трічкова (1881–1944) — «Східці», в основі якої лежить концепція "свідомого нотного співу": досягнення музичної координації між слухом і голосом, розвиток тонального чуття, почуття ритму, любові до музики та бажання співати. Методична система Дмитра Кабалевського (1904–1987) започаткована у 1970-х роках у колишньому СРСР і втілена в навчальну програму «Музика» для загальноосвітніх шкіл колишнього Радянського союзу та деяких соціалістичних країн Європи. Основна (генеральна) тема програми — «Музика і життя». Заняття музики були підпорядковані основним морально-естетичним принципам, спонукаючим дитину до почуття прекрасного. Основним методом програми є обговорення, роздуми про музику та музичні явища. Основним видом діяльності — слухання музики.
Основні теоретичні категорії музичної педагогіки
Музична освіта — це процес і результат засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, що свідчить про відповідний рівень опанування музичними явищами в аналітично-теоретичному або практично виконавському аспектах. Музична освіта функціонує у діалектичній взаємодії інституцій створення, накопичення музичного досвіду суспільства з процесами передачі та засвоєння цього досвіду майбутніми музичними фахівцями. Музична освіта регулюється відповідними законодавчими актами держави, які визначають її зміст та основні принципи.
Закономірності музичної освіти — об'єктивні причини, що характеризують суттєвий зв'язок між суспільними та музичними явищами чи процесами, без яких неможливе ефективне здійснення музичного навчання і виховання. До них відносимо:
відповідність змісту музичного навчання і виховання рівню розвитку музичної культури сучасного суспільства;
залежність процесу музичного навчання й виховання від економічних умов забезпечення розвитку національної музичної галузі;
орієнтованість змісту музичного навчання й виховання на національну музичну традицію.
Під принципами музичної освіти в Україні розуміють основні теоретичні ідеї або вимоги, на яких базується музичний навчально-виховний процес. До них належать:
Доступність музичного навчання і виховання кожному, незалежно від статі, національності та віросповідання.
Рівність умов кожної людини для повної реалізації її музичних здібностей, всебічного розвитку.
Гуманізм, пріоритетність в музичної освіті загальнолюдських духовних цінностей.
Зв'язок з національною та світовою художньою культурою.
Взаємозв'язок з досвідом музичної освіти інших країн.
Демократичність — вільність форм організації, методів, засобів музичного навчання і виховання.
Науковість — музична освіта повинна організовуватися на основі передових науково-методичних досягнень музично-теоретичної думки та практично-виконавської діяльності.
Ступневість та безперервність — забезпечення умов для елементарно-початкової, середньої та вищої музичної освіти.
Креативність — створення умов для музичної творчості.
Рушійні сили музичної освіти — сукупність мотивації та протиріч, задоволення й вирішення яких забезпечує результативність, поліпшення та ефективність музичного навчання і виховання.
Мотивація — це сукупність мотивів або стимулів, що спонукають особистість до певної діяльності. Мотиви можуть бути матеріальні, соціальні та морально-психологічні.
До перших можна віднести намагання людини від одержання музичної освіти мати матеріальні вигоди.
До других — прагнення стати музично освіченою людиною, мати престижну професію. До третіх — одержання морального задоволення від музичного навчання та професійної музично-естетичної діяльності.
Друга група рушійних сил — протиріччя. Це, насамперед, протиріччя між музичними знаннями, вміннями й навичками, вирішення яких забезпечує ефективність музичного навчання і виховання. У логіці організації навчально-виховного процесу ці протиріччя виникають, наприклад, між розумінням і нерозумінням, знаннями і незнаннями, вміннями і невміннями тощо. Поступове оволодіння наступним рівнем знань, вмінь і навичок змісту музичного навчання і виховання створює перспективу рушійної сили поліпшення та ефективності музичної освіти в цілому.
Музичне навчання — це процес передачі та засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, передбачених навчальним планом. Музичне навчання має на меті оволодіння такими знаннями, вміннями та навичками практичної музично-естетичної діяльності, які б відповідали певному рівню музичної освіти.
Музичне навчання здійснюється як державними закладами так і недержавними, або приватними установами, фізичними особами. Відповідно до цього музичне навчання поділяється на аматорське (любительське) та професійне.
Музичне виховання — це процес передачі та засвоєння музичних знань, вмінь і навичок, спрямованих на розвиток та формування музичних нахилів, здібностей, смаку, ідеалів, надихаючих особистість на практичну музично-естетичну діяльність.
Музичне виховання у загальнопедагогічному контексті належить до системи обов'язкової виховної роботи сучасної української загальноосвітньої школи. Згідно із законодавчими актами про освіту в Україні музичне виховання учнів реалізується у школі на уроках музики і входить у державний (інваріантний) компонент змісту загальної середньої освіти.
Форми організації музичного навчання й виховання — зовнішні характеристики музичного навчально-виховного процесу, що зумовлюються видами та характером музично-естетичної діяльності його учасників. Це практичні заняття (уроки), концерти, лекції, фестивалі, конкурси, екскурсії та ін.
Загальні методи музичного навчання й виховання — взаємодії між учасниками музичного навчально-виховного процесу, під час яких відбувається передача та засвоєння музичних знань, умінь, навичок практичної музичної діяльності та розвиток особистісних музично-естетичних якостей.
Характерним є те, що в класичній педагогічній науці категорії навчання й виховання мають свої особливості. Тому визначення методів музичного навчання й виховання має свою специфіку, обумовлену комплексним творчим характером навчально-виховного процесу.
Основні поняття методики музичного навчання та виховання МУЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
Загальні методи музичного виховання:
а) методи формування музично-естетичної свідомості;
б) методи організації музично-естетичної діяльності та формування досвіду практичної музичної творчості;
в)методи стимулювання практичної музичної діяльності;
г) методи музичного самовиховання.
У практиці здійснення роботи з музичного виховання можна виділити конкретні методи формування музично-естетичної свідомості — музично-емоційний вплив та переконання.
Музично-емоційний вплив — спеціально створена, доцільна організація життєдіяльності учасників виховного процесу, пов'язана з використанням зразків музичної творчості, які впливають на емоційно-образну сферу мислення особистості. До цього належать — демонстрації та ілюстрації певних музичних творів (зразків), супроводжувані яскравими виражальними та зображальними елементами, які викликають відповідну позитивну емоційну реакцію (переживання).