Давньослов'я́нський календа́р — умовна назва комплексу календарних уявлень древніх слов'ян, що існували за часів старослов'я́нської мови і культури та вплинули в період християнізації на формування календарних систем слов'янських народів. Ці уявлення стосуються способів підрахунку днів, місяців і років.

Джерела для реконструкції календаря

Історики використовують для реконструкції давньослов'янського календаря відомості з середньовічних писемних джерел. Перша група джерел Найважливішим джерелом є так званий народний календар прикмет, зафіксований у фольклорних текстах нового часу. Він зберіг, як вважають, найважливіші елементи річного календарного циклу древніх слов'ян і внутрішні зв'язки між ними. При роботі з цим календарем слід брати до уваги нашарування пізніших християнських уявлень, розбіжність юліанського календаря з астрономічним і зміну календарів: юліанського на григоріанський. Важливе місце займає дослідження народних назв місяців.

Болгарські та давньоруські літописні тексти, в яких згадуються назви місяців і ведеться облік років та часових періодів, починаючи з дохристиянської історії слов'ян.

Друга група джерел Агіографічна література. Особливу групу складають тексти, що містять календарні розрахунки. До них належать великодні таблиці і «Вчення про числа» Кирика Новгородця.

Третя група джерел Археологічні знахідки. Існує методика статистичного аналізу календарної символіки на кераміці та прикрасах дописемних археологічних культур. Її суть полягає у виявленні календарних чисел, зображених на прикрасах (наприклад — числа 19, 13, 12, 9, число 8, яке є скоріше географічним, а не календарним, 7,4 і 3 — є календарними), підрахунок частоти їх вживання в ареалі культури і зіставлення з подібною статистикою сусідніх по території синхронних культур, а також культур більш раннього і пізнішого періодів. Для слов'ян подібних досліджень не проводилося. Складність викликають і суперечки про те, які саме археологічні культури можна вважати слов'янськими. Іншою проблемою є відсутність на кераміці слов'ян календарної символіки. Найбагатший матеріал для реконструкції календаря древніх слов'ян дає кераміка Черняхівської культури, слов'янська приналежність якої, при цьому, визнається далеко не більшістю археологів. Деякі дослідники намагалися залучити для реконструкції календаря числові значення, відображені в конструкції давньослов'янських капищ

У селі Лепесівка, що у Волинській області на заході України, російські археологи Тихонова та Хвайко у 1958 році знайшли давньослов'янське святилище, у вівтарі якого збереглися дві глиняні посудини II – IV століть, на яких було намальовано слов'янський календар того часу, а в селі Ромашки, на південь від Києва, на цьому ж місці було знайдено глечик IV століття, на якому також було намальовано календар Mile Nedeljković: Srpsko nasleđe, br. 9, 1998..

Четверта група джерел Відомості про календар слов'ян виникає при використанні порівняльного методу. При реконструкції використовуються аналогії з іншими календарними системами, проте надійних даних, через відсутність синхронних письмових джерел і беззаперечних археологічних даних про ранню історію слов'ян, цей метод не дає.

Загальні принципи вираховування часу у Давніх Слов'ян Календар, знайдений у Лепесівці, мав своєрідні лінії та вирізи, що утворювали загадкову та складну орнаментацію зі знаків та малюнків. У Лепесівському календарі рік поділено на дванадцять частин, з помітними символами вогню та сонця, з чітким поділом на пори року та вказівками на сонцестояння, з дванадцятьма місяцями, в яких робота та дні узгоджені з природними умовами (оранка, сівба, збір врожаю, полювання, вирощування рослин), з точними датами свят.

Б. А. Рибаков, досліджуючи календарні знаки на Черняхівській посудині з с. Ромашки (IV століття) шляхом зіставлення з народним календарем, дійшов висновку, що слов'яни лічили час днями, об'єднуючи цей рахунок у невеликі періоди (тиждень, два тижні, 40 днів, місяць тощо), враховуючи таким чином порядкове положення дня щодо інших днів і співвідношення усього річного циклу з астрономічними та природними явищами. Такими явищами на думку деяких дослідників були дні сонячного рівнодення і сонцестояння — слов'янські свята Масляна, Купала, Овсень та Коляда.

На Ромашкінському календарі позначений період аграрних робіт з кінця травня по серпень, відзначені свята Купала (ніч з 23 на 24 червня) і Перуна (12 і 20 липня), а також «русалії» і період жнив.

Дні відзначені квадратиками з хрестом всередині — символом світла, тобто рахунок вівся «днями» («инии деньми літо чтяаху»), тоді як в давньоруських джерелах, також вказується на те, що предки слов'ян, до того, як дізнатися про 12-ти місячний сонячний календар, рахували час по місяцю («овіі по місяцю чтяху»), тобто ночами (в англійців 2 тижні називаються — «14 ночей»).

При такому обрахунку часу найпростішим було рахувати дні й роки від якої-небудь події, при цьому утворювалися різноманітні локальні календарні системи і ери, які не є загальнослов'янськими, і які існували нетривалий проміжок часу — до наступної значущої події.

До календарної символіки, що має числове вираження, у древніх слов'ян належать числа 12,6,4 і 3, пов'язані з сонцем, числа 13,7, 5 і 4, пов'язані з місяцем, а також число 9, що має місячно-сонячне пояснення. У фольклорі зустрічаються такі тимчасові і числові значення як 30 років і 3 роки, «тридев'ять» (12 або 27) і «тридесять» (13 або 30), 40 днів і «сорок сороків» (1600) та ін.

Висновки Рибакова не поділяються окремими дослідниками, наприклад, Л. С. Клейном. Клейн критикує Рибакова за натягнутість і необґрунтованість висновків і за невиправданий пошук «слов'янського календаря» у звичайних орнаментах Черняхівських посудин, якого там бути не може.

Дні тижня

+Назва днів тижня у різних слов'янських народівмовипонеділоквівтороксередачетверп’ятницясуботанеділя Старо-церковно-слов'янські понєдѣ́л҄ьникъ въто́рьникъ срѣ́да чєтврь́тъкъ пѧ́тъкъ сѫбо́та собо́та нєдѣ́лѧ недѣлꙗ Білоруські панядзелак аўторак серада чацьвер пятніца субота нядзеля Болгарські понеделник вторник сряда четвъртък петък събота неделя Македонські понеделник вторник сряда четврток петок сабота недела Російські понедельник вторник среда четверг пятница суббота воскресенье Русинські понедї́лёк віто́рок середа четверь пятніця субота недїля Сербські понедељак уторак среда четвртак петак субота недеља Верхньо-лужицькі pónjeźele wutora srjeda štwórtk pjatk sobota njedźela Нижньо-лужицькі pòniedzôłk wałtora srjoda stwórtk pětk sobota njeźela Чеські pondělí úterý středa čtvrtek pátek sobota neděle Словацькі pondelok utorok streda štvrtok piatok sobota nedeľa Польські poniedziałek wtorek środa czwartek piątek sobota niedziela Сербо-хорватські ponedeljak utorak sreda četvrtak petak subota nedelja Словенські ponedeljek torek sreda četrtek petek sobota nedelja Хорватські ponedjeljak utorak srijeda četvrtak petak subota nedjelja

У «Повісті минулих літ» понеділок та вівторок згадуються по одному разі, середа — двічі, четвер — тричі, п'ятниця — 5 разів, субота — 9, а неділя − 17 разів.

Назви днів тижня («седмиці») мають порядкове значення: вівторок — другий день, четвер — четвертий, п'ятниця — п'ятий. Назва неділя — вказує на заборону працювати цього дня, на день відпочинку (такі заборони також пов'язані з різними народними святами і різними видами діяльності і мають явне язичницьке походження). Назва понеділка вказує на зв'язок сьомого і першого днів («після неділі»).

Про суботу. У запозиченого римлянами семиденного тижня тільки один день мав особливу назву — «субота» (ін. евр. sabbath — відпочинок, спокій), інші дні називалися порядковими номерами в тижні: перший, другий і т. д.; ср. у російській понеділок, вівторок і т. д., де «неділя» означала спочатку неробочий день (від «не робити»). Римляни назвали дні тижня по семи світилах, які мали імена богів. Назви такі: субота — день Сатурна, далі — день Сонця, Місяця, Марса, Меркурія, Юпітера, Венери.

Слово «субота» запозичене з єврейської мови, прийшло воно, ймовірно, разом з християнізацією Русі. Слово «середа» вказує на серединне положення дня серед п'яти днів (або семи, якщо вважати тиждень не з понеділка, а з неділі). Деякі реконструктори Prema Jaroslav Francisti: Kalendar i merenje vremena стверджують, що слов'яни користувалися п'ятиденним робочим тижнем, а суботу вони запозичили під час християнізації. П'ятниця була для слов'ян особливим днем. Збереглося святкування дванадцяти «п'ятниць» в році. Неділя мала особливу роль, а робочі дні називалися порядковими номерами, оскільки вони йшли після неділі.

Назви місяців

Слово «місяць» указує на зв'язок хронологічно визначеного проміжку часу з місячними циклами та має загальноєвропейське коріння. Тривалість місяця становила від 28 до 31 дня, більш точні дані нині відсутні.

Слов'янські назви місяців збереглися в деяких слов'янських народів. У літописах і хроніках в основному користувалися латинськими назвами місяців, оскільки їх було чітко окреслено в часі. Слов'янські назви не відзначалися загальністю для всіх слов'ян і різнилися залежно від держави та місцевості.

У литовській мові збереглися балтійські назви місяців, які частково збігаються зі слов'янськими, що дозволяє припустити, що частина цих назв походить од часів балто-слов'янської єдності. Литовські назви так само наведено в таблиці нижче.

У мовах, виведених курсивом, звичайно вживаються назви латинського походження. Одним кольором позначено назви, близькі за змістом. Українська моваДавньоруська моваБілоруська моваПольська моваКашубська моваПолабська моваНижньолужицька моваВерхньолужицька моваЧеська моваБолгарська моваСловенська моваПрекмурсько-словенська моваХорватська моваСербська моваМакедонська моваЛитовська моваСіченьстудзеньstyczeństëczniklede mônwezymskiwulki rožkledenпросинец/колог/коложег/голям сечкоprosinecsečénsiječanjколожегколожегsausisЛютийлютыlutygromicznikswěckownyrüzac/rüsatzmaly rožkúnorсъчен/сечко/малък сечкоsvečansüšec/sűcaveljačaсечкосечкоvasarisБерезеньсакавікmarzecstrëmiannikzürmôn/sürmônpózymskinaletnikbřezenсухsušecmali trávenožujakдерикожацутарkovasКвітенькрасавікkwiecieńłżëkwiôtchoidë môn/chéudemonnalětny/jatšownikjutrownikdubenбрязокmali travenvelki tráventravanjлажитраватревенbalandisТравеньмай/травеньmajmôjlaistë môn/leisten monrozhelonyrožownikkvětenтръвенveliki travenrisálšček/risáolščeksvibanjцветањкосарgegužėЧервеньчэрвеньczerwiecczerwińcpątjustë môn/pancjusté monsmažkismažnikčervenизок/червеникrožnikivánščeklipanjтрешњаржетварbirželisЛипеньліпеньlipieclëpinczeminik/semínicžnjojskipražnikčervenecчръвенъ/жетар/жътвар/сърпенmali srpanjakopščeksrpanjжетварзлатецliepaСерпеньжнівеньsierpieńzélnikhaimôn/haymonjacmjeńskižnjencsrpenорач/заревveliki srpanméšnjekkolovozгумникжитарrug/pjūtisВересеньверасеньwrzesieńséwnikprenjă zaimă môn/pregniaseine mon/jisinmônpožnjencpožnjenczáříруен/руйkimavecmihálšček/miháoščekrujanгроздобергроздоберrug/sėjisЖовтенькастрычнікpaździernikpazdzérznikwainjă môn/weiniamonwinowc/winskiwinowcříjenлистопадvinotokvsesvéščeklistopadшумопадлистопадspalisЛистопадлістападlistopadsmùtanzaimă môn/seynemonmłośnynazymniklistopadгруденlistopadandrejščekstudeniстуденистуденlapkritisГруденьснежаньgrudzieńgòdniktrubnë môn/trübnemonzymskihodownikprosinecстуденgrudenprosinecprosinacколедарснежникgruodis

В «Остромировому Євангелії» (XI ст.) та інших найдавніших пам'ятках давньоруської писемності січню відповідала назва просинець (бо в цей час стає світліше), лютому — січен (починався сезон вирубки лісу), березню — сухий (безводний; є версія, що в деяких місцях вже підсихала земля), квітню — березозол (початок цвітіння берези), травню — травен (проростає трава), червню — ізок (зі ст.-болг. «коник»), липню — червен (від назви комахи «червець»), серпню — зарев (початок реву тварин під час гону) або серпен (прибирання врожаю серпами), вересню — рюєн (імовірно, від  — «ревіти», розпал гону), жовтню — листопад (опадання листя восени), листопаду та грудню — груден (від «груда», «грудка» — мерзлі горбки на дорозі) або студений.