Історія Казахстану — це події на території сучасного Казахстану з початку розселення там людей.
Давні часи
Перші люди заселили територію Казахстану ще в кам'яну добу. Вони були переважно кочівниками. З культур бронзової доби відомі Бегази-Дандибаєвська, Андронівська, Ботайська та Карасукська культури.
Середньовіччя
Історичні корені казахів походять від тюркських племен, що заселяли простори степу між сучасними Росією і Китаєм у VIII ст. до н. е., і монголів, які переселилися на ці землі у ХІІІ ст. У ХІІІ ст. казахська територія ввійшла до складу імперії Чингісхана. Після смерті Чингісхана 1227 року, імперію було розділено між його нащадками. Більша частина сучасного Казахстану ввійшла до улусу його сина Чаґатая, західна та більшість північних районів Казахстану було включено до імперії Золотої Орди, якою керував хан Батий, онук Чингісхана.
Географічне становище Казахстану значною мірою сприяло його розвитку. Відрізок великого караванного маршруту, відомого як Великий Шовковий шлях, що з'єднував Візантію і Китай, проходив через південну частину країни. Не менш важливе значення мали караванний маршрут уздовж річки Сирдар'ї, що веде до південного Уралу і суміжних територій, а також торговельний маршрут, що проходив через Центральний Казахстан і Алтай до південно-західних областей Сибіру. На шляхах слідування караванних маршрутів з'являлися торгові міста і караван-сараї, інтенсивно розвивалися торгівля і сільське господарство. Отрар (сучасний Фараб) і Тараз були найбільшими і найвідомішими торговими центрами.
Місцеві і кочові племена, які прибули з Алтаю, започаткували формування казахської національності. У другій половині XV ст. з'явилося перше Казахське ханство, а остаточне формування казахської нації, створеної шляхом змішування монголів і тюрків, відносять до першої половини XVI ст. Слово «казах» у перекладі з давньотюркської означає «вільний і незалежний кочівник».
На початку XVI ст. казахські кочові племена об'єдналися для створення великої імперії під проводом хана Касима. Однак незабаром казахи знову розмежувалися на ворогуючі між собою племена. В результаті цієї міжусобної боротьби сформувалося три основних клани — Велика Орда (Ули Жуз) у південно-східній частині сучасного Казахстану, Середня Орда (Орта Жуз) у центральній частині степу, і Мала Орда (Кіши Жуз) між Аральським морем і річкою Урал на заході. Кожна орда складалася з безлічі племен, якими керували хани. Хан Хак-Назар досягнув успіху в об'єднанні казахських жузів у 1538—1580 роках, однак у XVII ст. казахські племена знову розпалися. У 1680-х рр. казахи воювали зі східними загарбниками ойратами, що складалися з чотирьох монгольських племен, включаючи джунгарів, яких приваблювали казахстанські землі. Попри те, що казахські жузи об'єднали свої зусилля на час війни, джунгарські набіги повністю розорили казахів у 1720 р. Ці роки увійшли в історію як «Роки великого лиха».
Приєднання до Росії
На межі XVI—XVII ст. козаки з Росії почали осідати на річці Урал. Наприкінці XVII ст. між козаками і Російським імперським урядом було укладено офіційну угода, згідно з якою козаки захищали російський кордон в обмін на право володіння землею та місцеву автономію. На початку XVIII ст. козаки заснували лінію поселень й укріплень через північний казахський кордон для захисту російського кордону, який на той час поширювався у східному напрямку до Сибіру. Під час нападів джунгарів казахи неодноразово зверталися до Росії з проханням про захист і постачання зброї. Росія на той час не бажала бути втягнутою у ці війни, однак згодом казахські жузи заявили про відданість Росії в обмін на захист з її боку. У 1731 році Молодший жуз склав присягу вірності Росії, згодом до нього приєдналися Середній жуз у 1740 році і Великий жуз у 1742 році, попри те що частина його території у 1757-1781 рр. знаходилась у підпорядкуванні китайської династії Цін. Хани всіх жузів обіцяли захищати російський кордон, суміжні з казахськими території, російські торгові каравани у степах, а в разі необхідності, надавати воїнів для російської армії, а також виплачувати данину Росії. Поступово Росія зайняла панівне положення в місцевому управлінні, почала обмежувати повноваження казахських ханів і нав'язувати російську адміністративну систему. В міру того як зростав російський вплив ханська влада слабшала. У 1790-х роках почалися повстання казахів проти російського правління, вони були малоефективними і призвели до ухвалення Росією рішення про скасування казахської автономії. Казахські жузи втратили незалежність у такій послідовності — Середній жуз 1822 р., Молодший — 1824 р., і Старший — 1848 р., таким чином, усі казахські землі ввійшли до складу Російської імперії.
У 1860-х р. Росія почала великомасштабний воєнний наступ на південь, щоб забезпечити вільний доступ до Хіви й інших торгових центрів півдня Середньої Азії. У 1880-х роках російські військові захопили всю Середню Азію. Козацькі застави перетворилися на селянські поселення, оскільки росіяни й інші слов'яни все більше переселялися в степи. В період між 1906 і 1914 рр. приплив поселенців становив у середньому понад 140 тисяч на рік.
Національно-визвольна боротьба казахського народу
Національно-визвольна боротьба казахського народу 1824—1864 рр.
У 20-х роках XIX ст. Росія починає великомасштабний наступ на Казахстан з метою остаточного його підкорення та перетворення в колонію. Цей наступ вівся за трьома основними напрямками:
1. Військове закріплення — будівництво нових укріплених ліній, збільшення гарнізонів, створення козацьких поселень.
2. Політичне закріплення — проведення адміністративних заходів, що обмежують права казахів.
3. Економічне закріплення — масове захоплення казахських земель, введення численних податків.
Сукупність цих заходів і склала зміст колоніальної політики царизму в Казахстані. У відповідь на це казахи всіх жузів піднялись на боротьбу з агресією, і колоніальне завоювання затяглося на цілих 40 років.
Колоніальні заходи в молодшому та середньому Жузі 1822—1814
На початку XIX ст. стало чітко вимальовується величезне стратегічне значення Казахстану, розташованого між Росією, середньоазіатськими ханствами й Китаєм. Для подальшого просування в Азію Росії було потрібно зміцнитися, перш за все, в казахських степах. Активізація колоніальної політики пояснювалася також економічними інтересами зростаючої російської буржуазії. Казахстан привертав російських купців як джерело тваринницької сировини та ринок збуту промислових товарів, неконкурентноспроможних на західному ринку.
Користуючись арештом Арингази і смертю Уалі хана, колоніальна адміністрація вирішила перейти в наступ на степ. Спираючись на частину султанів, відданих російській владі, царат створив у Північному та Західному Казахстані нову систему управління, засновану на «Статуті про сибірських киргизів» і «Статуті про оренбурзьких киргизів».
«Статут про сибірських киргизів 1822 р» був розроблений під керівництвом М. Сперанського. Після поділу Сибіру на дві частини (1822 р.) територію Казахської степу було дораховано до Західного Сибіру, головне управління якою до 1839 р. знаходилося в Тобольську, з 1839 р. — в Омську. За Статутом, Область сибірських киргизів поділялася на зовнішню та внутрішні округу. До зовнішньої округи ввійшли казахи, що кочували за р. Іртиш. З 1822 р. по 1838 було утворено 7 округів — Каркаралінський, Кокчетавський, Аягузький, Акмолінський, Баянаульський, Кушмурунський і Кокпектинський. На чолі округів стояли окружні накази «Дуан», де зосереджувалися адміністрація, поліція, суд. Накази очолювали ага-султани, при них працювали чотири засідателі, два російських чиновники, що призначалися губернатором і два казахи, які обирають на два роки почесні бії та старшини. Старший султан обирався, відповідно до положень Статуту, на зборах султанів на три роки. Йому надавалося на час служби звання майора. На диплом дворянина могли претендувати ті, що успішно обиралися не менше трьох разів.
До округу входило від 15 до 20 волостей. На чолі волостей стояли волосні султани, щоправда, через їх брак у багатьох родах на цю посаду обирали представників «чорної кістки». За своїм становищем вони прирівнювалися до чиновників 12 класу, їхня влада була виконавчою: виконання наказів, постанов дуана та судових вироків.
Кожна волость складалася з 10-12 аулів. Аульні старшини обиралися кожні три роки, затверджувалися окружним наказом. Кожен із таких адміністративних аулів об'єднував від 50 до 70 юрт-шанираків. При організації округів і волостей розробляється родовий поділ, із цим поєднувались і територіальні ознаки. Кожен округ отримував певну територію.
Судові справи ділилися на кримінальні та цивільні. Найсерйозніші справи вилучалися з відання Бійського суду. Але навіть при розгляді менш важливих питань рішення суду біїв могли оскаржуватися до окружних наказів. Статут увів податкову систему — кожне господарство має платити уряду ясак в розмірі однієї голови з 100 голів худоби. До цього числа не входять верблюди — основна в'ючна тварина, необхідна для розвитку торгівлі. Перші п'ять років казахи, що прийняли Статут, звільнялися від податків. Документом передбачалися й інші види повинностей — охорона караванів, гужова повинність, пошта, спостереження за шляхами сполучення.
«Статут про сибірських киргизів» мав сприяти цивільній і військовій колонізації Північно-Центрального Казахстану, закріпленню казахських аулів на певній території, організації нового політико-адміністративного управління, що посприяло би завершенню приєднання Казахстану до Росії.
«Статут про оренбурзьких киргизів 1824» було розроблено в 1822 р. Оренбурзьким генерал-губернатором П. Ессеном. Проект аналогічного статуту для Молодшого жузу було ухвалено Азійським комітетом 1824 року. Сергази було викликано до Оренбурга і залишено там на постійне проживання з платнею 150 рублів сріблом на місяць. Через це одразу ж було ухвалено рішення про скасування ханської влади.
Останній хан Молодшого жузу
Молодший жуз було поділено на три частини: західну — з родів баюли; середню — жетиру і частково алімули: східну — з алімули, а також кипчаків і аргинів. Султани-правителі, поставлені на чолі частин, по суті були чиновниками Оренбурзької прикордонної комісії, куди ввійшли голова, по чотири радники та засідателі із заможних казахів. За своїми обов'язками комісія виконувала функції губернського правління.
При кожному султані-правителі знаходився козацький загін під командуванням офіцера. Ставки їх знаходилися в козачих станицях й укріпленнях. Як султани-правителі, так і їхні помічники ставилися із стану султанів.
Усі посадові особи в Молодшому Жузі, починаючи від аульного старшини й закінчуючи султаном-правителем, призначалися Оренбурзьким генерал-губернатором за рекомендацією прикордонної комісії.
Упровадження положень цих документів означало колоніальне закабалення Казахстану, що, природно, викликало вибух обурення в степу. Почалися локальні виступи, які згодом вилились у визвольну війну проти Росії.
Початок війни в молодшому Жузі
Як уже говорилося, 1823 р. батир Жоламан Тленшіули оголосив Росії війну. Приводом стало будівництво Ново-Ілецької лінії. Найкращі землі в районі Жаіка і Ілека були відібрані у казахів і віддані під козачі хутори. Неодноразові письмові звернення Жоламана до Оренбурга не дали результату. Крім того, продовжували утримувати в полоні хана Арингази і багатьох старшин Молодшого жузу. Зневірившись домогтися їх звільнення і повернення земель мирним шляхом, Жоламан починає військові дії проти Росії.
Казахи Молодшого жузу, які підтримали заклик Жоламана, почали нападати на прикордонні укріплення й аули султанів-правителів. Каральні експедиції не мали успіху.
Початок війни в Середньому Жузі
В цей же час піднімаються на боротьбу з колонізаторами й казахи Середнього жузу, на чолі яких став султан Саржан Касимули.