Чехи — національна меншина в Україні. У середині XX ст. їхня кількість становила понад 50 000 осіб. Після Другої світової війни більшість українських чехів переселились у Чехословаччину. Станом на 2001 рік в Україні проживало 5917 чехів.
Історія
Початок переселення чехів в Україну У висліді господарських, військових й культурних зв'язків між Чехією й українськими землями невеликі групи чехів селилися на Русі-Україні з XIII століття. Польський хронікар Ян Длуґош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місцевої шляхти вихідці з Чехії й Моравії; одним із дорадників князя був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.
За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-католицького священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з єпископів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над Дністром, що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани на кінець XV — початок XVI століття). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509 року. В Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.
Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з XV століття став містом, яке притягало з уваги на своє господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У XV столітті війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож () разом з своїми однодумцями поселився в 1630-х pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чес.-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.
Чехи були пов'язані з українським козацтвом. За однією з гіпотез, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький (за Ф. Палацьким, В. Антоновичем); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чеські впливи помітні в термінології козацького війська, організації табору, військ. тактиці. З козацьких старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман Пилип Орлик), який веде свій початок від чехів.
На службі Петра I був генерал Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 року він став київським губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув господарську діяльність, зокрема в текстильній промисловості.
Українські чехи у ХІХ ст. У XVIII—XIX століттях на українських землях були відомі чеські музиканти, які зі своїми капелами (hudby) мандрували від міста до міста. Уславилися цією діяльністю Ян Богумір Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали в Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини чехи як австрійські службовці. Популярними були чеські броварі.
Переселення чехів з Австро-Угорщини на територію України почалося ще в першій половині XVIII століття. Катерина II заселяла Крим і запрошувала на півострів багатьох європейців, в тому числі і чехів. Тоді бл. 170 чеських сімей зважилися поміняти місце проживання. Другий, більш масовий, етап чеської колонізації в Україні розпочався в другій половині XIX ст. Після скасування кріпосного права впродовж 1860-1870-х років виникли перші чеські поселення, переважно у Волинській губернії. У Подільській губернії в цей час з'явились чеські поселення Людгардівка і Чехівка, у Таврійській губернії (Криму) — колонія Табор-Царевич.
З 1870 р. чеські переселенці на Волині приймали російське підданство й отримували право організовувати окремі общини та волості, російський уряд гарантував їм свободу віросповідання і звільняв на 5 років від будь-яких платежів і податей, а також військової служби. У 1870—1872 роках вихідці з Богемії закупили у поміщиків 20 тис. десятин землі в центральній частині Кримського півострова. Це стало початком заснування тут невеликих чеських колоній. Активне переселення чехів у Крим і прилеглі землі призвели до виникнення нових поселень на півдні України. Так, у Таврійській губернії з'явилася Новгородовка, а в Херсонській — с. Богемка.
У 1860-х роках чехи почали селитися в Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, переважно на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення чехів, які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, переважно у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському пов., а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Головними поселеннями були села Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму — Табір, Богемка, Царевич, біля Мелітополя село Чехоград. 1870 царський уряд дозволив чехам приймати російське підданство. Вони записувалися до селянського стану і підлягали місцевій адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено чотири чеські волості: Рівенську, Дубенську, Луцьку і Купиченську; ін. чеські поселення належали до українських волостей. Всіх чеських поселень було бл. 130, а чисельність чехів на початку XX доходила до 65000; майже всі чехи прийняли православ'я. Перші чеські видання були релігійні: «Český pravoslavný kalendař», a 1888 (спершу в Києві, ред. Ф. Яреш, учитель Колегії П. Ґалаґана, згодом у Житомирі). Частина чехів залишилася протестантами (Чеські брати).
Довший час чеські поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту українського оточення; у містах асимілювалися скоріше. Завдяки добрій сільськогосподарській техніці і чеським методам хліборобства чехи ставали заможними, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи; з Чехії спроваджували сільськогосподарські машини. Організацією і технікою господарства вони впливали на сусідніх українців.
У Києві виходили газети «Ruský Čech» (1906—1908, ред. В. Вондрак), а згодом «Čechoslovan» (1911 — 14, 1916 — 18, ред. Б. Швігорський і В. Хорват), який за війни пропагував програму визволення Чехії і Словаччини з-під Австро-Угорщини. У серпні 1914 з місцевих чехів постала в Києві військові організація «Чеська Дружина», що стала початком пізнішого чехословацького легіону в Україні і Росії; до них приєдналися військовополонені чехи і словаки з австро-угорської армії, яких під кінець 1917 року було понад 200 000. Короткочасно в Києві виходили «Československý denník» («Чешскословацкий дневник») та «Československý voják». Тут таки мала осідок Чехо-словацька Народна Рада з В. Чермаком на чолі, яка утримувала приязні чесько-українські взаємини з Українською Центральною Радою. (Про політ. чес.-укр. взаємини див. Чехо-Словаччина).
За переписом 1897 року на території України мешкало бл. 36 тис. чехів, з них 3/4 — у Волинській губернії (27 670 осіб). Найвищою концентрацією чеського населення відзначався Дубенський повіт Волинської губернії, де вони становили 5,3 % населення (10 328 з 195 058), випереджаючи росіян та німців. 97 % чехів Волинської губернії були сільськими жителями.
Повіти з найбільшою кількістю чеськомовного населення, 1897 рік.
ГуберніяЧисельність чеськомовного населенняЧастка Дубенський повітВолинська 10 3285,3 % Рівненський повітВолинська 4 7031,7 % Луцький повітВолинська 3 8181,5 % Острозький повітВолинська 2 6961,6 % Житомирський повітВолинська 2 6210,6 % Володимир-Волинський повітВолинська 1 6430,6 % Київський повітКиївська 1 1390,2 % Радомисльський повітКиївська 1 1060,4 %
Українські чехи за часів Революції 1917—1921 років та в повоєнний період В УНР за чеською меншістю визнавалися права, згідно з законом про національно-персональну автономію. У лютому — березні 1918 року лише мала частина українських чехів від'їхала на схід з відступаючими частинами чеського легіону, переважна частина їх лишилося в Україні. За Ризьким договором, бл. 20 000 опинилося в Польщі. В УССР за 1920-х років існувало 13 чеських сільрад, були чеські початкові школи, 1926 всіх чехів в УССР і Кримській АССР жило 17 500.
За Другої світової війни знову чехи, т. зв. волинські, підтримали заходи творити чехо-словацькі військові частини, вступивши в 1944 році до Чехо-словацької бригади. На підставі чехо-словацько-радянської угоди про обмін населення 1945, частина чехів виїхала з України на батьківщину. Залишилося кільканадцять тис., переважно у Волинській обл.
Перед Другою світовою війною на території України проживало понад 50 тис. чехів, переважно на Волині. У 1947 р. після угоди між СРСР та Чехословаччиною почалось переселення чехів на історичну батьківщину, внаслідок якої виїхало близько 40 тис. осіб. У Чехії їх розселяли переважно у судетських районах, де до депортації проживало німецьке населення.
Чехи в Закарпатті Іншою групою чехів, що жили в Україні, були чеські колоністи на Закарпатті. В 1919 — 1939 роках їх призначувано сюди як службовий персонал у державній адміністрації, до шкіл, транспорту, як старшин армії, а також селилися тут торгівці й промисловці. Розпочато навіть сільськогосподарську колонізацію (кілька сот родин поселилися у зв'язку з земельною реформою в деяких селах південного Закарпаття). Чисельність їх зростала: 1921 — 2000, 1930 — 21 000, 1938 — 30 000. Наявність на Закарпатті чехів з вищою, ніж у місцевого населення, освітою, фаховою підготовкою і позицією представників «панівного народу» забезпечувала їм упривілейоване становище. У містах розбудовувано окремі квартали (так звані колонії), де жили переважно чехи. Впроваджено чеську шкільництво; 1935 було 3 чеські гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські і 182 початкові школи (учнями в цих школах були переважно євреї). Чехи назагал не асимілювалися і не вивчали, поза винятками, українську мову. Натомість сприяли чехізації краю. З'являлася чисельна чеська преса. Головні газети: «Podkarpatské hlasy» (двічі на тиждень, 1925 — 39), «Hlas Východu» (соціалдемократичний тижневик, 1928 — 33), а з 1339 — «Karpato-ukrajinská svoboda» і «Přehledy z Karpatské Ukrajiny». За автономної Карпато-української держави чисельність чехів дещо зменшилася. Їхнім представником у соймі був М. Дрбал. За угорської окупації всі чехи залишили Закарпаття.
Чехи в сучасній Україні В теперішній час місцями найбільш компактного проживання чехів є с. Богемка Миколаївської області, с. Чехоград (колишня колонія) Запорізької області, с. Веселинівка Одеської області, с. Мала Зубівщина Житомирської області та с. Миколаївка Вінницької обл. Багато чехів проживають і у Криму, найбільш компактно — у с. Лобанове (колишня назва — Богемка) Джанкойського району та с. Олександрівка Курманського району.
Динаміка чисельності Динаміка чисельності чеського населення за переписами: 1897 — ~40 000 (в тому числі Волинська губ. — 27 670, Київська губ. — 3 294, Таврійська губ. — 1 962, Херсонська губ. — 1 351 1926 — ~50 000 (в тому числі Волинське воєводство РП — 30 977 ос., УРСР — 16 091 ос., Кримська обл. РРФСР — 1 419 ос. 1939 — ~52 000 (в тому числі УРСР — 14 786, Кримська обл. РРФСР — 1 674) 1959 — 14 539 1970 — 12 073 1979 — 10 589 1989 — 9 122 2001 — 5 917
Найбільша кількість чехів у 2001 р. зафіксована у Житомирській області — 839, Запорізькій області — 808, Криму — 749 та Одеській області — 503.
Розселення чехів по регіонах у 1989 і 2001 рр.Перепис населення 1989 р. Розподіл населення за національністю та рідною мовою