Павло́ Григо́рович Шереме́т (; 28 листопада 1971, Мінськ, Білоруська РСР, СРСР — 20 липня 2016, Київ, Україна) — білоруський, російський та український журналіст телебачення, радіо та періодичних видань, блогер. Загинув 20 липня 2016 року унаслідок замаху.

Працював керівником відділу спеціальних інформаційних проєктів ОРТ, згодом — «Першого каналу», надалі — на Громадському телебаченні Росії. З 2012 року працював в Україні — в «Українській правді», на телеканалі «ТВі» та на «Радио Вести».

Життєпис Після закінчення середньої школи вступив на історичний факультет Білоруського університету. Закінчивши три курси, пішов з цього вишу і вступив на факультет міжнародних економічних відносин Білоруського економічного університету (дипломна робота: «Офшорний бізнес»).

Прийшов на телебачення з банківської справи  — до 1992 року працював у відділі валютних операцій одного з банків, пізніше — консультантом економічних програм Білоруського телебачення. Незабаром став ведучим щотижневої аналітичної програми «Проспект» Білоруського ТБ.

У 1996 році працював головним редактором «Белорусской деловой газеты». Того ж року призначений завідувачем білоруського бюро Громадського російського телебачення (скор. ОРТ, нині — Перший канал) і власним кореспондентом ОРТ по Білорусі.

Зарекомендував себе як противник режиму Лукашенка. У липні 1997, під час зйомки репортажу про ситуацію на білорусько—литовському кордоні, був заарештований співробітниками силових структур Білорусі за звинуваченням у незаконному перетині державного кордону, в отриманні грошей від закордонних спецслужб і незаконній журналістській діяльності. Засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року іспитового строку. Провів в ув'язненні в цілому три місяці і був депортований після того, як президент Росії Єльцин не пустив літак Лукашенка на територію Росії і публічно зажадав звільнення Шеремета.

1998 року почав працювати спеціальним кореспондентом програм «Новости» і «Время» дирекції інформаційних програм ОРТ, а в січні 1999 став шеф-редактором російської та зарубіжної кореспондентської мережі дирекції інформаційних програм ОРТ. Був ведучим щотижневої аналітичної програми «Время». У 2000 році пішов з новинних програм та продовжив працювати на Першому каналі вже як автор документальних фільмів і спеціальних проєктів в рамках інформаційних програм. Остаточно пішов з телеканалу 2008-го року.

У березні 2010 року білоруська влада позбавила Шеремета білоруського громадянства, нібито у зв'язку з набуттям російського. Павло розцінив це як помсту за професійну діяльність.

2011 року недовго був ведучим передачі «Вирок» на телеканалі РЕН ТВ. З вересня 2013 по 2014 працював ведучим програми «Прав? Да!» на Громадському телебаченні Росії. Учасник конгресу «Україна — Росія: діалог», що пройшов 24-25 квітня 2014 року в Києві.

В останньому дописі у своєму блозі від 17 липня 2016 року на сайті «Білоруський партизан» Павло Шеремет відзначив, що в Києві постійно перебуває в україномовному середовищі та закликав білорусів вчити та розмовляти білоруською мовою.

Авторські роботи Автор документальних фільмів «Дике полювання» та «Дике полювання — 2», «Осетрова війна», «Чеченський щоденник», «1991 — Останній рік імперії», «Остання висота генерала Лебедя», «Страта Саддама. Війна без переможця», «Єгор Гайдар. Окаянні дні», ювілейного фільму про колишнього президента СРСР Михайла Горбачова, фільму, присвяченого 60-річчю початку блокади Ленінграда, документальної стрічки про російський ринок антикваріату і низки інших.

Один з авторів книжки «Випадковий президент» про режим Лукашенка (у співавторстві зі Світланою Калінкіною). 2005 року написав книгу «Пітерські таємниці Володимира Яковлєва» про нових російських політиків із Санкт-Петербурга. 2009 року вийшла його книга про Саакашвілі, про шестиденну війну в серпні 2008 року, про російсько-грузинські відносини «Саакашвілі\Грузія. Загиблі мрії».

Навесні 2009 року опублікував навчальний посібник для журналістів «ТВ. Між ілюзією й правдою життя». .

Створив популярний незалежний громадсько-політичний новинний сайт «Білоруський партизан» (www.belaruspartisan.by).

Наприкінці грудня 1999 відсторонений від обов'язків генеральний прокурор Юрій Скуратов заявив, що подав до суду позов до Павла Шеремета про захист честі й гідності. Підставою для позову стала заява Шеремета про те, що Скуратов має будинок в Орловській області.

1998 року отримав від Комітету захисту журналістів за внесок у розвиток свободи слова, був номінантом премії ТЕФІ як «найкращий репортер» 1999 року і фіналістом ТЕФІ 2001 року в номінації «журналістське розслідування» за фільм «Дике полювання», у 2003 році — в номінації «публіцистична програма» за документальний фільм «Раб і його жінки». 2002 року став лауреатом премії ОБСЄ за демократію та за захист прав людини в галузі журналістики.

Робота в Україні 2012—2016 — вів блог в інтернет-газеті «Українська правда»Павєл Шеремет. Тележурналіст // Українська правда — Блоги, де друкувалися його політико-аналітичні матеріали та інтерв'ю з провідними політиками, бізнесменами й митцями України та інших держав. На каналі «ТВі» вів програму «Проти ночі з Павлом Шереметом». З вересня 2015 року вів ранкові програми на радіо «Вести» по вихідних «Шоу Павла Шеремета». У червні 2015 року запустив авторський проєкт «Діалоги» на телеканалі 24.

З 2014 року Шеремет був регулярним гостем програм як політичний аналітик. З вересня 2015 року на вихідних він вів ранкові «Шоу Павла Шеремета», де серед іншого критикував Віктора Шокіна та звинувачував у рейдерстві директора департаменту комунікацій МВС Андрія Шевченка (згодом Андрій робив офіційні заяви про слідчі дії щодо вбивства Шеремета) та Миколу Мартиненка.Павло Шеремет критикує рейдерів, владу та олігархів «Шоу Павла Шеремета», 20 вересня 2015

З 2016 року працював по будням у програмі «Ранок Павла Шеремета», щочетверга в ній виходили спецвипуски під назвою «Чистий четвер»"Чистий четвер" на «Радио Вести», останній ефір, 14 липня, де Шеремет викривав корупційні схеми владних структур та українських олігархів.

19 липня в останньому ефірі «Ранку Павла Шеремета» «Ранок Павла Шеремета» на «Радио Вести», останній ефір, 19 липня 2016 жорстко критикував допінгові спецоперації ФСБ, вчергове викривав рейдерське захоплення «ТВі» та називав негідником Миколу Княжицького, розпитував про думку радіослухачів щодо зв'язку Сергія Лещенка з Костянтином Григоришиним, критикував радянські стереотипи щодо військової форми України. Зокрема — десантників та морської піхоти, спростовував радянські міфи та підтримував її оновлення.

Павло повідомив про зникнення начальника департаменту електропостачання «Укрзалізниці», підкреслюючи, що «головне, щоб не повернулися 1990-ті, коли бандити творили що хотіли». В останні тижні роботи активно поглиблював знання української та проводив 15-хвилинки української мови, плануючи вести ефіри українською.

Останнє інтерв'ю дав Андрію Куликову та його колезі як гість в ефірі «Громадського радіо». В ньому Шеремет підкреслював важливість спілкування українською та білоруською мовою, говорив про різницю між вимовою українською, білоруською та російською мовами, а також між тарашкевицею та наркомівкою, критикував білоруську владу та розповів про розгін опозиційної молоді на своїй батьківщині, в Білорусі. Соцмережі порівняли вбивство Шеремета з 90-тими, про важливість неповернення яких казав Шеремет в останньому прямому ефірі.

Шеремет неодноразово розглядав офшорні скандали Яким був Шеремет, можливість збройного перевороту в Україні та ситуацію з Олександром Онищенком. Незадовго до смерті він ретвітнув запис Олексія Навального «Ну что за скоты, а? Олега снова посадили в ШИЗО. Сидел днем на кровати» та висміяв створення пам'ятника пропуску у закритому російському місті Желєногірськ.

Також Шеремет в останні тижні життя аналізував схеми приватизації Одеського припортового заводу та діяльність добробатів, зокрема полку «Азов» та зустрічався друзями та колегами Нємцова у зв'язку з розслідуванням обставин його вбивства, і з Олександром Клименком з приводу обговорення призначення на посаду головного редактора радіостанції, від якого відмовився через неадекватність сприйняття дійсності останнім.

Загибель

Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 р. у Києві, в результаті вибуху автомобіля о 7:45 ранку, машина вибухнула на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка, навпроти ресторану McDonald's.На Майдані вшановували пам'ять Павла Шеремета. BBC Україна. 20 липня, 2016 рік.

Ця машина належала керівниці «Української правди» Олені Притулі, але її в машині не було. Згодом стало відомо, що, ймовірно, вибух стався через безоболонковий саморобний вибуховий пристрій, який скоріше за все, керувався дистанційно. Для вбивства використали елементи протипіхотної міни МОН-50, таку ж пізніше знайшли в одного з підозрюваних.

Посол ЄС в Україні, ОБСЄ, Литва та Сполучені Штати Америки закликали повністю розслідувати цей злочин та покарати винних у ньому, а голова ПАРЄ назвав це атакою на свободу ЗМІ та безпеку журналістів.

22 липня у Києві в Українському домі відбулася громадська церемонія прощання з Павлом Шереметом. Відспівали небіжчика 23 липня у мінському Храмі Всіх Святих.

Павло Шеремет похований 23 липня 2016 року у Мінську на Північному цвинтарі.

Розслідування

Справа про вбивство відомого журналіста одразу стала однією з найгучніших у країні.

20 липня 2016 р. СБУ заявило про розгляд слідством чотирьох основних версій вбивства: професійна діяльність; неприязнь у відносинах або особисті мотиви; «російський слід» (дестабілізація ситуації в Україні); замах на Олену Притулу.

Голова Національної поліції Хатія Деканоідзе не називала жодних версій, але висловила занепокоєння тим, що така подія відбулась перед хресною ходою УПЦ МП.Вбивство Шеремета: коментар Деканоїдзе 21 липня 2016 року у денному ефірі радіо «Вести» та днем раніше на каналі 112-Україна пов'язав вбивство журналіста із хресною ходою колишній заступник генпрокурора Микола Голомша.

Севгіль Мусаєва-Боровик, головний редактор сайту «Українська правда», де працював журналіст, повідомила, що Павло Шеремет та Олена Притула останні місяці помічали за собою стеження.21 липня. Огляд преси. Хто й чому вбив Шеремета: оцінки і прогнози

20 липня 2016 року відеозапис моменту вибуху автомобіля на вул. Хмельницького в Києві, в результаті якого загинув Павло Шеремет, опубліковано в інтернеті.

21 липня представник Державного департаменту США заявив, ФБР взялося за розслідування вбивства пана Шеремета.

В лютому 2017 року поліція оголосила про встановлення інформації про деяких причетних до вбивства осіб, та озвучила п'ять версій: Професійна діяльність на територіях РФ і Білорусі; Помилка в об'єкті злочину, а саме — готувалося вбивство власника видання «Українська правда» Олени Притули; Професійна діяльність — за його критичні публікації у виданні «Українська правда» та виступи на радіо «Вести»; Дестабілізація ситуації в державі; Конфліктні ситуації в особистому житті Павла Шеремета щодо його сімейного, комерційного та фінансового становища.

У тому ж році слідство засекретили через побоювання витоків інформації.

У травні 2017 в рамках проєкту «Слідство.Інфо» вийшов фільм-журналістське розслідування «Вбивство Павла», яке висвітлило важливі подробиці стеження за Шереметом, знайдені журналістами. Журналісти стверджували, що в ніч напередодні вбивства стеження за будинком Шеремета здійснював дехто Ігор Устименко, який на 2014 рік був чинним співробітником СБУ. Ця людина також бачила людей, що здійснили закладку вибухового пристрою під автомобіль Шеремета. Висловлювалося припущення про причетність до вбивства Павла Шеремета силових органів України. Згідно із заявою СБУ , Ігор Устименко був звільнений з СБУ 29 квітня 2014 за станом здоров'я.

У 19-й доповіді ООН про ситуацію з правами людини в Україні (2017) констатовано занепокоєння у зв'язку з тривалим розслідуванням вбивства.