Михайло Дмитрович ДимидПетрович М. Димид Михайло Дмитрович (Mychajlo (Michel) Dymyd; 24 червня 1959, Шарлеруа, Бельгія) — український релігійний діяч, науковець, Митрофорний Протопресвітер УГКЦ, доктор східного канонічного права, блогер, капелан Майдану. Член Пласту, належить до куреня «Орден Хрестоносців», перший ректор відновленої Львівської Богословської Академії (тепер Український католицький університет)
Життєпис
Родина Батько Дмитро Юрійович працював вуглекопом у у Шарлеруа. Родом із с. Гошів Івано-Франківської області. Помер 26 жовтня 1987 року в Шарлеруа. Мати Розалія Михайлівна (до шлюбу Заставна) народилася в с. , Боснії, родом із с. Ласківці Теребовлянського району Тернопільської області.
Одружений з Іванною Крип'якевич-Димид (онукою Івана Крип'якевича). Діти: Климентія Параскевія (нар. 27 жовтня 1993), Артемій Юліан (нар. 4 липня 1995 — 18 червня 2022), Магдалина Марія (нар. 7 лютого 1998), Дмитро Роман (нар. 8 листопада 2000), Емілія Єлизавета (нар. 17 вересня 2007). Син Артемій воював у складі полку Азов, загинув 18 червня 2022 року в ході російсько-української війни.
Навчання У 1965–1971 роках навчався в Народній школі св. Варвари (з французькою мовою викладання) у Шарлеруа. У 1971–1973 — у Модерній (реальній) гімназії св. Йосифа у Шарлеруа. У 1973–1978 — в Гуманітарній гімназії та ліцеї Української Папської Малої Семінарії (з українською мовою викладання) в Римі.
У 1978–1980 — в Колегії св. Софії; студії філософії в Папському Урбанському університеті (з італійською мовою викладання) в Римі. У 1978–1982 — лекції з Богослов'я в Українському католицькому університеті в Римі. У 1980 — бакалавреат з філософії (Magna cum laude). У 1980–1981 — високошкільні зимові курси українознавства в Українському вільному університеті (Маквіллер, Франція). У 1980–1983 — студії Богослов'я в Папському Урбанському університеті в Римі. У 1982 — німецька мова в Ґете-Інституті у Ґрафінґ (ФРН). У 1983 — бакалавреат з Богослов'я (Magna cum laude). У 1983–1985 — студії Східного Канонічного Права в Папському Східному інституті в Римі.
У 1985 — ліценціатська праця (Magna cum laude); тема праці: «Edizioni e versioni dei Concili di Kobryn, Zamosc e Lviv» («Видання і версії Кобринського, Замойського та Львівського соборів»); директор праці: професор доктор .
У 1985–1986 роках здобув кандидатуру на докторат у Папському Східному інституті (Summa cum laude).
У 1986 — кандидат на докторат Східного канонічного права. Прийнята тема на Папському Східному інституті: «La Figura giuridica del vescovo della Chiesa Cattolica Ucraina» («Правова фігура єпископа Української Католицької Церкви»). Директори праці: професор доктор Марко Броджі, професор доктор Софрон (Мудрий) (20 квітня 1986).
У 1986 — літні курси при Гарвардському університеті.
У 1989 — захист докторату зі Східного канонічного права в Папському Східному інституті. Тема дисертації: «La figura giuridica del vescovo della Chiesa unita di Kyiv (1589–1891)» («Правова фігура єпископа Київської об'єднаної Церкви» ). Директори праці: професор доктор Марко Броджі (Marco Dino Brogi), професор доктор Софрон (Мудрий), професор доктор Ян Резац (Jan Řezáč).
Професійна діяльність Від листопада 1987 року перекладач і диктор в державному італійському радіо RAI в українській програмі.
Від 1986 року до червня 1988 року безкоштовно працював у бібліотеці Українського католицького університету в Римі.
У квітні 1989 року висланий патріархом Мирославом-Іваном до Брюсселя, де допомагав отцю докторові А. Онуферкові в заснуванні редакції релігійних програм «Радіо Воскресіння». Працював редактором в CRTN .
1 квітня 1991 року брав участь у поверненні патріарха Мирослава-Івана з Риму до Львова. У лютому 1991 року заснував «Радіо Воскресіння» у Львові.
Переїхав на постійне місце проживання до Львова в січні 1992 року.
Назначений директором «Радіо Воскресіння» архієпископом Володимиром (Стернюком). Виконував ці обов'язки до 1 листопада 1996 року.
Від 18 жовтня 1993 року до 1 листопада 1996 року заснував і став директором Агенції релігійної інформації (АРІ) та її щотижневика.
1995–2000 — ректор відновленої Львівської Богословської Академії (тепер Український католицький університет)
У 2002—2004 — редактор дитячого часопису «Чадо Євангелія». У 2003–2005 — упорядник журналу «Львівські Архієпархіяльні вісті».
Викладацька і духовна діяльність У лютому 1990 за дорученням патріарха Мирослава перший із «західних людей» прочитав цикл викладів зі східного церковного права для пресвітерів і семінаристів підпільної Української греко-католицької Церкви у Преображенському храмі (Львів).
У 1992–1997 — викладач еклезіології у Львівській архієпархіальній духовній семінарії св. Духа в Рудно. У 1993–2005 — член надзірної ради Інституту історії Церкви .
3 березня 1997 — 2005 — виконавчий секретар Комісії богословської освіти і виховання УГКЦ . 21 вересня 1997 — 2002 — член Надзірної ради вищої богословської освіти Львівської Архієпархії. 25 жовтня 1997 — 2005 — член Українського Богословського Наукового Товариства.
У 1997–2015 — член Синодальної Канонічної Комісії УГКЦ , а згодом Робочої Групи щодо опрацювання Партикулярного Права УГКЦ. У 1997—2005 — викладач еклезіології та канонічного права Львівської Богословської Академії та Українського католицького університету. У 1998–2005 — сенатор Львівської Богословської Академії, а згодом Українського католицького університету. В 1998–2005 — Голова Ради Ректорів вищих навчальних закладів УГКЦ.
У 1998–2005 — член редколегії журналу «Богословія». У 2000–2005 — голова Українського Богословського наукового товариства. У 2000–2011 — член Синодальної комісії УГКЦ з питань священичого одягу та почесних відзнак .
Листопад 2000 — 2005 — засновник і директор Інституту церковного права (ІЦП) Львівської Богословської Академії, відповідальний за публікації Інституту. Діяльність ІЦП зосереджується на таких основних напрямках: збір і аналіз пам'яток канонічного права Київської Церкви; прослідковування її традиції і визначення, що органічно властиве для церковного права, а що було накинуте ззовні; пропозиції вирішення сучасних проблем у царині церковного права.
У 2002 брав участь у соборах Коломийсько-Чернівецької єпархії (24–25 грудня), Тернопільсько-Зборівської єпархії (25–26 грудня), Львівської єпархії (26–30 грудня), Івано-Франківської єпархії (15–16 січня), Стрийської єпархії (17–20 лютого), Перемишльсько-Варшавської архієпархії (14–16 березня), Єпархіальний собор у Австралії .
З 2016 — до тепер член Робочої підгрупи (Духовенство) Комісії у справі опрацювання нового Партикулярного права для УГКЦ.Олег Хортик, «Діяльність комісії у справі опрацювання Права» // Метрон 15 (2018), с. 21.
Викладання
«Еклезіологія» у Львівській Богословській Академії та Українському католицькому університеті (1997–2019).
«Канонічне право» у Львівській Богословській Академії та Українському католицькому університеті (1997–2019).
«Основи богослов'я» у Львівській Академії мистецтв (1998–2000).
«Літургійні питання в Партикулярному праві УГКЦ» в Українському католицькому університеті (2014).
«Святі таїнства і канонічне право» в Українському католицькому університеті (2015).
«Догматичні питання — Еклезіологія в постатях» в Українському католицькому університеті (2015).
«Екзистенції питання у світлі християнської віри» в Українському католицькому університеті (2005–2017).
«Богослов'я Майдану» в Українському католицькому університеті (2016–2017).
Суддя 1994 (липень) — захисник вузла Митрополичого трибуналу Львівської архієпархії УГКЦ. 1994 (14 листопада) — суддя Митрополичого трибуналу Львівської архієпархії і Патріяршого трибуналу УГКЦ. 1997–2004 — промотор Справедливості у Трибуналі у справах святих Львівської архієпархії. 2000–2001 — координатор беатифікаційного процесу новомучеників до приїзду в Україну папи Івана Павла II . 2020 — адвокат при Трибуналі Верховного Архиєпископа УГКЦ.
Священнослужіння 1994 (28 травня) — отримав піддияконські свячення з рук вл. Филимона (Курчаби) в монастирі св. Альфонса у Львові . 1994 (18 червня) — отримав дияконські свячення з рук Патріарха Мирослава Івана (Любачівського) в соборі Святого Юра. 1994 (21 листопада) — отримав священничі свячення з рук Патріарха Мирослава-Івана (Любачівського) в соборі Святого Юра. 1994 — заініціював релігійну громаду св. Климентія УГКЦ при вул. Генерала Чупринки у Львові. 1996 — нагороджений Грамотою та Ювілейною медаллю з нагоди 400-ліття Берестейської Унії владикою Юліяном (Вороновським), єпископом Самбірсько-Дрогобицьким. 1996–2005 — організатор і провідник щонедільних Служб Божих для дітей при монастирі сестер св. Вінкентія . 2000 (23 червня) — нагороджений владикою Любомиром (Гузаром) Грамотою з іменуванням «Митрофорний Протопресвітер». 2002 (21 січня) — відпоручник Верховного архиєпископа Любомира (Гузара) на єпархіальний Собор в Австралії (1-3 лютого). 2003 (лютий) — 2005 — канцлер Львівської архиєпархії УГКЦ. 2000–2004 — генеральний секретар III сесії Патріаршого Собору УГКЦ . 2011–дотепер — співробітник парафії святих Володимира і Ольги у Львові. 2014–2018 — член Пресвітерської ради Львівської архиєпархії.
Соціальне життя 1971–1977 — член старшого юнацтва Спілки Української Молоді (СУМ), щороку, крім 1977, брав участь у вишкільно-відпочинкових таборах СУМ у : 1974, 1975 — ройовий; 1976 — бунчужний; 1978, 1979 — писар і виконував функції виховника; брав участь в європейських олімпіадах СУМ: 1975 — Тарасівка, Велика Британія ; 1976 — Ґомадінґен, ФРН; 1979 — Франкополе, Бельгія. Провадив командою пінг-понг. Осягнув ступінь виховника в СУМ 1-го ступеня в 1979 році — нагороджений срібною медаллю Степана Бандери. Співзасновник, разом з Давидом Сеником, крайового осередку СУМ в Римі; головний виховник цього осередку. 1976 — головний редактор, провідник літературного гуртка, що видав журнал «Абажур». 1979–1977 — голова Марійської дружини в Українській папській Малій семінарії. 1979–1980 — відновив і став головою Союзу українських студентів Італії, написав статут організації. 1980–1983 — голова Союзу Українських Студентських товариств в Європі (СУСТЕ). 1981 — вилучений із СУМ разом із Михайлом Лозою, головним секретарем СУСТЕ. 1981–1982 — голова Студентів колегії Св. Софії в Римі. 1982 (літо) — вступив до Пласту. 1983–1985 — голова Товариського Суду СУСТЕ. 1984 — абсольвент «Лісової школи» — «визначно» за пластову поставу, «дуже добре» за провідництво і «дуже добре» за інструкторство. Нагороджений Третім Старшо-Пластунським Віздначенням. Секретар і відповідальний за виховну програму табору Українського Пластового Юнацтва «Бомба під тиском» Вовча Тропа, Іст Чедам, Нью-Йорк. Вступив до Куреня «Орден Хрестоносців». 1984–1985 — голова студентів Факультету Східного Канонічного Права в Папському Східному Інституті в Римі. Член Ради Факультету Східного Канонічного Права і член Академічного Сенату Папського Східного Інституту. 1986 — голова Контрольної Комісії СУСТЕ. 1986 в Ордені Хрестоносців пасовано на лицарське ймення — Рюрик. 2013–2014 — активний учасник Революції Гідності, за що зазнав переслідувань з боку владиОтець Михайло Димид вимагає, щоб дії ДАІ визнали протиправними // Ірина Пакош, Zahid.net, 2014. 2009 — до сьогодні — член Колоквіуму Європейських Парафій 2021 — член Наукового комітету Presses universitaires Rhin & Danube
Нагороди 1996 — Грамота та Ювілейна медаль з нагоди 400-ліття Берестейської Унії від владики Юліяна (Вороновського), єпископа Самбірсько-Дрогобицького. 2000 (23 червня) — нагороджений владикою Любомиром (Гузаром) Грамотою з іменуванням «Митрофорний Протопресвітер». Грамота подяки, визнання і похвали членові робочої групи щодо опрацювання партикулярного права УГКЦ від Патріарха Святослава (Шевчука) (Київ 2015). Подячна Грамота за активну і тверду громадянську позицію у становленні та розвитку Української держави Волонтерство від Фундації Духовного Відродження (Львів 2015). Залізний хрест «За мужність» від Правління Всеукраїнського об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО (Київ 2017).