Аратта — легендарна країна, описана в шумерській міфології. Зустрічається в літературних текстах, здебільшого в оповіданнях про легендарних царів Енмеркара та Лугальбанду, які правили містом Урук. Більшість вчених сьогодні погоджуються, що Аратта — це міфічне місце, яке неможливо знайти на картіMichalowski, P. (1986). «Mental maps and ideology: reflections on Subartu.» In H. Weiss, ed., The origins of cities in dry-farming Syria and Mesopotamia in the third millennium BC: 129–56. Guilford, CT.Potts, D. T. (2004). «Exit Aratta: Southeastern Iran and the land of Marhashi.» Nāme-ye Irān-e Bāstān 4, 1: 1–11.Mittermayer, C. (2009). Enmerkara und der Herr von Arata. Freiburg.. Однак постулюється подібність між літературними описами Аратти та південно-східного Ірану або навіть АфганістануBrisch, N. (2012). Aratta. The Encyclopedia of Ancient History..
Уявлення про Аратту Зі згадок в шумерських поемах («Енмеркар і правитель Аррати», «Енменкар і Енсухкешдана», «Лугальбанда та Енменкар», «Лугальбанда і гора Хурум») вимальовується образ легендарної Аратти. Це багатий, войовничий та могутній край, з яким Шумер мав відносини від давніх часів. Він знаходиться на певній відстані від Межиріччя і захищений дикими горами, але не настільки далеко аби зробити неможливою значну торгівлю. Аратта мала у великій кількості будівельні матеріали (камінь та дерево), дорогоцінні камені, метали та майстрів, які зналися на їх обробці (шумерське слово «аррату» — «прекрасно зроблене», первісно «виготовлене в Аратті»). Аратта також мала першість в стосунках з Богинею-Матір'ю ІнанноюКоен (Cohen, 1973, — p. 55) відмічає: «Аратта стала синонімом „достатку“ й „слави“.», яка була покровителькою цього краю, але пізніше за непевних обставин проміняла його на південну країну — Шумер. Між Уруком та Араттою відбувалися військові конфлікти — вони намагалися підкорити одне одного. Метод перевезення вантажів, каміння і зерна, здається сумісним з історично відомою торгівлею між Вірменським узгір'ям та Шумером, а саме, човнами від півдня Аратти, і в'ючними тваринами з півночі Урука. Спілкування та торгівля між країнами мали таке значення, що, згідно з міфами, саме задля цього було створено писемність. Якщо Аратта дійсно була розміщена в східній частині Малої Азії, загальна причетність до неї цілого циклу міфів є ознакою, що вона грала важливу роль в генезі і розвитку релігії та культів Шумеру.
Розташування У літературних текстах Аратта розташована в гірському хребті: «Білі стіни Аррати стоять серед гір…». Вона описується як багата на ресурси, такі як дорогоцінні метали: олова, золота і лазуриту та каміння, а також рідкісні породи деревини. Вона багата на речі, яких бракує південній Месопотамії. Таким чином, Аратта уособлює ідею багатства, але також слави та популярності. У шумерських літературних творах про Енмеркара та Лугальбанду Аратта відіграє роль географічного та культурного аналога Шумеру. Володар Аратти, аналог шумерського царя, носить шумерське ім'я в оповіданні «Енмеркар та Енсухкешдана»Vanstiphout, H. L. J. (2003). Epics of Sumerian kings: the matter of Aratta. Atlanta., але в оповіданні «Енмеркар та володар Аратти» цей володар залишається безіменним. В обох оповіданнях Аратта, як стверджується, була культовим центром поклоніння богині Інанні, і як шумерський цар, так і володар Аратти змагаються за її увагу. Не дивно, що в цих оповідях Шумер завжди досягає успіху і показаний культурно вищим за Аратту, а також улюбленцем богині Інанни.
Точне місцезнаходження залишається невідомим. З чотирьох загальних місцерозташувань, які науковці пропонують для Аратти, два розміщуються на сході Малої Азії: район озера Урмія та долина Арарат історичної Вірменії (цю теорію відстоює вірменський історик Артак Мовсісян). Інша альтернатива — область Аншан. Також висуваються теорії, що місто могло б бути в районі біля озера Урмія, або ж на півдні Афганістану чи сході Ірану.
Інші археологи вважають, що Аратта знаходилась в Ірані. Це витікає з того, що коли в епосі про Гільгамеша розповідається про його похід в Аратту, то він виходить з Уруку і проходить через Сузи (столицю Еламу) тобто рухається на схід, і відповідно Аратта знаходилась десь в Ірані. Хоч в центральному Ірані немає родовищ лазуриту, але існували центри обробки привізного лазуриту, що потрапляв до Межиріччя лише через них. До того ж на Іранському узгір'ї археологи знайшли цілий ряд міських поселень, що були синхронні ранньому Шумерові й може були містами Аратти, наприклад, Шахрі-Сохте або Тепе-Ях'я. Останнім часом іранські археологи пов'язують з Араттою так звану Джирофтську культуру, відкриту на сході країни.
Примітки
Джерела
Enmerkar and the lord of Aratta
Література Відейко М. Ю., «Трипільська культура і міф про сонцесяйну Аратту», Маґістеріум. Випуск 20. Археологічні студії. Jiroft, Fabuleuse Decouverte en Iran, Dossiers Archeologica 287, October 2003. Michalowski, P. (1986). «Mental maps and ideology: reflections on Subartu.» In H. Weiss, ed., The origins of cities in dry-farming Syria and Mesopotamia in the third millennium BC: 129–56. Guilford, CT. Mittermayer, C. (2009). Enmerkara und der Herr von Arata. Freiburg. Potts, D. T. (2004). «Exit Aratta: Southeastern Iran and the land of Marhashi.» Nāme-ye Irān-e Bāstān 4, 1: 1–11. Vanstiphout, H. L. J. (2003). Epics of Sumerian kings: the matter of Aratta. Atlanta. Brisch, N. (2012). Aratta. The Encyclopedia of Ancient History.
Посилання Абоу Аль-Хассан Махмуд Бакри Моусса. «История древнего мира.» Курс лекций. Лекция 3. Локализация Аратты.