Австрі́йське баро́ко — етап розвитку мистецтва Австрійської імперії. Бароко Австрії дало видатні зразки у скульптурі, архітектурі, декоративному мистецтві, помітно менше у живописі та садово-парковому мистецтві. За значенням у західноєвропейському мистецтві посіло друге місце після бароко Італії і було досить тісно пов'язане з італійським культурним надбанням.

Початковий період В 17 столітті Австрія як держава мала недовгий період піднесення. Він пов'язаний як з позитивними, так і негативними чинниками. Позитивними були перемоги над Туреччиною і вивільнення європейських територій від чужинської, неєвропейської культури. Бо Туреччина та її культура тоді не сприймалася частиною Європи. Негативним було приєднання нових територій до Австрії і формування Австрійської імперії. Вона і до цього була конгломератом культурно й історично різних регіонів. Тепер таких частин побільшало. Цей процес триватиме до кінця 18 століття. Почалося з приєднання насильством Угорщини з 1686 р. Закінчилося приєднанням північної Італії, що спровокувало Національно-визвольну війну спочатку в Угорщині на початку 18 століття, а в 19 столітті — в Італії.

Перемогу отримали світська і церковна влади Австрії, феодальна за спрямуванням«Всеобщая история искусств», т 4, М, «Искусство», 1963, с.406. Ці феодальні, могутні і багаті кола стали замовниками і головними споживачами надбань доби бароко. Бароко Австрії мало аристократичний характер. Але довгий термін його розвитку й існування в Австрії надав йому національного забарвлення і з часом був пов'язаний з імператорською владою і десятиліттями розквіту імперії. Мистецтво Австрії мало чимало рис німецького мистецтва, але наявність у державі низки регіонів з різним рівнем національних культур теж вплинуло на розвиток і форми стилю бароко.

Будівництво в стилі бароко почалося задовго до 1690-х років. Один з перших зразків — бароковий собор в місті Зальцбург — виник в 1611—1628 роках. Вже тоді широко викоростовувалися проекти і праця архітекторів Італії, бо бароко Австрії розвинулося під могутнім впливом бароко Італії. Так, собор в Зальцбурзі будував італієць Сантіно Соларі.

Переможна війна з Туреччиною

На історію австрійського бароко суттєво впливали політика і військові обставини того періоду. Армії Османської Туреччини активно просувались на захід і суттєво збільшували кількість західноєвропейських земель, приєднаних до Туреччини. Вже суто Австрія зазнала загабницьких зазіхань на власні південні території, а сам Відень знав дві турецькі облоги. Після другої облоги Відня зі стратегічних міркувань були поруйновані усі середньовічні передмістя столиці, аби не дістались турецьким загарбникам. Це позбавило клопоту залагодження питань з приватною власністю у передмістях. Через це пільгові стани Австрії на етапі перемог над Туреччиною розпочали будівельні роботи на вивільнених територіях відразу у стилістиці бароко. Практично цілком була вибудована і уся західна частина Відня, найбільш поруйнована під час облоги і перетворена на центр австрійського бароко вже на початку 18 ст«Всеобщая история искусств», т 4, М, «Искусство», 1963, с.407.

Доба розвиненого австрійського бароко Учнівський період закінчився приблизно через 70 років. Австрійське бароко починає по справжньому конкурувати з батьківщиною бароко — Італією. Вже найбільша барокова споруда Відня — палац Шенбрунн — будується австрійцями Йоганом Бернгардом Фішером фон Ерлахом та його сином Йозефом Еммануелєм. При цьому Шенбрунн не схожий на жоден з палаців Італії. В самому Відні будують барокові — палац принца Євгена Савойського (Бельведер), Богемську канцелярію, Придворну бібліотеку, церкву Св. Карла Борромея (Карлскірхе), палаци аристократів. Австрійська провінція пишається справжнім шедевром — бароковим монастирем в містечку Мельк (арх. Я. Прандтауер, Й. Мунгенаст).

Скульптура

Скульптура австрійського бароко на початковому етапі була тісно пов'язана із скульптурним надбанням Римської школи скульптури. Це доводять як запрошення на працю у Австрію низки італійських скульпторів (серед котрих і високо обдарований Джованні Джуліані), так і практикою навчання і стажування німецьких і австрійських скульпторів у Римі, що потім роками працюватимуть у Австрійській імперії. Серед відомих австро-німецьких скульпторів стажування у Римі не пройшов лише Георг Рафаель Доннер (1693—1741). На барокову стилістику австрійської скульптури суттєво вплинули знахідки і стилістика, вироблена римським скульптором Лоренцо Берніні та численними помічниками його майстерні.

Але учнівський період закінчився і скульптори Австрійської імперії виробились у автономні художні індивідуальності, про що свідчать надзвичайні художні досягнення у творах Георга Доннера, Франца Мессершмідта, скульпторів Матьяша Бернарда Брауна та Фердинанда БрокофаOldrich J.Blazicek Barockkunst in Bohmen Prag Artia 1967, що працювали у підавстрійській провінції Чехії, низка менш обдарованих майстрів. Риси народженого рококо у суміші з бароко притаманні творам другого покоління австрійських скульпторів (пізні твори Матьяша Бернарда Брауна, твори Ігнаца Франца Платцера). В стилістиці рококо з впливами бароко працювали також Франц Антон Куен, Йоган Антон Бінерт, Франц Баугут, Йоган Адам Дітц, Йоган Георг Шланцовський, Франц Ігнац Вейсс, Йоган Антон Квітайнер, Ігнац Міллер тощо.

Австрійська скульптура згаданого періоду була піднята на новий і високий щабель розвитку. Вона прикрасила численні католицькі храми, їх вівтарі, інтер'єри, фасади, барокові сади столиці і провінційних магнатських садиб, мости, прийшла на цвинтарі, у склепи і інтер'єри храмів як барокові надгробки.

Архітектура

Тимчасове припинення воєн з Османською імперією надає можливість імператорському уряду зосередитися на будівництві палаців і церков у пишній стилістиці бароко. Так, 1695 р. розпочалось будівництво імператорської резиденції — палацово-паркового ансамблю Шенбрунн. Первісний проект доручили створити австрійцю, ним був Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах (1656—1723)«Всеобщая история искусств», т 4, М., 1963, с. 407. У Австрії продовжують використовувати талановитих італійських майстрів, але надають перевагу власним національним кадрам. Палацово-парковий ансамбль Шенбрунн неодноразово добудовували і міняли, тому від первісного проекта Фішера фон Ерлаха відступили. Повніше архітектурне обдарування Фішера фон Ерлаха розкрилось про побудові палаців австрійських аристократів та імперських закладів — це палац принца Євгена Савойського, Богемська канелярія, Придворна бібліотека.

Молодшим сучасником Фішера фон Ерлаха був архітектор Йоган Лукас фон Гільдебрандт (1668—1945)«Всеобщая история искусств», т 4, М., 1963, с. 408. Гілдебрандта вважали суперником тогочасного придворного архітектора Йогана Бернгарда Фішера фон Ерлаха. Після смерті Ерлаха Гільдебрандт за наказом імператора посів його посаду. Споруди Гільдебрандта менш динамічні і стримані у використанні декору, але справляють враження більш легких, ніж солідні палаци Фішера фон Ерлаха. Гільдебрандт будував також у містах Зальцбург і Лінц. До кінця життя працював в Відні. Серед масштабних замов, виконаних архітектором Гільдебрандтом — віденський палац Бельведер. Вважають, що Фішер фон Ерлах та Йоган Лукас фон Гільдебрандт створили у австрійській архітектурі два національних варіанта бароко.

Нестача розвиненої архітектурної уяви як у Фішера фон Ерлаха, так і у його вельможних замовників, відбилась у створенні найбільшої за розмірами церковної споруди того часу — церкви Карла Борромея у Відні (Карлскірхе). У масштабній споруді еклектично поєднані шматки різних архітектурних споруд як стародавнього, так і барокового Рима. Незвичні і зовнішні фасади споруди Карлскірхе — завеликий і важкий купол, що придавлював споруду церкви з двома павільйонами і портиком у центрі. Незвичним і еклектичним було використання і двох дзвіниць у формах, скопійованих з римської колони давньоримського імператорського форума Траяна, взятої двічі.

Елегантність і стилістична чистота художніх образів була притаманна іншому австрійському архітекторові. Це Франц Антон Пільграм (1699—1761). З метою удосконалення майстерності відвідав папський Рим. Серед архітекторів Рима на нього найбільший вплив мали твори Франческо Борроміні, П'єтро да Кортона, Карло Райнальді.

Але в самій Австрії його праця припала на період, коли численних емігрантів і найманців-італійців почали відсувати на другі ролі, підтримуючи і просуваючи вперед національних австрійських фахівців. Декотрий час мав можливість спостерігати за роботою архітектора Гілдебрандта. Сам виробився у майстерного архітектора. Серед замов архітектора — добудови в монастирі премонстратов в Лоуці, Зноймо. Окрім архітектури митець проектував проповідниці, вівтарі, облаштування для органів. Він виробився у відомого церковного майстра, про котрого знали керівники монастирів, єпископи, князі церкви. За підрахунками він створив різні проекти до більш ніж тридцяти 30 різних храмів в Австрійській імперії. Тобто, йому вже не вистачало замов у столиці і він активно працював у провінціях. Це не призвело до використання якихось копій чи еклектичного поєднання шматків чужої архітектури у власних проектах і спорудах. Франц Антон Пільграм повно розкрив власне архітектурне обдарування, незважаючи на працю у провінціях.

Серед провінційних шедеврів австрійського бароко — два монастирських комплекса — Мельк (де працював архітектор Якоб Прандтауер) та монастир у віддаленому Ясові (нині Словаччина, де працював архітектор Франц Антон Пільграм.)

Декоративні стінописи і гротески

Архітектура бароко тісно пов'язана з декоративним мистецтвом і створення ліпленого декору, стінописів, гротесків і орнаментів. Традиція йде з доби Середньовіччя та італійського Відродження, хоч кожний стиль обирав власні орнаментальні композиції, несхожі на попередній період. Вже в добу відродження пройшло розгалуження на орнаменти, відповідні храму і відповідні світській споруді та палацу. На формування орнаментів доби бароко могутньо вплинули гротески у залишках давньоримських споруд і увесь досвід орнаментальної гравюри 16 століття, що відштовхнулася від давньоримських орнаментів і гротесків і творчо їх розвинула. На хвилі моди на все давньоримське і поклонінні античному мистецтву художники Риму як зачаровані копіювали орнаменти Золотого дому, відкриті під час хижацьких розкопок 1480 року і що отримали назву гротески (орнаменти з гротів)Орнаментальная гравюра 16 века, каталог выставки 1981 г., с. 5.

Традиція декорування барокових споруд набула поширення і у Австрійській імперії, що запозичила техніки декорування у італійців. Якщо у столиці набули можливості використання найкоштовніших матеріалів — різьблений мармур, високоякісне ліплення, окремі скульптури у палацах і багатих храмах, у провінціях задовольнялись дешевими засобами декорування типу ліплення і фресок, наближеними до римських і флорентійських зразків. Дешеві засоби декорування у руках віртуозних майстрів перетворювались на коштовні зразки мистецтва.

Серед відомих майстрів гротеска був німець Йонас Дрентвет (1656—1736), родом з міста Аугсбург. Він працював як по замовам у самому Відні, так і у барокових спорудах у передмістях. Урочисті і радісні орнаменти Йонаса Дрентвета створили йому таку славу, що майстер був запрошений декорувати фресками палац Бельведер, призначений для самого принца Євгена Савойського, а також Зимовий палац та парковий павільйон у заміському замку Оберзібенбрунн для нього. Серед виконаних замов Йонаса Дрентвета за межами суто Австрії — фрески у ратуші міста Пожонь (нині Братислава).

Живопис

Живопис доби австрійського бароко відігравав певне місце, але не досягав тої значимості, котру мав живопис у Римі чи у Венеції. Цікаві зразки виникли лише в австрійських художників монументалістів та портретистів«Всеобщая история искусств», т 4, М, «Искусство», 1963, с. 410.