Українські прізвища — це родові прізвища, які виникли в україномовному середовищі в процесі етногенезу українського народу і формування української нації.

Українські прізвища мають різноманітну морфологію формування та різні джерела походження. Найпоширенішими є прізвища, утворені за допомогою суфіксів -енко на Придніпров'ї, а також -ук, -юк (на Західному Поліссі, Волині та Поділлі).

Історичні відомості Термін «прізвище» («прозвище») в пам'ятках української мови фіксується вже з XVI століття, однак тоді він мав ширший зміст — його вживали як у значенні сучасного слова «прізвище», так і в значенні «прізвисько».

Нині під прізвищем передусім розуміють родову назву, яку передають від батьків до дітей. Початково на Русі користувалися лише прізвиськами, які можна зустріти в іменуваннях давньоруських князів; вони не були спадковими. Використання родових прізвищ в офіційному діловодстві з'явилося пізніше — через потребу засвідчувати право власності. Масово родові прізвища трапляються в письмових джерелах, що стосуються українських земель, у XIV–XVI століттях. Спершу родові прізвища мали переважно заможні люди (купці, бояри, магнати, землевласники). Проте вже в XVII ст. майже всі українці мали власні прізвища, хоча вони часто змінювалися, а на їхній основі виникали нові: наприклад, син чоловіка з прізвищем Коваль міг отримати прізвище Коваленко («син Коваля»).

Багато прізвищ з'явились в часи Запорозької Січі, адже при вступі на Січ козак нерідко змінював своє старе прізвище на нове.

Обов'язковими спадковими родинними назвами, які додаються до особового імені, в Україні прізвища стали лише на межі XVIII—XIX століть.Чучка П. П. Прізвище // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. — 2-е вид. випр. і доп. — К.: Українська енциклопедія, 2004. — С. 532—533. — 824 с. — ISBN 966-7492-19-2. Стабільності вони набули в XIX столітті. Поширеною також була заміна старих прізвищ на «аристократичний» (шляхетсько-панський) лад, хоча шляхта й намагалася цьому протидіяти шляхом заборони приймати певні прізвища простолюдинами. Паралельно з офіційними прізвищами існували неофіційні прізвиська, які знаходили відображення у діловій та художній літературі.Масенко Л. Т. Українські імена і прізвища. — Київ: Знання, 1990. — 48 с.

Походження в прізвищах суфіксів -енко та -єнко пов'язують із Наддніпрянщиною й переважно з часами козаччини. Популяризації прізвищ з такими суфіксами сприяла також поетична творчість і художня література з історичними оповідями. Однак Наддніпрянщина не була єдиним чи «винятковим» регіоном. За дослідженням Михайла Худаша, особові назви з суфіксом -енко вперше зафіксовані у латино-польських документах з західноукраїнських територій ще в першій половині XV століття.

Прізвища із суфіксом -енко документально зафіксовані на Лемківщині (по обидва боки Карпат, як у сучасній Польщі, так і в сучасній Словаччині) вже у XVIII столітті, коли процес стабілізації прізвищ в Україні ще не завершився, тож говорити про «перенесення» чи «запозичення» прізвищ із цим суфіксом немає підстав.

Іншим «нетиповим» для загальних уявлень місцем поширення прізвищ на -енко є крайня північна межа Підляшшя — української етнічної території в сучасній Польщі. У селі Дзецьолівка () сучасного Монецького повіту наприкінці XVIII століття згадується про родину з прізвищем «Семененко». У 1814 році там народився син цієї родини, який пізніше став відомим філософом і богословом Римо-католицької церкви в Польщі, співзасновником чернечого згромадження.

Польські матеріали підтверджують, що суфікс -енко трапляється значно раніше й у ширшому географічному діапазоні, ніж Козаччина чи Наддніпрянщина. Уже від середини XIV ст. у сучасних польських межах зустрічаються населені пункти з цим суфіксом у назвах.

Прізвища з суфіксом -енко переважно мають значення «син», на зразок іменної чи іншого роду форми: Василенко — син Василя, Гриценко — син Гриця, Стеценко — син Стецька, Стесенко — син Стеська, Гончаренко — син Гончаря тощо, та відносяться до трьох- і більш складових прізвищ. Трискладові менш- або малопоширені прізвища неіменної форми на взір Зеленко тощо, як і двоскладові прізвища типу Сенко, Бенко тощо, не мають значення «син». У цих випадках наявний суфікс -ко має зменшувальне (у відношенні до більшого) або пестливе значення.

Також слід додати, що суфікси -енко, -єнко та -ук, -юк, є рівноважними, бо чергування звуків утворилось через різні закінчення основ, до яких приєднувався суфікс. Наприклад: Петро — Петренко, Петрик — Петриченко, Гордій — Гордієнко, Михайло — Михайлюк (заради милозвучності частіше використовується суфікс -юк, а не -ук), Бойко — Бойчук.

Але в народній мові ці суфікси згодом набули рівного значення, тому прізвища, які утворились від одного імені, зустрічаються в різних варіантах, наприклад: Денисенко (Денис + енк + о), Денищенко (Дениско + енк + о), Романюк (Роман + юк), Романчук (Романко + ук). Тут маємо справу з чергуванням приголосних. Іноді помилково розглядаються суфікси -ченко/-щенко та -чук/-щук. Справа в тім, що патронімічні маркери -чук та -ченко утворюються від основ, що закінчуються на -ко: Федько, Василько, Іванко; а патронімічні маркери -щенко та -щук утворюються внаслідок чергування приголосних в основах, які закінчуються на -ско: Дениско, Бориско, Фесько.

Граматичні особливості, притаманні українським прізвищам

Значення суфіксів Більшість суфіксів, які утворюють українські прізвища, можна поділити на три групи за значенням.

Перша група Перша і найпоширеніша група — це патронімічні, тобто суфікси, які вказують на батька, діда (предка) особи. Це суфікси: -енк-, -єнк- (Петренко, Гордієнко) -ук, -юк (Петрук, Данилюк) -ич, -ович (Петрич, Данилович) -ів (Лешків, Федорів) -ок (Андрюшок, Клименок) -аш, -яш (Петраш, Андріяш) зменшувально-пестливі суфікси -ець, -єць, -сь, -ик, -ко (Петрусь, Петрик, Данилець, Данилик, Данилко)

До цієї групи відносяться також патронімічні суфікси -ов та -ев (-єв). Прізвища на -ов (Михайлов, Петров, Романов) та -ев (-єв) (Андреєв) — це ті самі присвійні прикметники, що Михайлів, Петрів, Романів, Андріїв, але в них збереглося етимологічне -о, -е також у формі називного відмінка. Зона поширення цих форм — уся українська територія, що входила до складу Російської імперії, а також Закарпаття. Причинами збереження -о, -е треба вважати, по-перше, традиційне вживання саме такої форми прізвищ з давніх-давен, по-друге, те, що метрики та особові документи виписувались російською мовою. Тому немає підстав вважати прізвища на -ов, -ев виключно російськими. Це спільний тип прізвищ, поширений і серед інших слов'ян, наприклад болгар та македонців.

Також до цієї ж групи відноситься патронімічно-матронімічний суфікс -ин, за допомогою якого, наприклад, створені прізвища Лесин (син Леся), Олексин (син Олексія), Андріїшин (син Андріїхи, жінки Андрія), Дячишин (син дячихи, жінки дяка), Михайлишин (син Михайлихи, жінки Михайла), Омельчишин (син Омельчихи, жінки Омелька), Симчишин (син Симчихи, жінки Симка).

Друга група Друга група — це суфікси, які вказують на професію чи характерну дію, від якої й пішло прізвисько людини. Наприклад: -ай (Тягай, Бугай) -ан (Мовчан, Рубан) -аль (Скрипаль, Коваль) -ар (Кобзар, Кухар) -ач (Копач, Ткач) -ій (Палій, Плаксій) -ло (Трясило, Покотило) -йло (Міняйло, Нечитайло) -ник (Мельник, Колісник) -ун (Прядун, Ковтун) -яр (Скляр, Маляр) До цих прізвиськ (або вже прізвищ) згодом могли додаватися нові суфікси, які утворювали вже нове прізвище, наприклад: Палійчук, Кобзаренко.

Третя група Третя група — суфікси, які вказують на місце проживання або походження людини. -ський, -цький. Шляхетські прізвища (Вишневецькі, Шептицькі, Острозькі, Хмельницькі, Чайковські) вказували на родовий маєток, власність, а у простих людей — звідки вони прийшли чи де народились (Полтавський, Хорольський, Житомирський, Ніжинський, Цибулівський, Горохівський, Бабанський, Уманський). в деяких випадках -ець, -єць (Грабовець — з Грабова, Донець — з Донця, Канівець — з Канева, Коломієць — з Коломиї) в деяких випадках -ий, якщо в корені географічний об'єкт (Яровий, Гайовий, Загребельний)

Типові суфікси та закінчення українських прізвищ -енко, -єнко (патронімічні з відтінком поваги, в значенні «чийсь син»): Бабенко, Бондаренко, Бойченко, Василенко, Вдовиченко, Гончаренко, Григоренко, Гриценко, Даниленко, Діденко, Дем'яненко, Єрченко, Зінченко, Іваненко, Капітаненко, Капітоненко, Касьяненко, Кириленко, Клименко, Коваленко, Козубенко, Косенко, Кравченко, Лук'яненко, Луценко, Павленко, Панченко, Пархоменко, Петренко, Посвятенко, Потапенко, Ращенко, Савченко, Симоненко, Сударенко, Тарасенко, Тимошенко, Титаренко, Ткаченко, Трофименко, Устименко, Шевченко, Юрченко, Ярмоленко; Іллєнко, Малаєнко, Малієнко, Мар'єнко, Огієнко, Одиноченко, Сергієнко, Ульєнко -ко: Бебешко, Бойко, Ботярко, Мосейко, Валько, Гомілко, Данилко, Забужко, Зленко, Зрайко, Зубко, Лешко, Ляшко, Максімко, Маціборко, Мицко, Наливайко, Настобурко, Огірко, Остроушко, Перев'язко, Перетятько, Полатайко, Половко, Портянко, Прилипко, Приходько, Ріжко, Сірко, Завойко, Соломко, Стинавко, Сушко, Титко, Федушко, Фуфалько, Ховавко, Хорошко, Хомко, Храпко, Цушко, Цьомко, Чуйко, Шайко, Шляхетко, Шумейко, Шпитко, Ямборко, Янко -нько (-анько, -енько, -єнько, -инько, -інько, -онько, -ьонько, -унько, -юнько, -янько): Безштанько, Іванько, Панько, Романько, Тарабанько; Витребенько, Вишенько, Кренько, Опенько, Потебенько; Двоєнько, Полієнько, Троєнько; Господинько, Гринько, Покинько, Полинько, Синько; Заковінько, Зінько, Колінько, Охінько, Цвірінько; Воронько, Конько, Максимонько, Парахонько, Солонько; Вільонько, Гольонько, Михайльонько, Ньонько; Брунько, Годунько, Лазунько, Петрунько, Посунько; Зілюнько, Івасюнько, Нюнько, Осюнько, Полюнько; Глянько, Зянько, Нянько, Цянько, Янько -нька (-анька, -енька, -инька, -інька, -онька, -унька, -юнька): Гаранька, Калабанька, Куманька, Паранька, Шанька; Веренька, Добенька, Киценька, Ненька, Неревенька; Махинька, Розинька, Скринька, Тилинька, Цегинька; Ковбінька, Ковінька, Курінька, Трінька, Червінька; Гусонька, Дівонька, Любонька, Рибонька, Шпонька; Гунька, Лапунька, Стефунька, Тивунька, Шибунька; Дзюнька, Нюнька, Пересюнька, Слюнька, Цюнька -чко (-ачко, -ечко, -єчко, -ичко, -ічко, -їчко, -очко, -учко, -ючко, -ячко): Головачко, Лукачко, Скачко, Харачко, Шостачко; Василечко, Гречко, Дядечко, Михалечко, Юречко; Андрієчко, Боєчко, Меєчко, Мосієчко, Сергієчко; Бичко, Величко, Кличко, Музичко, Павличко; Маловічко, Мрічко, Пасічко, Попічко, Рябічко, Січко; Боїчко, Вуїчко, Заїчко, Яїчко; Іваночко, Леочко, Марочко, Семочко, Толочко; Безручко, Онучко, Сухоручко, Фучко, Хандучко; Гадючко, Каючко, Ключко, Костючко, Минючко; Болячко, Крячко, Маячко, Пиячко, Сім'ячко -чка (-ачка, -ечка, -єчка, -ичка, -ічка, -їчка, -очка, -ьочка, -учка, -ючка, -ячка): Бурлачка, Качка, Кульбачка, Осьмачка, Швачка; Бречка, Галечка, Катречка, Ложечка, Овечка; Сієчка; Гричка, Киселичка, Мичка, Петричка, Черничка; Кувічка, Пасічка, Перепічка, Січка, Смерічка; Гаїчка, Заїчка; Гапочка, Курочка, Парасочка, Савочка, Хусточка, Шапочка; Льочка; Каблучка, Кадучка, Криворучка, Лучка, Пучка; Васючка, Козючка, Крючка, Куючка, Федючка; Горячка, Карячка, Стоячка, Тисячка, Чеберячка -исько (-ісько): Гнатисько, Іванисько, Ковалисько, Крисько, Лисько, Мисько (Місько), Олисько, Онисько, Павлисько, Петрісько, Савісько (Сависько), Самісько -иско (-іско): Гнатиско, Коваліско, Лиско (Ліско), Ониско, Павлиско, Сениско, Утриско (Утріско)