Орден братів німецького Дому святої Марії в Єрусалимі (, ), більш знаний як Тевтонський орден () — чернечий лицарський орден Римо-католицької церкви, заснований у ХІІ столітті, що складався переважно з вихідців із «тевтонських» (східно-німецьких) земель.
Орден брав участь у хрестових походах, а також відіграв значну роль у християнізації Східної Європи та поширенні західноєвропейських звичаїв на її теренах.
Заснування ордену
Перша версія Нова установа зі статусом духовного ордена була затверджена одним із лідерів німецьких хрестоносців, князем Фрідріхом Швабським (Fürst Friedrich von Schwaben) 19 листопада 1190 року. Після взяття фортеці Акра засновники ордену влаштували в місті першу свою резиденцію.
Друга версія За іншою версією, під час 3-го хрестового походу, коли лицарі атакували Акру, купці з Любека і Бремена заснували польовий госпіталь. Герцог Фрідріх Швабський перетворив госпіталь у духовний орден, на чолі якого став капелан Конрад. Орден підпорядковувався місцевому єпископу й був відділенням ордену Іоаннітів.
Папа Римський Климент III утвердив орден як «fratrum Theutonicorum ecclesiae S. Mariae Hiersolymitanae» (Братерство Тевтонське церкви Святої Марії Єрусалимської) своєю папською буллою від 6 лютого 1191 року.
5 березня 1196 у храмі Акри відбулася церемонія реорганізації ордену в духовно-лицарський орден. На церемонії були присутні магістри госпітальєрів і тамплієрів, а також світські й духовні особи Єрусалима. Папа Римський Іннокентій III підтвердив цю подію буллою, датованою 19 лютого 1199, і визначив такі завдання ордену, як захист німецьких лицарів, лікування хворих, боротьба з ворогами католицької церкви. Орден був підвладний Папі Римському та імператорові Священної Римської імперії.
Третя версія Під час 3-го хрестового походу, коли лицарі взяли Акру, польський лікар Криштоф Юрцев (його дружина походила з багатої українсько-польської сім'ї; володіла землями сучасної Холмщини) і німецький купець Лореаф заснували госпіталь. Пізніше Лореаф перетворив його на духовний орден, на чолі якого став Конрад. Орден підкорявся місцевому єпископові і був відділенням ордену Іоаннітів.
Структура
Офіційна назва латинською мовою — Fratrum Theutonicorum ecclesiae S. Mariae Hiersolymitanae (оскільки ця організація була створена як католицька, а латинська є офіційною мовою католицької церкви).
Повна назва ордену німецькою — Brüder und Schwestern vom Deutschen Haus Sankt Mariens in Jerusalem. Скорочений варіант назви — Der Deutsche Orden
Найвищі керівники в ордені за різних обставин і в різні часи носили такі найменування (титули): Meister — «майстер», «керівник», «голова». В українській історичній літературі зазвичай уживається термін «магістр». Großmeister — «великий майстер», «найвищий керівник», «верховний вождь». В українській історичній літературі зазвичай уживається те само німецьке слово в українській транскрипції «Гросмайстер» або ж «Великий магістр». Landmeister — «Ландмайстер». Титул використовувався також у вигляді Administrator des Hochmeisteramtes in Preußen, Meister teutschen Ordens in teutschen und walschen Landen, що можна перекласти як «Адміністратор Головного Магістрату в Прусії, магістр тевтонського ордену в тевтонських і підконтрольних Землях (Областях)». Hoch- und Deutschmeister — «Верховний магістр і магістр Німеччини» Hochmeister —"Великий магістр", але частіше уживається в транскрипції як «Гохмайстер»
Інші старші керівники в ордені: Kommandeur — «командор», хоча суть цього слова означає «командувач», «командир». Capitularies — «капітульєр». Суть титулу — керівник капітули (зборів, наради, комісії). Rathsgebietiger — Можна перекласти як «член Ради». Deutschherrenmeister. На українську не перекладається. Означає приблизно «Головний магістр Німеччини». Balleimeister — «магістр маєтку (володіння)».
Історія
Утвердження в Східній Європі У ХІІ-ХІІІ століттях вплив і багатство Тевтонського ордену були помічені багатьма державами, охочими під прапором «боротьби з язичниками» розправитися зі своїми політичними супротивниками. Великий вплив мав тодішній голова тевтонців — Герман фон Зальца (Herman von Salza, 1209–1239), який був великим землевласником та довіреною особою імператора, а з 1222 року навіть став посередником у відносинах імператора Фрідріха II і Папи Римського. У 1211 році король Угорщини Андрій II запросив лицарів для допомоги в боротьбі з войовничими гунами (половцями). Тевтонці розмістилися на межі Трансильванії, отримавши при цьому значну автономію. Проте надмірні апетити та бажання бути незалежними від короля призвели до того, що у 1225 році Андрій II зажадав від лицарів покинути його землі.
Боротьба з прусськими язичниками 1217 року Папа Римський Гонорій III оголосив похід проти прусських язичників, на землі яких претендував польський князь Конрад I Мазовецький. У 1225 році князь попросив допомоги в тевтонських лицарів, обіцяючи їм володіння містами Кульм і Добринь, а також збереження за ними захоплених територій. Тевтонські лицарі прибули до Польщі в 1232 році, осівши на правому березі річки Вісли. Тут був побудований перший форт, на місці якого з часом виникло місто Торунь. При просуванні на північ були засновані міста Хелмно і Квідзин. Тактика лицарів була однаковою: після придушення місцевого язичницького вождя населення насильно наверталося в християнство. На захопленому місці будувався замок, навколо якого прибулими німцями починалося активне освоєння сільськогосподарських земель.
Поширення впливу Незважаючи на активні дії ордену в Європі, його офіційна резиденція (разом з Великим Магістром) знаходилася в Леванті. У 1220 році орден викупив частину земель у Верхній Галілеї і будує фортецю Штаркенберг. Тут розташовувався архів ордену і його скарбниця. Лише у 1271 році, після взяття фортеці мамелюцьким полководцем Бейбарсом, резиденція ордену переїхала до Венеції. У 1309 році столицею Тевтонських лицарів стало місто Марієнбург (нім. «Замок Марії»; польська назва — Мальборк). Поступово під владу Тевтонського ордену потрапила вся Пруссія. У 1237 році Тевтонський орден злився із залишками Ордену Мечоносців, тим самим отримавши владу і в Лівонії. При загарбницькому поході на Гданськ у 1308 році під гаслом «Jesu Christo Salvator Mundi» (Ісус Христос Рятівник Світу) було знищено майже все слов'янське населення міста (близько 10 тисяч жителів), на захоплені польські землі переселялись селяни з Німеччини. До того ж часу відноситься і загарбання орденом Східного Помор'я, що мало велике політичне значення, оскільки захоплення вже не переслідувало релігійних цілей. Таким чином, до кінця XIII століття орден фактично стає державою. До середини XIII століття, внаслідок IV хрестового походу, відбулося остаточне розмежування церкви та військово-лицарських орденів, і тевтонці повели активний наступ на Схід, підтримуючи давню німецьку ідею витіснення слов'ян і балтів «Drang nach Osten».
Відносини з руськими князівствами і Великим Князівством Литовським Підкорення естів у першій половині ХІІІ ст. призвело до перших зіткнень ордену з боярською Новгородською республікою. Перша сутичка відбулась у 1210 році, а вже 1224 року тевтони захопили стратегічно важливий пункт новгородців — місто Тарту (до того Юр'їв). Протистояння з Новгородом відбувалося за сфери впливу в балтійському регіоні, проте до 1240-х років виникла реальна загроза скоординованої атаки всіх західних сил проти руських князівств, ослаблених монгольським нашестям та численними міжусобицями. У кінці серпня 1240 року орден, зібравши німецьких хрестоносців Балтії, данських лицарів з Ревеля і заручившись підтримкою папської курії, увійшов у псковські землі і захопив Ізборськ. Спроба псковського ополчення відбити фортецю, закінчилася поразкою. Лицарі, взявши в облогу Псков, скористались зрадою серед міщан і зайняли місто. Далі лицарі вийшли на кордони Новгородського князівства і побудували фортецю в Копор'ї. До Новгорода прибув Олександр Невський, і в 1241 році він стрімким рейдом звільнив Копор'є. Після цього повернувся до Новгорода, де провів зиму, чекаючи прибуття підмоги з Владимира. У березні об'єднане новгородсько-владимирське військо звільнило Псков. Вирішальний бій, масштаби якого сильно перебільшувалися російською та радянською історіографією, відбувся 5 квітня 1242 року на Чудському озері. Баталія закінчилася нищівною поразкою лицарів. Орден вимушений був укласти мир, за яким хрестоносці відмовилися від домагання на новгородські землі.
Найбільшого натиску ордену у ХІІІ-XIV століттях зазнало лише нещодавно утворене Велике Князівство Литовське. Боротьбу з орденом почав сучасник Олександра Невського литовський князь Міндовг. Він завдав лицарям двох нищівних поразок у битві при Саулі у 1236 і в битві біля озера Дурбе в 1260 роках. Наступники Міндовґа — князі Гедимін і Ольгерд перетворили Велике Князівство Литовське у найбільшу державу Європи, яка, проте, перебувала в постійних конфліктах з Тевтонським орденом.
У XIV столітті орден здійснив понад сотню походів на територію Литви. Ситуація покращилася лише починаючи з 1386 року, коли литовський князь Ягайло прийняв католицизм і одружився зі спадкоємицею польського трону, королевою Ядвігою Анжуйською. Це поклало початок зближенню Литви і Польщі, які в подальшому спільно протистояли натиску тевтонських лицарів на Схід.
Занепад ордену З початку XV століття, після подальшого зближення Великого князівства Литовського з Польським королівством, орден почав зазнавати труднощів у своїх агресивних східних кампаніях. 1410 року об'єднані польські та литовсько-руські війська завдали нищівної поразки армії ордену в Грюнвальдській битві. Загинуло понад двісті лицарів, а Тевтонський орден втратив репутацію непереможної сили. Польсько-литовським військом командували король Ягайло і його двоюрідний брат, великий князь литовський та руський Вітовт. У складі об'єднаного війська воювало і чимало руських лицарів із земель України та Білорусі, а також чехи (саме тут майбутній лідер гуситів Ян Жижка втратив своє перше око) і татарська гвардія литовського князя.
У 1411 році після двомісячної облоги Марієнбурга, що так і не увінчалася успіхом, орден виплатив контрибуцію Великому Князівству Литовському, після чого між сторонами було підписано мирний договір, проте дрібні сутички час від часу відбувалися і після цього.
Занепад та ліквідація З метою реформування Ордену правитель Священної Римської імперії Фрідріх III організував Лігу Прусських держав. Це спровокувало Тринадцятирічну війну, з якої Польське королівство вийшло переможцем. А це, своєю чергою, призвело до того, що 1466 року Тевтонський Орден вимушений був визнати себе васалом польського короля.
1525 року великий магістр Ордену Альбрехт Гогенцоллерн перейшов у протестантизм і перетворив орден на світську державу — залежну від Польського королівства (до 1657) Прусське герцогство.
Господарство ордену Орден поклав початок формуванню прусського землеволодіння, заснованого на владі великих поміщиків (юнкерів), появі знатних дворянських родів. Проте посилення політичної та економічної влади дворян сталося не відразу. На початку освоєння прусських земель орден сам займався сільським господарством у великих розмірах, але для обробітку землі в помістях потрібна була селянська праця. Виходячи з цього, орден розумно поширив систему німецького землеволодіння, що існувала на Заході на завойованих територіях, зв'язуючи право володіння землею з обов'язками феодалів і селян.
Документом про передачу землі служила орденська грамота, яка рахувалась тимчасовою основою управління аграрним сектором. У ній фіксувалися кордони земельної ділянки, правова форма володіння. Земельна ділянка могла бути виділеною у вигляді помістя німецькому дворянину як нагорода за добру службу. Для швидкого освоєння земель орден нерідко віддавав їх великими шматками, оскільки часто не вистачало колоністів.