Нацистсько–радянські економічні відносини 1934–1941 років — економічні відносини між СРСР та Німеччиною в період від приходу до влади у Німеччині нацистів на чолі з Адольфом Гітлером і до початку німецько-радянської війни.

Після в Німеччині в 1933 році відносини між Німеччиною і СРСР почали різко погіршуватися, а товарообіг між двома країнами знизився. Після декількох років високої напруженості і суперництва Третій Рейх і СРСР почали поліпшуватися відносини в 1939 році. У серпні того ж року країни розширили свої економічні відносини шляхом укладення комерційної угоди, за якою Радянський Союз надсилав життєво необхідну сировину в Німеччину, в обмін на поставки зброї, військової техніки і цивільних машин. Ця угода супроводжувала Пакт Молотова–Ріббентропа, який містив секретні протоколи поділу Центральної Європи між двома державами. Невдовзі Німеччина і Радянський Союз вторглися в країни, що були зазначені в межах їхніх сфер впливу.

Пізніше країни розширили свої економічні відносини, підписавши комерційну угоду в лютому 1940 року. Німеччина отримала значні обсяги сировини, необхідні для її майбутнього військового успіху, такі як нафта, зерно, каучук і марганець, а натомість відправляла в СРСР озброєння, технології та машини для виробництва. Після незавершених переговорів щодо можливого вступу СРСР в пакт осі, країни вирішили кілька суперечок і розширили свої економічні відносини в січні 1941 року Господарською угодою між СРСР і Німеччиною.

Економічні відносини між двома країнами різко припинилися, коли у червні 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз, порушивши пакт Молотова–Ріббентропа.

Тло Традиційна торгівля, Перша світова війна та Жовтневий переворот

Німеччина не має природних ресурсів, зокрема кілька основних сировинних матеріалів, необхідних для економічних і військових операцій. Від кінця 19 століття вона значною мірою залежала від російського імпорту цих матеріалів. До Першої світової війни Німеччина щороку імпортувала з Росії сировини та інших товарів на суму 1,5 млрд рейхсмарок. Однак перед Першою світовою війною економіки двох країн значною мірою різнилися. Німеччина виросла в другу за величиною торгову економіку в світі, з висококваліфікованою робочою силою, у якій переважав приватний сектор. Хоча Російська імперія швидко модернізувалася впродовж 50-ти років перед війною, а її економіка за цей час виросла в 50 разів, вона як і раніше значною мірою опиралася на державні замовлення, а царистська держава суворо регламентувала промисловість.

Російський імпорт у Німеччину різко знизився після Першої світової війни. Крім того, після російської революції 1917 року, молода комуністична держава націоналізувала всю важку промисловість, банки і залізниці, що призвело до різкого падіння промислового виробництва, а 1921 року Нова економічна політика передала майже всі дрібне виробництво і сільське господарство в приватний сектор. Зруйнована війною економіка Німеччини намагалася повернутися на довоєнний рівень, з високим рівнем інфляції в 1923 році.

Лише 1927 року СРСР зміг приблизно досягнути обсягу промислового виробництва 1913 року, але радянський експорт у Німеччину тоді збільшився до 433 мільйонів рейхсмарок щороку, після підписання торгівельних угод між двома країнами в середині 1920-х років.

Економістові Миколі Кондратьєву дали завдання вивчати радянську економіку, і він виступав за повільне помірковане зростання, яке б зберігало залишкову ринкову економіку Нового економічного плану. Наприкінці 1920-х років Йосип Сталін направив економіку в протилежному напрямку, розпочавши повномасштабну соціалістичну індустріалізацію з першої п'ятирічки, коли радянська економіка все ще на 80% складалася з приватного сектора, плануючи відкинути всі залишки вільного ринку. Кондратьєва звинуватили в підтримці "контрреволюційної" теорії рівноваги, після чого його звільнили, запроторили до в'язниці і засудили як "куркуля-професора".

Початок 1930-х років На початку 1930-х років встановлення сталінського ізоляціоністського режиму призвело до зменшення рівня радянського імпорту, а послаблення вимог Версальського договору щодо роззброєння знизило залежність Німеччини від радянського імпорту. Держплан, орган радянського економічного планування, постраждав від втрати економічних фахівців і заміни їх на працівників, які не розуміли функціонування макроекономіки. Планувальники звернулися до вивчення німецької планової економіки і "Статистичного управління Рейху", де працювало всемеро більше працівників, ніж у Держплані СРСР. Наступні зміни в Держплані поліпшили його ефективність.

Хоча випуск промислової продукції в СРСР істотно збільшився в порівнянні з післяреволюційним рівнем, але радянський імпорт в Німеччину впав до 223 млн рейхсмарок 1934 року. Хоча населення Радянського Союзу майже вдвічі перевищувало кількість жителів Німеччини, але рівень його промислового виробництва відставав, хоча випуск сталі майже наздогнав показники Німеччини у 1933 році внаслідок німецького економічного краху під час Великої депресії. Нижче показаний німецький імпорт з імперської Росії та СРСР від 1912 до 1933 року: {| class="wikitable" style="text-align:center;" ! Рік ! Імпорт з Росії/СРСР* ! Рік ! Імпорт з Росії/СРСР* |- | align="left" |1912 |1,528 |1928 |379 |- | align="left" |1913 |1,425 |1929 |426 |- | align="left" |1923 |147 |1930 |436 |- | align="left" |1924 |141 |1931 |304 |- | align="left" |1925 |230 |1932 |271 |- | align="left" |1926 |323 |1933 |194 |- | align="left" |1927 |433 |- | colspan="6" align="left"|*мільйони Рейхсмарок |} Тоді як радянський експорт у Німеччину становив невеликий відсоток від німецького імпорту, експорт Німеччини в СРСР становив 46% від загального обсягу Радянського імпорту в 1932 році. Тоді Радянський Союзі не становив значного інтересу для іноземних покупців загалом. Ще одним фактором, який сповільнював економічні відносини, була радянська зовнішньоторговельна монополія, яка охоплювала всі операції у вигляді єдиного державного покупця.

Епоха нацизму і погіршення відносин

Прихід нацистів до влади

 НСДАП посилив напруженість у відносинах між Німеччиною та Радянським Союзом, який, згідно з нацистською расовою ідеологію, був заселений «недолюдьми» (унтерменшами) — етнічними слов'янами, а також їхніми хазяями — «єврейськими більшовиками».Bendersky,Joseph W., A History of Nazi Germany: 1919-1945, Rowman & Littlefield, 2000, ISBN 0-8304-1567-X, page 177Müller, Rolf-Dieter, Gerd R. Ueberschär, Hitler's War in the East, 1941-1945: A Critical Assessment, Berghahn Books, 2002, ISBN 1-57181-293-8, page 244 1934 року Гітлер висловився про неминучу битву проти «панслов'янських ідеалів», перемога в якій призведе до «остаточного оволодіння світом», хоча й заявив, що: «ми пройдемо частину шляху з росіянами, якщо це допоможе нам»Rauschning, Hermann, Hitler Speaks: A Series of Political Conversations With Adolf Hitler on His Real Aims, Kessinger Publishing, 2006, ISBN 1-4286-0034-5, pages 136-7 Такий настрій віддалено перегукувався з книгою Гітлера 1925 року Майн Кампф, у якій він стверджував, що Німеччині судилося розвернутися «на Схід» як це було «шістсот років тому» і «кінець єврейського панування в Росії буде також кінцем Росії як держави».

Нацистська ідеологія була спрямована на расову боротьбу, тоді як в центрі марксистської ідеології була боротьба класова. Хоча нацистська ідеологія була спрямована проти обох, як радянського комунізму так і капіталізму, зв'язавши євреїв з обома системамиLee, Stephen J. and Paul Shuter, Weimar and Nazi Germany, Heinemann, 1996, ISBN 0-435-30920-X, page 33Bendersky, Joseph W., A History of Nazi Germany: 1919-1945, Rowman & Littlefield, 2000, ISBN 0-8304-1567-X, page 159 але з точки зору економіки німецький Рейх за правління Гітлера наблизився до радянської моделі планової економіки, що узгоджувалося з антикапіталізмом як Сталіна так і Гітлера. Нацистська критика капіталізму мала спільні риси з марксистською в тому, що вони обидві зосередили увагу на надмірній фінансовій концентрації, зниженні експорту, скороченні ринків збуту і перевиробництві. згодом Гітлер хвалився, що найкращий спосіб перемогти інфляцію "слід шукати в наших концтаборах." Якщо марксисти бачили революцію як рішення, то Гітлер бачив єдине рішення у завоюванні — експропріації ресурсів, таких як життєвий простір, шляхом війни, яку не можна було виграти лише через падіння капіталістичних систем. Проте, виживання приватного сектора не було несумісним з великим нацистським державним економічним плануванням.

І радянська і німецька економіки зросли, вийшовши з важкого економічного спаду наприкінці 1920-х, після Першої Світової Війни та російської революції. економіка Німеччини пережила  зростання більш як на 70% у період між 1933 і 1938 роками, тоді як радянська економіка пережила приблизно таке ж зростання між 1928 і 1938 роками. Однак, через посилене втручання держави, економіки обох країн також стали більш ізольовані і роздуті в умовах виняткової автаркії. Зовнішня торгівля і зовнішні капітальні інвестиції скоротилися істотно для економік обох країн у 1930-х роках.

У середині 1930-х років Радянський Союз робив неодноразові спроби відновити більш тісні контакти з Німеччиною. Радянський Союз головним чином прагнув погасити борги торгуючи сировиною, тоді як Німеччина прагнула переозброїтися, і 1935 року країни підписали кредитну угоду. 1936 року Радянський Союз домагався тісніших політичних зв'язків з Німеччиною, а також прагнув підписати додатковий кредитний договір. Але ці спроби Гітлер відкинув, оскільки хотів триматися осторонь від таких політичних зв'язків. У відповідь на сподівання Сталіна завершити економічну угоду з Гітлером, іноземний відділ НКВС попередив його, що "всі спроби СРСР заспокоїти і примирити Гітлера приречені. Головною перешкодою на шляху до взаєморозуміння з Москвою є сам Гітлер." Сталін не погоджувався, відповідаючи НКВС "Ну, як Гітлер піде війною на нас, коли він надав такі кредити? Це неможливо. Ділові кола в Німеччині занадто сильні, і вони на коні."

Середина 1930-х років, погіршення відносин 1936 року Німеччина і фашистська Італія підтримали іспанських націоналістів під час Громадянської війни в Іспанії, а Радянський Союз підтримав частково ведену соціалістами опозицію іспанської Республіки.Jurado, Carlos Caballero and Ramiro Bujeiro, The Condor Legion: German Troops in the Spanish Civil War, Osprey Publishing, 2006, ISBN 1-84176-899-5, page 5-6 Того ж року Німеччина і Японія підписали антикомінтернівський пакт,Gerhard Weinberg: The Foreign Policy of Hitler's Germany Diplomatic Revolution in Europe 1933-36, Chicago: University of Chicago Press, 1970, pages 346. до якого через рік приєдналася Італія.Robert Melvin Spector.

Того року Німеччина також зіткнулася з серйозною продовольчої і сировинною кризою, що виникла через зростаючу неспроможність державних органів контролювати ціни і постачання товару в умовах стійких ринкових сил. Подібно до радянського економіста Миколи Кондратьєва, провідного німецького економіста Ялмара Шахта також звільнили і покарали. Криза привела Гітлера до створення письмового документа, одного з небагатьох, що він написав за 12 років на чолі Рейху, — шестисторінкового меморандуму, який зосередився на будівництві військової машини більшої, ніж всі можливі комбінації супротивника і тому, як змусити економіку виконати свій расовий борг і зосередитись на підготовці до великомасштабної війни. З цього документа вийшов чотирирічний план Гітлера на переозброєння "будь-якою ціною", перетворюючи економіку в Wehrwirtschaft (оборонно-орієнтовану). Його радники запропонували п'ятирічний план, але Гітлер відмовився на користь менш марксистського звучання.