Українці на Кубі (ісп. Ucranianos en Cuba) — невелика українська діаспора, що проживає в Республіці Куба. Громада сформувалася переважно у другій половині XX століття і не має ознак масового переселення, характерного для країн Північної чи Південної Америки.
Історія Невеличка міграція українців до Куби почалася з 1960-х, коли було встановлено особливі відносини з СРСР. У рамках програм надання допомоги українські фахівці (освітяни, медики, інженери, військовики) перебиралися на острів для тимчасової роботи. Згодом контракти продовжувалися. Деяка частка залишилася на тривалий час, проте більшість повернулася на батьківщину (наприклад, батьки футболіста В'ячеслава Кернозенка).
З розпадом СРСР та постанням незалежної України міграція на деякий час припинилася, оскільки було перервано зв'язки. Водночас і далі діяла програма (започаткована 1990 року) щодо допомоги урядом Куби українським дітям, постраждалим під час Чорнобильської катастрофи. З 1990 року по 2012-й кубинські лікарі практично безкоштовно лікували українських дітей від найважчих недуг, з якими українська медицина не завжди могла впоратися. Разом з дітьми за кордоном перебували деякі їхні рідні. Таким чином, на Кубі утворилася на деякий час невелика українська дитяча діаспора. Загалом пройшли таке оздоровлення понад 21 тис. дітей. Деякі діти перебували тут протягом 20 років, одружилися та працюють на Кубі.
Значний відсоток становлять українки, що одружилися з кубинцями. Інша частина українців перебралася на Кубу наприкінці 1990-х — на початку 2000-х у пошуках роботи та гарної кар'єри. Певний відсоток становлять українські туристи та відпочивальники.
Нині доволі важко обрахувати сучасну українську діаспору.
Чисельність Точна чисельність українців на Кубі офіційно не зафіксована, оскільки багато хто має кубинське громадянство. За оцінками дипломатичних установ, кількість етнічних українців та їхніх нащадків становить від 500 до 1 500 осіб.
Етнорасовий склад На відміну від української діаспори в Аргентині чи Канаді, де перші генерації мігрантів селилися компактними родинами й тривалий час зберігали етнічну однорідність, українська громада на Кубі від самого початку радянської хвилі (1960–1980-ті роки) формувалася майже винятково через міжнаціональні та міжрасові змішані шлюби. Головним чинником цього процесу стало навчання тисяч кубинських студентів (як правило, чоловіків) в університетах радянської України — у Києві, Харкові, Одесі, Львові та Дніпрі. Кубинці масово одружувалися з українками, і після завершення навчання ці новостворені родини виїжджали на постійне проживання до Куби. Також траплялися випадки шлюбів між українськими цивільними чи військовими фахівцями, які працювали на острові, та місцевими кубинками.
Внаслідок цих процесів сучасне покоління нащадків українців на Кубі (діти, онуки та правнуки) є повністю етнічно змішаним, що безпосередньо вплинуло на їхній антропологічний тип. Оскільки значна частина кубинського населення має африканське коріння, у шлюбах українців із темношкірими кубинцями народилися діти-мулати. Вони поєднують у собі європеоїдні (українські) та негроїдні расові ознаки. У випадках, коли шлюби укладалися з кубинцями іспанського чи змішаного (іспано-індіанського) походження, нащадки мають виражені риси латиноамериканських метисів.
Мова Старше покоління зберігає українську мову, проте панівною мовою повсякденного спілкування та мовою молоді є іспанська.
Релігія Більшість українців Куби є християнами (католики та православні).
Богослужіння українською мовою час від часу проводять лише у греко-католицькій церкві, а також у грецькій церкві Миколи Чудотворця в Гавані, де нарівні з грецькими священниками служить о. Андрій (батько — кубинець, мати — українка зі Львова).
Українці, що народилися на Кубі Мочалов Олександр Ігорович — солдат резерву Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.
Джерела «Діти Тарара»: історія порятунку українських дітей на Кубі Оздоровление «чернобыльских детей»: кубинский феномен Украинки на Острове Свободы получают $20, но домой не хотят