Ма́йнцьке курфю́рство (; ), також Майнцьке архієпископство та Майнцький електорат — у 780–1803 роках курфюрство-архієпископія у складі Священної Римської імперії, зі столицею в німецькому місті Майнц. Очолювалося духовним князем — католицьким архієпископом Майнцьким, що займав посаду курфюрста. Він мав титул примаса і архіканцлера Німеччини, був першим серед інших канцлерів та курфюрстів. Курфюрство було одним із трьох духовних курфюрств імперії поряд із Кельнським і Трірським курфюрствами.

Історія Єпископську кафедру заснували в давньоримські часи в місті Майнці, яке було столицею римської провінції Могонтіак. Перші єпископи до IV століття мають легендарні імена, починаючи з Крискента. Першим документально підтвердженим єпископом Майнца був Мартінус в 343 році. Церковне та світське значення Майнца зросло зі сходженням на кафедру святого Боніфація в 747 році. Боніфацій раніше був архієпископом, хоча й без призначеної кафедри, але цей церковний статус не перейшов безпосередньо на саму кафедру аж до його наступника Лулла; за його правління Майнц став архієвпископством в 781 році. Ще одним з перших єпископів Майнца був .

В 1356 році імператор Карл IV видав Золоту буллу, відповідно до якої архієпископ Майнцький став одним з семи курфюрстів Священно Римської імперії, а Майнцьке архієпископство отримало статус Майнцького курфюрства.

Територія курфюрства складалась з кількох несуміжних територій: землі поблизу Майнца на лівому та правому берегах Рейну; територію вздовж річки Майн вище Франкфурта (з районом Ашаффенбург); регіон у Нижній Саксонії та Тюрингії; та територію навколо Ерфурта в Тюрингії.

Як це зазвичай було у Священній Римській імперії, територія князь-єпископства чи архієпископства відрізнялася від території відповідної єпархії чи архієпископства, які були суто духовною юрисдикцією князь-єпископа чи архієпископа. На початку Нового часу Майнцька архієпархія була найбільшою церковною провінцією Німеччини, що охоплювала Майнц та 10 суфражанних єпархійAugsburg, Coire, Constance, Eichstätt, Hildersheim, Paderborn, Speyer, Strasbourg, Worms, Würtzburg; Franck Lafage, Les comtes Schönborn, 1642–1756, L'Harmattan, Paris, 2008, vol 1, p. 69.

У Ранній новий період кафедральний собор Майнца контролював вибори архієпископа та використовував свою владу, щоб забезпечити підвищення лише своїх членів. На той час членство в капітулі монополізували кілька родина Імперських лицарів, що закріпило їхню владу серед курфюрстів.

У 1802 році Майнц втратив свій архієпископський статус. Під час секуляризації, що супроводжувала німецьку медіатизацію 1803 року, резиденцію курфюрста перенесли до Регенсбургу, і курфюрство втратило свої лівобережні території на користь Франції, свої правобережні райони вздовж Майна нижче Франкфурта — на користь Гессен-Дармштадта та Нассау, а Айхсфельд та Ерфурт — на користь Прусське королівство. Дальберг зберіг за собою територію Ашаффенбурга як Ашаффенбурзьке князівство. У 1810 році Дальберг об'єднав Ашаффенбург, Франкфурт, Вецлар, Ганау та Фульду, утворивши нове в 1810 році. Дальберг пішов у відставку в 1813 році, а в 1815 році Віденський конгрес розділив його території між Баварським королівством, Гессенським курфюрством, Велике герцогство Гессенське та Вільним містом Франкфурт.

Сучасну римо-католицьку єпархію Майнца засновано в 1802 році, коли Майнц втратив свій статус архієпархії, а його територія на захід від річки Рейн стала простою єпархією в межах території Франції. У 1814 році її юрисдикцію поширено на територію Великого герцогства Гессенського. Відтоді вона мала двох кардиналів, і через різні конкордати їй було дозволено зберегти середньовічну традицію, коли капітул собору обирав наступника єпископа.

Курфюрсти Архієпископ Майнца

Примітки

Джерела Elard Biskamp: Das Mainzer Domkapitel bis zum Ausgang des 13. Jahrhunderts. Diss. phil. Marburg 1909. Timothy C. W. Blanning: Reform and Revolution in Mainz 1743—1803. Cambridge 1974, ISBN 0-521-20418-6. Anton Philipp Brück (Hrsg.): Kurmainzer Schulgeschichte. Wiesbaden 1960. Wilhelm Diepenbach, Carl Stenz (Hrsg.): Die Mainzer Kurfürsten. Mainz 1935. Irmtraud Liebeherr: Das Mainzer Domkapitel als Wahlkörperschaft des Erzbischofs. In: A. Brück (Hrsg.): Willigis und sein Dom. Festschrift zur Jahrtausendfeier des Mainzer Doms. Mainz 1975, S. 359–391. Irmtraud Liebeherr: Der Besitz des Mainzer Domkapitels im Spätmittelalter. Mainz 1971. Peter Claus Hartmann: Der Mainzer Kurfürst als Reichserzkanzler. Funktionen, Aktivitäten, Ansprüche und Bedeutung des zweiten Mannes im Alten Reich. Stuttgart 1997, ISBN 3-515-06919-4. Michael Hollmann: Das Mainzer Domkapitel im späten Mittelalter (1306—1476). Mainz 1990. Alexander Jendorff: Verwandte, Teilhaber und Dienstleute. Herrschaftliche Funktionsträger im Erzstift Mainz 1514 bis 1647. Marburg 2003, ISBN 3-921254-91-4. Friedhelm Jürgensmeier: Das Bistum Mainz, Von der Römerzeit bis zum II. Vatikanischen Konzil. Frankfurt am Main 1989. Friedhelm Jürgensmeier u. a.: Kirche auf dem Weg. Das Bistum Mainz. Hefte 1–5. Straßburg 1991—1995. Friedhelm Jürgensmeier (Hrsg.): Handbuch der Mainzer Kirchengeschichte. Bd. 1/1–2: Christliche Antike und Mittelalter. Würzburg, 2000. Bd. 2: Günter Christ und Georg May: Erzstift und Erzbistum Mainz. Territoriale und kirchliche Strukturen. Würzburg 1997; Bd. 3/1–2: Neuzeit und Moderne. Würzburg 2002. Günter Rauch: Das Mainzer Domkapitel in der Neuzeit. In: Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte. Kanonische Abteilung LXI, Bd. 92, Weimar 1975, S. 161—227; Bd. 93, Weimar, S. 194—278; Bd. 94, Weimar 1977, S. 132–179. Helmut Schmahl: Innerlicher Mangel und äußerliche Nahrungshoffnung: Aspekte der Auswanderung aus Kurmainz im 18. Jahrhundert. In: Peter Claus Hartmann (Hrsg.): Reichskirche — Mainzer Kurstaat — Reichserzkanzler. Frankfurt am Main u. a. 2001 (Mainzer Studien zur Neueren Geschichte, Bd. 6), S. 121—143. Manfred Stimming: Die Entstehung des weltlichen Territoriums des Erzbistums Mainz. Darmstadt 1915. Manfred Stimming: Die Wahlkapitulationen der Erzbischöfe und Kurfürsten von Mainz 1233—1788. Göttingen 1909. Gründliche Deduction und Anweisung, Daß Das Hohe Ertz-Stifft Mayntz in Ergreiffung der Possession des Frey-Gerichts zum Hanauischen Antheil Sr. Fürstl. Durchleucht dem Herrn Land-Graffen Wilhelm zu Hessen-Cassel vorgekommen, folglich in apprehensa anteriori possessione umb da mehr zu manuteniren seye, als solche … Und also ex plurimis capitibus ohnhintertreiblich colorirt und bevestiget ist: Zu dem End verfasset, Damit die Sub- & Obreptio des an Seiten Ihrer Fürstl. Durchl. des Herrn Land-Graffen Wilhelm zu Hessen-Cassel Wider Ihro Churfürstl. Gnaden zu Mayntz und Dero nachgesetzte Regierung Am höchst-preißl. Kayserl. Cammer-Gericht … ersten Anblicks in die Augen fallen möge; mit nachgesetzten Beylagen … Häffner, Mayntz 1737. ()

Посилання

Historische Karten des Kurfürstentums Mainz im Jahre 1789 Roman Fischer, Mainzer Oberstift , In: Historisches Lexikon Bayerns, 2. September 2010 Regesten der Mainzer Erzbischöfe of the modern Diocese Map of the Archbishopric of Mainz in 1789