Гаплогрупа J2, або за загальною номенклатурою J-M172 є гаплогрупою людської ДНК Y-хромосоми, разом з гаплогрупою J1 є головною галуззю гаплогрупи J-M304 (гаплогрупа J).

Вважається, що гаплогрупа J2 сформувалася у Західній Азії між Родючим Півмісяцем, Левантом та Кавказькими горами.

Сформована 31600 років тому з загальним предком 27700 років тому.

Гаплогрупа J2 поширена у Західній, Центральній й Південній Азії, Європі та Північній Африці. Найбільшої частоти сягає серед інгушів (88.8% Балановський 2011) та чеченців (55.2%). У Туреччині, з 24,28%, є першою за частотою гаплогрупою чоловічого родоводу. Серед чоловіків-українців гаплогрупа J2 за поширеністю є на 6-7-му місці й складає 3,7% (22/602).

Географічне та етнічне поширення Найвища частота гаплогрупи J2 серед чоловіків виявлена у нахських народів Передкавказзя — інгушів (88%) та чеченців (56%). Обидва народи живуть на власних землях з 3000 року до н. е.. Хоча нахські мови споріднені з дагестанськими мовами, проте аварці, лезгини та даргинці здебільшого відносяться до гаплогрупи J1 (84% у даргинців) та у яких майже повністю відсутня гаплогрупа J2.

Серед інших кавказьких народів J2 поширена у азербайджанців (30%), грузин (27%), кумиків (25%) та вірмен (22%). Малоймовірно, що гаплогрупа J2 виникла у Закавказзі, або Передкавказзі, за низьким генетичним різноманіттям. Більшість кавказців з J2 належать гаплогрупі CTS6804, галузі, загальний предок якої жив 7800 років тому за доби неолітичної експансії на Кавказ. Чеченці та інгуші належать майже виключно до галузі Y7800, що сформувалася 2100 років тому, з загальним предком 1450 років тому. Висока частота J2 є скоріше "ефектом засновника", ніж полігамією вождів чи князів.

Поза Кавказом висока частота J2 виявлена на Кіпрі (37%), Криті (34%), у північному Іраку (28%), Лівані(26%), Туреччині (24%, з максимумом у 30% у ільче Мармара та у центральній Анатолії), Греції (23%), центральній Італії (23%), Сицилії (23%), південній Італії (21,5%) та Албанії (19,5%). Також серед євреїв частота сягає від 19 до 24,5%).

У Східній Європі: мордовці 15,3%, казанські татари 15,1%, чуваші 14%, румуни 8,8%, молдовани 8,3%, північні росіяни 4%, українці 3,7%, литовці 0,9% У Центральній Європі: австрійці 8,5%, угорці 7,6%, словенці 7,5%, словаки 6,1%, німці 5,5%, поляки 5,2%, чехи 5,1%, швейцарські німці 4,2% У Передкавказзі: інгуші 88,8%, чеченці 55,2%, кумики 25%, балкарці 24%, адиги 21,8%, осетини 16%, На Балканах: критяни 34%, албанці 32,3%, греки 19,8%, болгари 16,3%, хорвати 12,7%, македонці 5,6% У Південній Європі: італійці 9%-36%, мальтійці 21% У Закавказзі: вірмени 24%, азербайджанці 24%, грузини 21%, абхази 25%, У Західні Азії: палестинці 35%, ліванці 30%, сирійці 29%, євреї-ашкеназі 29%, курди 28,4%, кувейтці 26%, турки 24%, іракці 24%, перси 22,5%, євреї-сефарди 15%, кіпріоти 12,9-37%, У Центральній Азії: уйгури 20-34%, ягнобці (етно-група таджиків) 32%, узбеки 10-16%, хазарейці 26,6%, таджики 9-31%,туркмени 16,7%, дунгани 13%, шугріанці 11%, каракалпаки 9,1%, бартангці 3%, киргизи 1,9% У Південній Азії: північно-індійські мусульмани-шиїти 18%, калаші (дардський нарід у горах Гіндукуша) 9,1%.

Походження Гаплогрупа J2 з'явилася ближче до кінця останнього зледеніння між 15000 й 22000 роками тому.

Гаплогрупа J2 не асоціюється з хліборобами що прийшли у на Балкани з Родючого Півмісяця через Анатолію. Натомість, початкові племена J2 були мисливцями-збирачами й згодом, за новокам'яної доби були чабанами вівців/кіз, що населили більшу частину Анатолії, Закавказзя та Іран до кінця останнього зледеніння 12000 років тому. Хліборобство з Родючого Півмісяця було принесено на північ до Анатолії та Балкан племенем гаплогрупи G2a, та на південь з Леванту до Північної Африки та Аравійського півострову — племенами E1b1b та T1a.

Археологічні пам'ятки J2 Найстародавніші досліджені зразки J2a (M410): зразок знайдений у печері Хоту (Hotu) у горах Ельбурс іранському Надкаспії датований 9100-8600 роками тому (Лазарідіс, 2016), зразок з грузинської печери Котіас-Клде (Чиатурський район, Імеретія) 7940-7600 до Р.Х. (Джонс, 2015). Це засвідчує що за середньокам'яної доби J2a була поширена у Закавказзі та у південному Надкаспії.

Найстародавніший зразок J2b датований 10000 роками тому з Тепе-Абдул-Хосейн (Tepe Abdul Hosein) у північно-західному Ірані належить Докерамічної неолітичної культури (Броушакі, 2016).

За тестуванням Матієсона у 2015 з 13 зразків Y-ДНК неолітичних хліборобів з Барджин-Гьоюк (тур. Barcın Höyük) у турецькій провінції Бурса, що датовані 6500-6200 роками до н. е., тільки один належав гаплогрупі M410 (J2a). За дослідження Лазарідіса 2016 року з 44 близькосхідних зразків Y-ДНК неолітичних хліборобів з Йорданії та західного Ірану, тільки один, вище вказаний, мезолітичний зразок належав J2a. Подібні результати отримані й у тестуванні понад 100 неолітичних зразків у Європі, — тільки два, з Угорщини, датовані 7000 роками тому, належали J2: один до Сопотської культури, й інший до До-лендельської культури.

J2 також відсутня серед усіх індоєвропейських культур мідної та бронзової діб, за винятком одного зразка M67 (J2a1b) Киятицької культури з Угорщини, датованого приблизно 1150 роком до н. е. (Гамба, 2014). Невелика Киятицька культура бронзової доби належала до культурно-історичної спільноти полів поховальних урн відрізняється від типових індоєвропейських культур використанням трупоспалення замість індоєвропейських одиночних могил.

Поширення у Центральну та Південну Азію У Центральній та Південній Азії ще не було проведено палеогенетичних досліджень, тому немає підтверджень щодо існування тут за новокам'яної доби гаплогрупи J2. Проте, дивлячись на сучасне поширення гаплогрупи J2 є змога припустити поширення J2 за новокам'яної доби через Кавказькі гори до Надволжя та Надуралля; та через північне Міжріччя, Загроські гори та Іранське плато до Центральної та Південної Азії. Перша хвиля J2 сюди скоріше одночасні з прирученням корів та кіз, що почалося 9000-8000 років до н. е., ніж з розвитком хліборобства у Леванті.

Наступна хвиля J2 сюди пов'язана з розвитком металургії. Гаплогрупа J2 могла бути основним чоловічим родоводом куро-аракської культури (кінця мідної початку бронзової діб), що поширилися з Закавказзя у Північну Месопотамії та Левант. Після цього J2 могла поширитися у Анатолію та східне Середземномор'я з розквітом перших цивілізацій під час пізньої бронзової та ранньої залізної діб.

Стародавні цивілізації з домінуванням J2 Декілька стародавніх держав розквітнули у краях де J2 родоводи переважали: хаттійська, хурритська, Етрускія, Мінойська, Еллада, фінікійська (та її відгалуження — карфагенська, Ізраїльське царство; та у меншій ступені: Стародавній Рим, Асирія та Персія. Усі стародавні мореплавські цивілізації бронзової та залізної діб мали домінуючу чоловічу гаплогрупу J2.

Поклоніння бугаю

Усі цивілізації з домінуючою гаплогрупою J2 були зв'язані з поклонінням бугаю. Найстародавніше свідчення культу бугая знаходиться у неолітичних пам'ятках у центральній Туреччині — Чатал-Гьоюці та Аладжа-Гьоюці (тур. Alaca Höyük). Зображення бугаїв всюди-присутнє на мінойських фресках та критській кераміці. Терракотові фігури з бичими масками та кам'яні жертівники з бичими рогами знайдені на Кіпрі з неоліту — часу поширення J2 з Західної Азії.

Хаттійці, шумери, вавилоняни, хананейці, карфагеняни усі мали богів-биків, що контрастує до індоєвропейських та азійських богів. Так "священна корова" Нанді в індуїзмі, що посвячена Шиві або Парваті, не походить від індоєвропейської язичницької релігії, але з харапської цивілізації. Мінойський Крит, Хіттія, Лівант, Бактрія та долина Інду мали спільний ритуал "відстрибування від надратованного бугая" (або таврокатапсія). Корида, "бій з бугаєм" триває досі в іспанській Андалузії та французькому Провансі, — краях де висока частота гаплогрупи J2.

Історія Куро-аракська культура Цілком можливо, що за куро-аракської культури (3400-2000 до н. е.) ранньої бронзової доби головними чоловічими родоводами були гаплогрупи J2a, J1-Z1828, L1b, T1a-P77 та G2a-L293. Куро-аракська культура займала простори східного Передкавказзя, Закавказзя, Східної Туреччини, північно-західного Ірану.

Чоловіки гаплогрупи J2 складали значну частку серед цивілізацій бронзової та залізної діб хуритів, Ассирії, хіттійців. З поширенням бронзового ливарства поширилися з куро-аракської культури через Іранське нагір'я у долину Інду й гаплогрупа J2, де сформувалася Хараппська цивілізація.

Історія J2 Крита та мінойців Мінойська цивілізація, що постала з 2700 року до н. е., могла бути сформована хвилею переселення бронзових металургів з куро-аракської культури. Сучасні критяни мають, що отожнюються з народом куро-аракської культури: J2a - 32%, G2a - 11%, J1 - 8,5% та L разом з T - 2,5%. Критяни мають найбільшу частку гаплогруп J2a та J1 у популяції в Європі.

Історія J2 Італії Сицилія, Калабрія (26% - найвища частота J2 у Європі після Криту) та Базиліката були колонізовані іонійцями та дорійцями. Саме ці південні італійські краї населені типово закавказькими гаплогрупами G2a-L297, J1-Z1828 та J2a-L581, а також великий рівень за європейською нормою близькосхідного та кавказької аутосомальних домішок. Виглядає так, що багато галузей J2a (наприклад M319, Z7671, F3133, Z6046 та L581) потрапили з Закавказзя за поширення мідної доби. Таке куро-аракське походження народ Південної Італії отримав від мінойських греків Егейських островів.

Висока частота J2a у решті Італії завдячує приходу етрусків з західної Туреччини до північної та центральної Італії та поширенню грецьких колоністів з Південної Італії на північ.

Італійські підгалузі J2a, що концентруються переважно у Південній Італії (M319, M92, Z467, Z7671, усі підгалузі L558) імовірно мають грецьке походження. M319, одна з головних галузей J2a1 у Греції, Італії та Західній Європі, сягає вищої частоти на Криті - 6-9%.

Історія J2 Іберії Присутність на Іберійському півострові J2a завдячує активним стародавнім мореплавцям-колоністам: фінікійцям, грекам, карфагенянам, римлянам та євреям. in Iberia. Більша частота на півдні Іспанії гаплогруп J2a, J1, E1b1b та T вказує на головну роль фінікійців та карфагенян у їх поширенні. Саме вони заснували тут найстародавніше іберійське місто Гадір/Гадіз (сучасний Кадіс). Ідентичність назв грузинської Іберії та іспанської Іберії. Спорідненні риси між грузинською, вірменської з одної сторони та баскською мови - з іншої вказує на таку стародавню міграцію.

Зовнішня структура Гаплогрупа J2, разом з гаплогрупою J1 є частиною гаплогрупи J (M304), так званої "семітською". Її попередницею є гаплогрупа IJ (M429) у межах якої вона споріднена з "стародавньо європейською" гаплогрупою I. Гаплогрупа IJ є частиною гаплогрупи IJK (M522|M523) у межах якої вона Гаплогрупа J2 споріднена з усім поза-африканським чоловічим населенням.

IJK (M522|M523) IJ (M429/P125) I (M170) I1 (M253) I2 (M438) J (M304) J1 (M267) J2 (M172) K (M9)

Внутрішнє дерево

J2 (M172) M410 (J2a) PF4610 (J2a1) L26 - до гаплогрупи належить приблизно половина українців-носії J2 PH5087 PH5116 - до її підгалузі M67 належить приблизно чвертина українців-носії J2 PF5160 - до її підгалузі L25 належить приблизно половина українців-носії J2 Z6064 Z6055 Z39762 P81 M339 Z6046 Z6050 S15572 - виявлена у Йорданії, Росії (Кабардино-Балкарія), Україні (Одеса, Львів), Австрії, Італії Y31775 - виявлена у Пакистані (Панджаб) та Індії (Панджаб) Y12379 Y12378 - виявлені у Грузії (Сванетія, Аджарія, Кахетія), Росії (Чечня, Осетія), Туреччині (Трабзон) PF831 PF5008 (J2a2) 0 виявлені у Лівані, Іраку, Туреччині (Кайсері, Сивас), Албанії, Італії, Іспанії (Мурсія), Катарі, Пакистані, Індія (Анхра-Прадеш) L581 Z37823 PF5000 Y31564 M102 (J2b) M205 (J2b1) - належать деякі українці-носії J2 CTS1969 - виявлена у Палестині, Катарі, Італії, Іспанії, Англії YP13 PF7300 YP7 YP22 Y22037 Y22059 - виявлена у Сербії та Боснії Y22069 Z1825 (J2b2) - до неї належить майже половина українців-носіїв J2 M241 L283 Z600