Історія Ірану як давньої високорозвинутої цивілізації має великий вплив і на сусідні країни Близького сходу: Таджикистан, Афганістан та ін.
Історія до приходу персів
Перші археологічні залишки осідлих культур на території Ірану датуються 10-7 тис. до н. е. Протягом тисяч років до приходу персів різні культури існували на території Ірану, наприклад касити, джифроти та еламіти. Історія цих культур ще недостатньо вивчена.
Давні перси Арійські народи мігрували в цю частину південно-західної Азії ще за 1500—1000 років до нашої ери. Вони, мабуть, управляли підкореними народами, які вже жили тут, і змішалися з ними, але їхня перевага в певних областях відмічена в назвах місцевостей Парсуа і Парсумаш. Ассирійські правителі в Х столітті до нашої ери здійснювали неодноразові набіги на ці землі, і сліди цієї експансії виявляються в легендах давніх персів. Є свідчення, що в VI ст. до нашої ери перси влаштувалися на території, відповідній сьогоднішньому Фарсу. Фарс (або Персія для греків) у ті часи був частиною Ассирійської імперії, такою ж як сусідня велика Мідія. Перські правителі, які стверджували, що вони є нащадками одного з Ахеменідів (або Хахаманешів), об'єдналися з мідійцями, які мали реальні можливості побудувати сильну державу в VII ст. до нашої ери. Мідійські племена об'єднав, створивши сильну державу і побудувавши місто Екбатана вождь на ім'я Дейока. Наступний мідійський цар, Фраорт, зі слів Геродота, підкорив чимало народів Азії і навіть ходив війною на Ассирію. Його наступник Хувахштра (Кіаксар) остаточно розгромив могутню Ассирійську державу. Помер Кіаксар у 584 р. до н. е. Його син Астіаг змушений був обороняти своє царство від персів. Після тривалого царювання (близько 30 років) Астіаг зазнав поразки у боротьбі з Кіром — засновником перської держави.
Перська імперія Ахеменідів (VI—IV ст. до н. е.)
Після того, як перси допомогли мідійцям у встановленні влади, Куруш, перський правитель, який в іноземних джерелах став знаний як Кір II Великий, взяв на себе правління над мідійцями в середині VI століття до нашої ери. У дивно короткий термін Кір розширив свої володіння від Елама до Мідії на захід і північ. Він вторгся в Малу Азію і, завоювавши лідійців, утворив велику Перську імперію, яка ще довгий час знаходилася під владою його нащадків — Ахеменідів.
Кір захопив Екбатану, ставку мідійських правителів. У той же час зберіг свою перську столицю в Сузах, облаштовуючи і прикрашаючи свою нову резиденцію в Пасаргадах. Сьогодні Екбатана лежить похована під сучасним містом Хамадан, у той час як Пасаргади, що знаходиться за 130 км на північний схід від Ширазу, залишається найвідвідуванішим містом у країні.
Після смерті Кіра на престол вступив його син Камбіс. Однак при його вступі на престол в країні зайнялася смута. Окремі країни, підкорені Кіром, але не міцно пов'язані з Персією, скористалися смертю завойовника і відпали. Камбісу довелося витратити багато зусиль, щоб їх утихомирити. Кінець царювання Камбіса був ознаменований великими повстаннями, що приголомшили Перську державу. Скориставшись тривалим перебуванням Камбіса в Єгипті і, можливо, його невдалим походом в Ефіопію, один з мідійських жерців на ім'я Гаумата, який видавав себе за брата перського царя, підняв повстання проти Камбіса. Швидко створене велике Перське царство стало швидко розпадатися, оскільки було дуже неміцним державним утворенням, позбавленим внутрішньої економічної єдності.
Почалася громадянська війна. Після смерті Камбіса новий претендент, Дарій І, який походив з іншої лінії Ахеменідів, висунув свої права на трон. Після того, як вляглося безладдя і опір був пригнічений, він перетворив управління імперією на централізовану систему, яка відрізнялася своєю організованістю і дієвістю. Дарій був видатною особистістю, він розширив імперію до неосяжних меж, і першим кинув виклик грекам, заповідавши нащадкам продовжувати свою справу.
Палацова площа Персеполісу, який Дарій спорудив на монументальній терасі, вирубаній в природній скельній основі гори Рахмат в Фарсі біля Ширазу, справляє яскраве враження своєю імперською грандіозністю, особливо, барельєфами, що зображають підданих, які несуть дорогоцінні посудини як дари до підніжжя царського трону. Персеполіс став загальнодержавним культовим центром для урочистого святкування весною іранського Нового року (Новруза) і коронації монархів. Дарій заснував централізоване управління, що підтримувалася складною і налагодженою системою сполучення і зв'язку.
Таким чином, перси були першими з стародавніх народів, які використали коня раціонально і ефективно з метою транспортування і зв'язку. Дарій також розширив і продовжив політику Кіра, направлену на заохочення і розвиток культури численних народів всередині імперії, що дозволяє людям поклонятися настільки, наскільки б вони не суперечили потребам і вимогам правлячої влади. Незважаючи на цю терпимість, єгиптяни, лідійці і вавилоняни постійно здіймали повстання і всі вони безжалісно придушувалися Дарієм. У ті часи в Персії сповідали зороастризм і єдність цієї країни може бути пояснена об'єднавчим впливом цієї релігії, що широко сповідається. Дарій був заступником мистецтва, про що свідчать величні палаци, що звичайно будувалися на високих терасах і столиці, що прикрашали Сузи і Персеполісі. Але Дарій був також і завойовником. Перські володіння просунулися далеко на схід, аж до річки Аріус (Геріруд), яка розташована на території сучасного Афганістану і Пакистану. Єгипет був змушений постійно відбиватися від Дарія і, попри те, що це вело до невдоволення і повстань, подальші перські царі утримували тут пануюче положення. Дарій також просунувся в своєму завоюванні далеко на північ до Дануба.
На початку V століття до нашої ери окремі міста почали розбрати з великим царем. Дарій подавив повстання і потім організував військову експедицію в Грецію для того, щоб покарати деякі міста-держави, які допомагали повсталим народам. Ця експедиція поклала початок перській війні. У 486 р. до н. е. трон успадкував наступник Дарія Ксеркс I. В тому ж році відбулася битва при Марафоні, яка закінчилася перемогою греків.
Греки зробили успішну спробу кинути виклик пануванню великого царя. Однак внаслідок грецької перемоги постраждала сама Греція, в той час як Персія не понесла значної утрати. Яким би не був тріумф греків, ніщо не могло перешкодити Персії втручатися у внутрішні справи Греції. Перський вплив був сильним і перське золото лилося рікою на допомогу то одному, то іншому грецькому місту-державі на підтримку нескінченних усобиць і боротьби за владу.
У часи Артаксеркса з'явилися ускладнення в підтримці порядку в такій великій імперії. Деякі з губернаторів (сатрапи) показали свої амбіції відносно управління країною і єгиптяни, підтримувані афінянами, почали тривалі повстання. Найвідомішими зіткненнями між династіями було повстання Кіра Молодшого проти Артаксеркса II, яке призвело до смерті Кіра в битві при Кунаксі (401 рік до нашої ери). Поразка Кіра була зафіксована в «Анабазисі» Ксенофонта і хоч цілком можливо, що значущість повстання Кіра була набагато перебільшена, не можна заперечувати того, що це було свідченням розкладання імперії.
Під час правління Ахеменідів Іран вів політику створення однієї з найцивілізованіших держав світу. На шляху кінного руху були побудовані мощені дороги, що протяглися від берегів Середземного моря до Індії. Караван-сараї розташовані за 30 км один від одного. Перша у світі кур'єрська служба була налагоджена в Ірані для пересилки пошти на всій території величезної Ахеменідської імперії. Був побудований канал від Червоного моря до Ніла. Солдати охороняли дорогу на постах, встановлених протягом всього шляху. Мандрівники могли вільно пересуватися по країні. Процвітали розробка вугільних шахт і сільське господарство, а також вишивання, килимоткацтво, розвивалася хімічна наука. Все це своїм корінням йде в далекі часи, коли іранцям звично було приймати гостей за столом і спати на дерев'яних ліжках.
У 334 році до нашої ери армія Олександра Македонського, що складалася з 40 000 чоловік, перетнула Геллеспонт і розгромила персів у Гранікусі. Битва при Гавгамелах 331 року до нашої ери поклала кінець імперії Ахеменідів. Останній з великих царів Дарій III утік від завойовників на схід у віддалену провінцію Бактрія, де був убитий своїм двоюрідним братом Бессусом. Олександр продовжив свій похід на північ і, перемігши Бессуса, захопив всю імперію. До цього він досяг Персеполіса, де, перебуваючи в стані найсильнішого сп'яніння, спалив великий палац «царя царів». Це, як він оголосив пізніше, була помста Греції за спалені Ксерксом Афіни. Гіршман приводить декілька доводів (однак недостатньо переконливих) на підтримку того, що Персеполіс був охоплений пломенем внаслідок нещасного випадку. Якою б не була правда, по дивній іронії долі, трапилося так, що минула слава Персеполіса представлена в різних історичних джерелах досить широко, в той час як Сузи, які Олександр пощадив, перетворилася на невеликий горбик.
Селевкіди Олександр досяг Індії і створив найбільшу імперію, яку ще не бачив світ. Однак ця імперія проіснувала недовго і після загибелі Олександра була зруйнована внаслідок усобиць його спадкоємців (Діадохи).
Персія була розділена на кілька частин Селевком І, який з'явився як господар, правитель східних земель, завойованих Олександром, і одружився з іранкою. Завойована спадкоємцями Олександра (Селевкідами) значна територія іранської імперії отримала адміністративне управління. Вони ввели елліністичну культуру, що поєднувала в собі грецькі і перські елементи. Але цей процес не можна розглядати односторонньо. Велика кількість грецьких жителів осіли в містах, заснованих вздовж північних, західних і південних меж країни — в Бактрії, Хекатомпілосі (Дамгані), Рагесі (Реї), Кангаварі і Нахаванді в Загросі. Всередині і біля цих міст греки й іранці були переплетені за допомогою змішаних шлюбів, двомовності і впровадження культів грецької релігійної орієнтації.
Але кінець імперії все ж прийшов і не тому, що грецький вплив був значним, а переважно через зовнішні причини — зростання Римської імперії на заході і першого численного вторгнення кочівників на землі персів зі сходу.
Парф'янська імперія (248 до н. е. — 224 н. е.)
Мідійський Атропатен (Азербайджан) ніколи насправді не перебував під впливом Селевкидів. Правителі Бактрії з самого початку були майже незалежні і, піднявши повстання в середині III сторіччя, добилися абсолютної незалежності. У цей же час парф'яни під керівництвом Арсакидів скинули уряд Селевкидів і створили Парф'янську імперію, виступаючи як спадкоємці старої Перської імперії. Попри те, що у часи правління парф'ян (Тірідатс, Мітрадат I і Мітрадат II) реальні кордони не були такими великими, як в старі часи, ці кордони були неприступні, а імперія суперничала з Римом.
Римляни протягом всієї війни не змогли зупинити просування парф'ян на захід, яке підтримувалося створенням сприятливої обстановки внаслідок усобиць всередині Риму й амбіціями різних правителів. Столицею парф'ян було місто «ста воріт» біля Дамгану, через деякий час ним став Рей біля Тегерану, а пізніше — Хамадан. Зимою столиця переїжджала в Ктесифон біля Багдаду. Парф'яни правили з 256 року до нашої ери до 226 року нашої ери. В епоху парф'ян з Іраном межували: кавказькі держави — на півночі, Індія — на сході, Тігріз — на заході. Парф'яни встановили митниці, збираючи 5 % з імпортованого товару.
Імперія Сассанідів (224—651)
Тільки у ІІ столітті до нашої ери парфянська держава почала слабшати. Парфянська династія впала і причиною цього були не зовнішні вторгнення з боку Рима і зі Сходу, а зростання національної самосвідомості фарсів, прародителів іранської цивілізації, батьківщини Ахеменідів, провінції, яка менше за все була піддана грецькій колонізації. На зміну Парфянам прийшла інша династія — Сассанідів. Ардашир I (Артаксеркс) скинув і убив останнього правителя Парфян і побудував нову імперію на руїнах парфянської і селевкидської держав. Сассаніди були істинними спадкоємцями Ахеменідів.