Культура Киргизстану

Культура Киргизстану — культура киргизького народу та інших народів, які проживають на території держави. Вона формувалась під впливом географічних умов і великих історичних подій.

Мова

Киргизька мова — державна мова Киргизстану. Є найбільш поширеною мовою в країні. Належить ця мова до тюркських мов. Відповідно до перепису населення Киргизстану 2009 року, рідною мовою є киргизька для 3 830 556 людей, а в якості другої мови, якою вільно володіють, вказали ще 271 187 людей (у тому числі 212 063 етнічних узбеків). Таким чином, загальна кількість людей, які володіють киргизькою мовою, є 4 млн людей. Також носіями киргизької мови є етнічні киргизи, які проживають в Узбекистані, Таджикистані, Казахстані, Китаї, Росії та ін. країнах. Письменність до 1928 року (і до теперішнього часу в Китаї) — арабський алфавіт. З 1928 до 1940 року у СРСР застосовувався латинський алфавіт. В основі сучасної письменності — кирилиця. З 23 вересня 1989 року киргизька мова набула статусу державної мови Киргизстану (Киргизької РСР). Російська мова є другою за поширеністю мовою в КиргизстаніПерепись населения и жилищного фонда Кыргызской Республики (Population and Housing Census of the Kyrgyz Republic), 2009.

Населення Згідно даних за 1992 рік, в Киргизстані проживає 53 % етнічних киргизів, 22 % росіян, 14,5 % узбеків, 1,9 % татар, 1,1 % уйгурів, 1,1 % таджиків, 1,9 % дунганів, 0,7 % казахів, 0,5 % українців, а також невелика спільнота німців.

Релігія

В Киргизстані мусульмани-суніти складають 83 %, християни — 15 % (православні РПЦ, католики та лютерани), незначна частина населення є буддистами та євреями, язичниками та послідовниками тенгріанства.

Іслам

Християнство

Тенгріанство Послідовники культу Тенгрі в Киргизстані представлені у невеликій кількості, в основному колишніми атеїстами, які не признають фанатизм у релігії. Були спроби офіційно зареєструвати тенгріанство в якості релігії в Киргизстані до теперішнього часу, але безуспішно.

Фольклор

Фольклор населення Киргизстану у минулому існував виключно в усному вигляді. Жанри дуже різноманітні: обрядова поезія, лірика, санат, насият — повчальна усна поезія, прислів'я та приказки, загадки та казки, а також міфи та легенди.

Основу фольклору складає трилогія епосу «Манас»: «Манас», «Семетей», «Сейтек». Цей епос вміщує більше 1 мільйона рядків, що є більш у 20 разів за обсягом, ніж твір «Одіссея» Гомера, та внесений до Книги рекордів Гіннесу як найбільший у світі епос та охороняється ЮНЕСКО як надбання людства. Епос описує культуру, філософію, світогляд, історію та традиції киргизького народу. В основі сюжету лежить патріотична історія народу Киргизстану, зокрема у творі представлені подвиги Манаса, його послідовників та нащадків, які боролися у IX столітті проти китайців та калмиків за незалежність киргизького народу. Епос відмічає велику кількість топонімічних, етногенетичних та історичних найменувань. Відомі сказителі «манасчі»: Саякбай Каралаєв, Сагимбай Орозбаков, Жусул Мамай та ін.

Особливу частину киргизького фольклору складає творчість акинів. Акин — це талановитий народний співак, який володіє поетичним, композиторським та співацьким даром, здібністю до імпровізації та грою на струнному музичному інструментів — комузі або кил-кияке. Акини вивчають фольклор та перероблюють його. У них відмінна пам'ять та глибокі пізнання, артистичні дарування. Акіни ясно бачать та відчувають всі негативні та позитивні моменти дійсності та втілюють їх у своїх уростичистих, радісних, сатиричних та критичних піснях. Звідси високий авторитет та унікальність кожного акину та різноманіття репертуару. В нього входять епічні твори, пісні-змагання, зразкові пісні, повчальні пісні, пісні-настанови, пісні-вітання тощо. Найбільш відомими акинами XIX—XX ст. є Токтогул Сатилганов, Тоголок Молдо, Ашираали Айталієв, Арстанбек Буйлаш уулу, Женижок, Барпи Аликулов, Осмонкул Бобобалаєв, Калик Акієв.

Мистецтво Киргизстану Народна музична творчість

Народне музичне мистецтво Киргизстану бере свій початок від культури древніх середньоазіатських племен, які до початку XVI ст. сформувались у киргизьку народність. В традиційній музиці відображене історичне минуле народу. Розвиток музичного мистецтва на цій території відбувався під впливом тюркських племен та споріднених народів Середньої Азії. В основному музичне мистецтво носило мажорний характер та виконувалось одноголосно. Також відомі в музикальній традиції Киргизстану творці та виконавці пісень — ирчі, поминальний плач — кошокчу, сатиристичні пісні та частушки — куудули та чечендери.

Свою музику киргизці поділяють на пісні та кю. До кю відносять всі музичні твори для народних інструментів. Найбільш популярним музичним інструментом є трьохструнний смичковий кияк та язичковий металічний варган — темір ооз комуз і дерев'яний — жигач ооз комуз.

Література

Киргизька література розвивалась та поширювалась протягом багатьох століть в усній формі. Раніше більша частина населення була неписьменна, а поети (акини) подорожували з одного села до іншого, ділячись з людьми своєю творчістю. Епос «Манас» передавався усно з покоління в покоління манасчами. Письменність раніше була частиною релігійної освіти. В часи СРСР шкільна освіта стала доступною, тому починаючи з XX століття у Киргизстані з'явилось багато письменників, поетів, лінгвістів, роботи яких стали відомими на весь світ.

Чингіз Айтматов — національний киргизький письменник. Його твори видавались 46 мовами світу загальним тиражем 7 млн екземплярів. Він описував життя у селах, а також (не завжди у кращому вигляді) радянську реальність. Народився Чингіз Айтматов у 1928 році у селі Шекер Таласської області в сім'ї державних службовців. Навчався у Літературному інституті ім. Горького у Москві. Працював в газеті «Правда». Найбільш відомі твори — повісті «Джаміля» та «Прощавай, Гульсари!», а також роман «І довше століття продовжується день». Роботи Айтматова славляться яскравими описами фольклору та природи Центральної Азії та є актуальними і сьогодні. Не дивлячись на те, що історії цього письменника відображають кочове минуле Киргизстану та Казахстану, письменник звертається і до теми, як життя змінилось при радянській владі.

Касимали Баялінов поклав початок художнього перекладу в Киргизстані. У 1925 році він переклав вірші Михайла Лермонтова «Три пальми», а у 1927 році — оповідання «Макар Чудра» Максима Горького. Баялінов є автором реалістичної повісті «Аджар».

Також відомими поетами та письменниками є Аали Токомбаєв та Аликул Осмонов.Токомбаєв писав вірша про несправедливість до Киргизстану радянської влади. Осмонов допомагав при перекладі знаменитих творів, у тому числі Шекспіра та Пушкіна, на киргизьку мову, а також писав вірші, які допомогли переходу киргизької поезії від усної до письменної форми. Сьогодні портрет Осмонова зображений на купюрі номіналом 200 сом, а в честь Токомбаєва названа вулиця у Бішкекі.

Рахмонберді хаджі Мадазімов — відомий киргизький культурний діяч. Найбільш відомими його творами є «Ўшнинг тавсифи» («Характеристика Оша») та «Ісмлар імлосі» («Словник імен»).

Користуються популярністю оповідання дитячого письменника-фантаста Кусеїна Есенкожоєва. Сучасним відомим киргизьким письменником, публіцистом та прозаїком є Кенеш Джусупов.

Театр та цирк

Рахмонберді Мадазімов — це засновник театрального руху в Киргизстані. Він був першим директором, художнім керівником та головним режисером першого театрального гуртка в країні. Мадазімов зробив великий внесок у розвиток культури та мистецтва КиргизстануЛюди, которые меняли мир. У 1914 році Рахмонберді Мадазімов разом з вчителем російсько-туземної школи міста Ош Балтиходжой Султановим заснував театральний гурток.

У 1918 році під керівництвом Рахмонберді Мадазімова разом з іншими освіченими діячами та вчителями Ошського уїзду Іброхімом Мусабоєвим, Бекназаром Назаровим, Журахоном Зайнобіддіновим, Назірхоном Камоловим, Абдурашідом Ешохоновим, А. Саідовим вперше в Киргизстані був заснований самодіяльний театральний гурток на базі концертної бригади при Реввоєнраді Туркестанського фронту з місцевих акторів.

У 1919 році гурток перетворився у театральну трупу. Вона послужила не тільки для розвитку театрального мистецтва, а й для розвитку професійного музичного мистецтва на півдні Киргизстану. В репертуарі трупи були не тільки театральні постановки, але й концертні програми. Для вистав та концертів спеціально оброблялись народні мелодії для музичного супроводження, що вплинуло на становлення музикантів-професіоналів. У подальшому ця трупа стала основою для створення Ошського Державного академічного узбецького музично-драматичного театру імені Бабура, який вважається найстарішим театром Киргизстану та другим найстарішим театром у Центральній Азії після Узбецького національного академічного драматичного театру імені Хамзи, що був заснований в Ташкенті у 1913—1914 рр.

В 1920 році в Пішпекському уїзді функціонувало три любительські театри та циркГорина И. В. Советский театр начала 1920-х годов как средство распространения русской культуры в Киргизии // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2013. — Т. 13. — № 3. — С. 34.

У 1930 році був створений Киргизький державний театр на базі театральної студії. 1935 року була створена трупа Російського Драматичного театру, а 1936 року — трупа Киргизького театру. У 1938 році у Бішкеку було відкрито перший Театр Ляльок. До 1939 року в Киргизстані уже була створена ціла театральна мережа — Киргизька філармонія та 16 театрів (8 киргизьких, 4 російських, 2 російсько-татарських, 2 узбецьких)Горина И. В. Развитие областных театров драмы в Киргизии в первой половине XX в. // Вестник Кыргызско-Российского славянского университета. — 2014. — Т. 14. — № 3. — С. 13.

У Киргизстані зараз відкрито та працює: 9 драматичних театрів, 6 музичних театрів, 2 лялькових театри, 3 філармонічних концертних закладів та цирк.

Кінематограф

17 листопада 1941 року була створена «Фрунзенська студія кінохроніки». Пізніше її перейменували в «Киргизфільм». У 1955 році вийшов на телеекрани перший киргизький кольоровий фільм «Салтанат». Найбільш відомі киргизькі актори: Муратбек Рискулов, Болот Бейшеналієв, Таттибуу Турсунбаєва, Суйменкул Чокморов, Журахон Рахмонов; режисери: Толомуш Окєєв, Геннадій Базаров, Болот Шашмієв та Альгімантас Відугіріс. Найбільший розвиток киргизький кінематограф отримав у 70-х роки XX століття.

Фондом розвитку кінематографа спільно з Кіностудією «Киргизфільм» ім. Т. Окєєва була створена кіноколекція «Киргизьке чудо» з таких фільмів: «Спека» (1962), режисер Лариса Шепітько «Джура» (1964), режисер Адольф Бергункер «Важка переправа» (1964), режисер Меліс Убукєєв «Перший вчитель» (1965), режисер Андрій Кончаловський «Небо нашого дитинства» (1966), режисер Толомуш Окєєв «Материнське поле» (1967), режисер Геннадій Базаров «Вистріл на перевалі Караш» (1968), режисер Болот Шамшієв «Засідка» (1969), режисер Геннадій Базаров «Вулиця» (1972), режисер Геннадій Базаров «Білий пароплав» (1975), режисер Болот Шамшієв «Червоне яблуко» (1975), режисер Толомуш Окєєв «Чоловік без жінок» (1981), режисер Альгімантас Відугіріс «Курманжан Датка» (2014), режисер Садик Шер-Ніяз

ЗМІ У 1913 році почав виходити журнал «Пржевальский сельский хозяин» (усього 16—18 сторінок, накладом 1000 примірників), всього вийшло чотири номери. У 1914 році у м. Бішкек видавали рекламно-інформаційний «Пишпекский бюллетень».