Історія Палестини — розгляд колективної історії народів Палестини на стратегічній точці між Європою, Азією та Африкоюvan Seters, John (1997), «Abraham in History and Tradition», Yale University Press.. Визначається як географічний регіон Південного Леванту між Середземним морем та річкою Йордан (де зараз існують Ізраїль та Палестина) та різні сусідні землі. Палестинський регіон або його частини контролювалися різними народами та регіональними державами: ханаанеян, аморітівTomoo Ishida, «History and Historical Writing in Ancient Israel: Studies in Biblical Historiography», BRILL, 1999. — pp.14–15., стародавніх єгиптян, ізраїльтян, моавітів, амонітів, тевкрів, філістимлян, асирійців, вавилонян, персів, стародавніх греків, римлян, візантійців; різних династій раннього мусульманського періоду (Омеяди, Абасиди, Сельджуки, Фатіміди), хрестоносці, пізні мусульманські династії (Аюбіди, Мамлюки, Османи), британці, (1948–1967 рр. на «Західному березі») і єгиптяни (в Газі), а також сучасні ізраїльтяни та палестинці. З Палестиною пов'язана історія Ханаана, , Землі Ізраїлю, Південної Сирії, Утремер і Святої Землі.
Етимологія назви Назва «Палестина» походить від «Філістія» (, [Ерец-П(е)ле́шет]) — назва заселеної в стародавності філістимлянами (, пліштім, буквально «прибульці» з о. Крит у Ханаан) частини середземноморського узбережжя нинішнього Ізраїлю.
У семітських мовах (фінікійська, давньоєврейська) ця область, і вся західна частина Родючого півмісяця в цілому, іменувалася «Кнаан» («Кенаан»), в сучасній традиції — «Ханаан». Власне Ханаан і був завойований єврейськими племенами в середині 2-го тисячоліття до н. е. (Вихід з Єгипту).
Деякі грецькі письменники, починаючи з Геродота (згідно з римськими переписувачами), називали цю землю Сирія Палестинська, або Палестина. Інші ж користувалися загальною назвою «Сирія» або ж уточнюючим терміном Келесирія. Також застосовувалося поділ на внутрішні області — Юдею () та прибережний район, що розглядався як частина ФінікіїСтрабон География, Книга XVI. (с. 755—765 по Казобону) Плиний Старший, Естественная история, т. 5, XIII. 66Диодор Сицилийский «История», книга XIX, Гл. 93..
Римський імператор Адріан у 135 році змінив назву Єрусалиму на «Елія-Капітоліна» й наказав всю територію між Середземним морем і річкою Йордан називати «Палестинська Сирія» ( — латинський варіант грецької назви). З IV століття і до арабського завоювання землі Сирії Палестинської, разом з частиною Синаю та частиною земель Набатейського царства, входили у Візантійську імперію як три провінції: , , .
Арабські завойовники з 638 року називали країну «Фаластін» в якості арабської форми назви «Палестина».
За часів британського мандату назву «Палестина» закріпили за підмандатною територією. В середині XX століття назва «палестинці» була утворена від слова «Палестина», і стали відносити цей термін до арабів, котрі мешкали на цій території («палестинський народ», «арабський народ Палестини»), хоча раніше воно визначало всіх жителів регіону з євреями разом і не носило вузько етнічного забарвленняНетаньяху Б., Место под солнцем, Глава 4 Борис Шустеф, Палестинец Шарон // «Еврейский мир», 24 мая 2002 года. .
У 1974 році президент Сирії Хафез Асад називав Палестину «не тільки частиною арабської Батьківщини, але і основною частиною південної Сирії»Arab Imperialism: The Tragedy of the Middle East, Efraim Karsh .
Найдавніша історія
Першими людьми на теренах Палестини були «еректуси», які жили на березі річки Йордан ще 750 тис. років до н. е. і вже вміли добувати вогоньУстановлена дата приручения огня человеком . За часів середнього палеоліту тут жили неандертальці, чиї останки знайдені в печерах гори Кармель. В епоху мезоліту туди переселяються племена натуфійської культури. Близько 9 тисяч років тому там було побудовано м. Єрихон. На зміну натуфійцям прийшла тахунійська культура докерамічного неоліту (VIII тис. до н. е.), яку змінила ярмукська культура (VI тис. до н. е.).
Ханаан
В 4-му тисичолітті до н. е. на основі метисації кочових семітських і місцевих прото-хуритських племен формується раннього Ханаана (IV тис. до н. е.). Ханаанський період триває 2 тис. років до вторгнення протоєврейських племенЗавоевание Палестины древнееврейскими племенами . Деякий час Палестина належала Стародавньому Єгиптові, важливим форпостом якого було місто Лахіш. У XVIII столітті до н. е. Палестина зазнала нашестя гіксосів. У XII столітті до н. е. в Ханаані поселяються філістимляни, що дали назву приморській частині країни (регіон Сектора Газа аж до Ашдода, Гата і Екрона) в єврейських джерелах (самоназва невідома, отже Палестина — це країна філістимлян)Густав Гече. Библейские истории .
Історія Стародавнього Ізраїлю та Юдеї
За біблійними переказами, давньоєврейські племена під проводом Ісуса Навина вторгаються на терени Ханаана зі сходу, через територію Моава, і першою їх жертвою стає Єрихон. Захопивши велику частину території Ханаана, давньоєврейські племена наштовхуються на серйозний опір в особі філістимлян, подужати яких вдається лише за царювання царів Давида і Соломона. Після смерті останнього в 928 році до н. е. давньоєврейське царство ділиться на північну (Ізраїльське царство) і південну частину (Юдейське царство зі столицею в Єрусалимі).
У VII столітті до н. е. відбулося захоплення Палестини скіфами, частина з яких оселилася у місті Скифополь (Десятимістя).
У 722 році до н. е. Ізраїль був захоплений асирійцями. Вони вигнали ізраїльтян, а на їх місце привели неєврейських поселенців з Месопотамії та Сирії: гутіїв, халдеїв, арамеїв (). Надалі їх нащадки стали називатися самаритянами.
У 586 році до н. е. Юдею завойовує вавилонський цар Навуходоносор II, проте незабаром нові господарі Межиріччя перси повертають юдеїв з вавилонського полону.
У IV столітті до н. е. господарями Палестини стають спочатку елліністичні селевкіди, а потім римляни.
Римський і візантійський періоди
Римський період починається в 66 році до н. е., коли Помпей приєднує Палестину до числа інших теренів Східного Середземномор'я. Спочатку місцева юдейська регіональна еліта в особі династії Хасмонеїв вітала нових володарів, вважаючи, що далекі римляни будуть менше втручатися у внутрішні справи їхньої країни. Однак римляни незабаром привели до влади більш лояльну собі династію, найвідомішим представником якої став цар Ірод Великий.
Зростання апокаліптичних очікувань месії й спроба римського імператора Адріана побудувати храм Юпітера в Єрусалимі викликали в 132 р. повстання Бар-Кохби, яке закінчилося невдачею. Згідно з деякими джерелами, до 1000 населених пунктів були зруйновані і більше 500 000 осіб були вбиті, значна кількість євреїв була вигнана римлянами з країни. Провінція Юдея була перейменована в Сирію Палестинську, з тим, щоби стерти історичну пам'ять про єврейську присутність у цих місцях.
Основне єврейське населення в цей період перемістилося з Юдеї в Галілею і на Голанські висоти . Однак, незважаючи на гоніння, найбільш важливі для юдаїзму релігійні тексти, Мішна й Талмуд, були складені саме в цей період (II–V століття).
Тим часом, після розділу Римської імперії в 395 році Палестина стала провінцією Візантії. До цього часу серед місцевого еллінізованого населення сформувалася сильна християнська громада, відома як Єрусалимська православна церква. Преподобний Іларіон Великий ініціював у Палестині чернечий рухПреподобный Илларион Великий . Незважаючи на значне зменшення чисельності євреїв до другої половини V століття, в Галілеї навіть у цей період зберігалася єврейська більшість.
У 614 р. перські війська, за підтримки місцевих євреїв, завоювали Палестину, приєднавши її до імперії Сасанідів. Короткий «перський період» супроводжувався відновленням єврейського впливу в регіоні й гоніннями на православних християн, в яких бачили «п'яту колону» Візантії: церкви були розорені, а Животворний Хрест відвезений в Іран.
Після перемоги над Персією в 629 р. візантійський імператор Іраклій I урочисто вступив у Єрусалим — Палестина знову стала провінцією Візантії. У 629–630 роках, унаслідок масових вбивств і гонінь на євреїв, викликаних Іраклієм, єврейська присутність у регіоні досягла свого мінімуму за всю тритисячолітню історію, але повністю не зникла.
Арабський період (638–1099)
Перше вторгнення арабів в Палестину датується 634 роком, коли війська халіфа Абу-Бакра захопили візантійську фортецю Босра на західному березі річки Йордан. Повністю витіснити візантійців їм вдалося тільки після битви при Ярмук, після якої в 638 р. патріарх Софроній передав ключі від Єрусалиму халіфу Омару. В арабський період в Єрусалимі на Храмовій горі були побудовані всесвітньо відомі мечеті аль-Акса та Купол СкеліПервый мусульманский период в Палестине . Під впливом ісламу місцеве колись елінізоване населення під тиском переживає . Після ослаблення Арабського халіфату в X столітті контроль над Палестиною переходить єгипетської династії Тулунідів, яких змінюють турки-сельджуки і, а з 1098 року — знову єгипетські фатімідиПериод правления династий Тулунидов и Ихшидидов .
Період хрестоносців (1099–1291)
У 1099 р. європейські хрестоносці штурмом взяли Єрусалим, а їх ватажок Готфрід Буйонський заснував Єрусалимське королівство. Влада королівства крім Палестини поширювалася на Ліван і приморську Сирію. У цей період у Палестині будуються численні замки (в тому числі в Газі, ЯфіЗамки и владения тамплиеров в Палестине , Акрі, Арсурі, Цфаті та Цезарії). Однак нечисленність лицарства, ворожнеча іоанітів і тамплієрів, нерегулярність підтримки з боку європейських метрополій призводять до падіння королівства. Останнім оплотом хрестоносців стало м. Акра, залишене в 1291 році.
Період мамлюків (1291–1516)
У 1187 р. відчутного удару по хрестоносцям завдає Салах ед Дін, якому вдається на деякий час захопити Єрусалим. Потім він засновує в Єгипті власну династію Айюбідів, яких змінюють мамлюки. Єгиптяни закріплюють своє право на володіння Палестиною 3 вересня 1260 р. відбивши монгольське нашестя в Битві при Айн-Джалуті. Надихнувшись перемогою, мамлюки під проводом Бейбарса послідовно захоплюють замки хрестоносців в північній Палестині: в 1265 р. припиняє свій опір Цезарія та Арсуф, а в 1266 р. м. СафедМамелюкский период .
Під владою Османської імперії (1516–1917)
У 1517 р. територія Палестини була завойована турками-османами під проводом султана Селіма I (1512–1520). Протягом 400 років вона залишалася частиною величезної Османської імперії, що охоплювала значну частину південно-східної Європи, всю Малу Азію і Близький Схід, Єгипет і Північну Африку.
Християни й юдеї, згідно з мусульманськими законами, мали статус «зіммії» — тобто користувалися відносно цивільною та релігійною свободою, але обмежувалися — не мали права носити зброю, служити в армії і їздити на конях і були зобов'язані платити особливі податки. У цей період євреї Палестини жили головним чином за рахунок благодійних надходжень з-за кордону ().
Протягом XVI століття великі єврейські громади пускали коріння в землі Ізраїлю переважно в чотирьох містах: Єрусалимі, Хевроні, Цфаті та Тверії.
На початку XVIII століття була зроблена одна з найзначніших спроб «алії» з Європи і поновлення єврейського релігійно-національного центру в м. Єрусалимі. На чолі цього руху стояв рабі , який прибув до Єрусалиму в 1700 р. на чолі близько тисячі своїх послідовників — вихідців з різних країн Європи. До їх прибуття єрусалимська громада налічувала 1200 осіб, в тому числі 200 ашкеназів. Однак сам Ієгуда Хасид після прибуття в країну раптово помер. Між його послідовниками й обтяженої боргами ашкеназької громадою Єрусалиму виник конфлікт, що призвів до спалення ашкеназької синагоги кредиторами-арабами (1720 р.) і виселенню євреїв-ашкеназів з міста. Довгий час після цих подій єврейські іммігранти з Європи селилися головним чином в Хевроні, Цфаті та Тверії.
У XVIII ст. проти турецького панування підняв повстання від м. Назарету арабський шейх Дахір аль-Омар.