Мико́ла Микола́йович Миклу́хо-Макла́й (Миклу́ха) (, містечко Малин, Радомисльського повіту Київської губернії, Україна, за російськими джерелами — село Язиково, Новгородська губернія Лазанська Т. І. МИКЛУХО-МАКЛАЙ Микола Миколайович // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с. — , Санкт-Петербург) — український мандрівникМиклуха-Маклай (Миклухо-Маклай) Микола Миколаєвич // Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник / В. А. Смолій, Ю. А. Пінчук, О. В. Ясь; Вступ, ст. і заг. ред. В. А. Смолія. — К. : Вища школа, 2005. — С. 266. — 543 с.: іл. ISBN 966-642-295-6; антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць.
Був підданим Російської імперії, але майже все своє свідоме життя провів поза її межами, де й зробив свої знакові дослідження та відкриття. Походив з козацького роду Миклух.
Життєпис
Народження Микола Миколайович Миклуха року наймовірніше народився в Чернігівській губернії України, відповідно до праць сучасних українських дослідників в селі Малин, Чернігівська губернія, Україна, хоча в джерелах радянської доби (і надалі в російських) традиційним місцем народження мандрівника називається село Язиковому Боровицького повіту Новгородської губернії (зараз село без постійного населення в Окуловському муніципальному районі Новгородської областіМуніципальне утворення «Окуловський муніципальний район» ) в родині інженера-залізничника Миколи Ілліча Миклухи. На той час батько Миколи Миколайовича був начальником будівництва ближньої ділянки Петербурзько-Московської залізниці та винаймав для родини кімнати в садибі Рождественське.
Хрещення Миколи відбулося року в Шегринській церкві Миколая Чудотворця священником Іоанном Смирновим. За деякими джерелами хрещеним батьком став Микола Іванович Рідігер (1792—1850) — боровицький поміщик, генерал-майор, учасник війни 1812 року, учасник битви при Бородіно, кавалер Ордена Святої Анни 4 ступеняПуховец С. Т. Сплетение судеб: Николай Николаевич Миклухо-Маклай и Николай Иванович Ридигер. // «Уральское генеалогическое общество» .
Походження
Батько Микола Ілліч — українець, дворянинThomassen E. S. «A Biographical Sketch of Nicholas de Miklouho Maclay: the explorer». — Brisbane: Black, Printers, 1882. — p. 46 Половцов А. А. «Русский Биографический Словарь», том Маак—Мятлева, стр. 162 , родом із Стародуба Чернігівської губернії, його пращури — славнозвісні запорозькі козаки.
Мати, Катерина Семенівна, походила з мішаної родини зрусифікованого німця С. Ф. Беккера — лікаря, учасника війни 1812 року, підполковника у відставці та польської дворянки Лідії Шатковської.
Стосовно свого походження Миклухо-Маклай зробив нотатки на берегах рукопису нарису про своє життя і подорожі, який йому надав для ознайомлення Е. С. Томассен«Mr. E. S. Thomassen» // «The Argus», Monday 27 March 1882, p. 6 :
1882 року мандрівник, перебуваючи в Австралії, прокоментував уживання титулу «барон», яким його нерідко нагороджували в пресі:
Родина
Микола Миколайович мав трьох братів і сестру: старший брат — Миклуха Сергій Миколайович (1845–1895); молодші брати — Миклуха Володимир Миколайович (1853–1905) та Миклуха Михайло Миколайович (1856–1927); молодша сестра — Миклуха Ольга Миколаївна (1849–1880).
27 лютого 1884 року одружився в Сіднеї (штат Новий Південний Уельс, Австралія) за пресвітеріанським обрядом з Маргарет-Еммою Робертсон (вдовою есквайра Роберта Кларка)«Family Notices. Marriages» // «The Sydney Morning Herald», Wednesday 5 March 1884, p. 1 в резиденції «Кловеллі», батька нареченої, сера . Шлюб благословив преподобний В. М. Вайт. З Маргарет мав двох синів — Олександра-Нільса (нар. 14 листопада 1884, резиденція «Вайомінг», Новий Південний Уельс)«Family Notices. Births» // «The Sydney Morning Herald», Monday 17 November 1884, p. 1 та Володимира-Аллана (нар. 29 грудня 1885 року, резиденція у Вотсон-Бей, Новий Південний Уельс)«Family Notices. Births» // «The Sydney Morning Herald», Tuesday 5 January 1886, p. 1 .
Навчання
Здобув добру домашню початкову освіту. У чотирирічному віці навчився читати. До 7 років уже непогано знав латину, французьку та німецьку мови. Однак, попри розвиненість та ерудованість, малого Миколу відмовились приймати навіть до першого класу початкової школи — хлопчик був кволим та, до того ж, ще й дуже заїкався.
1858 року Миколу прийняли до 3-го класу при лютеранській кірсі святої Анни в Петербурзі. У 1859—1863 роках навчався у 4–6-му класах Другої Петербурзької гімназії. В жовтні 1861 року разом зі старшим братом Сергієм перебував декілька діб під арештом у Петропавлівській фортеці за участь у студентському зібранні біля Петербурзького університету. Молодих гімназистів врятувало заступництво письменника Олексія Толстого, який свого часу допоміг Миколі Іллічу Миклусі, а потім заприятелював із ним.
Деякий час навчався малюнку в художника І. І. Вауліна.
Не закінчивши гімназії, вступив 1863 року вільним слухачем до Петербурзького університету, але вже в лютому 1864 року за участь у студентському русі його виключили без права вступу у вищі навчальні заклади Російської імперії. У березні того ж року виїхав за підробленим паспортом за кордон та продовжив навчання в Німеччині.
У 1864—1865 роках навчався в Гейдельберзькому університеті на філософському факультеті, відвідував лекції з хімії, медицини та інші. Під час навчання брав участь у діяльності польської спілки емігрантів. У вересні здійснив подорож горами Шварцвальда та Швейцарії. 1865 року навчався на літньому триместрі медичного факультету Лейпцизького університету.
У 1865—1868 роках навчався на медичному факультеті Єнського університету. Заняття з порівняльної анатомії проходили під керівництвом Карла Гегенбаура, зоології — під керівництвом Ернста Геккеля. Працював асистентом при гістологічному інституті Геккеля. Під час навчання здійснив декілька подорожей: з вересня 1866 до лютого 1867 років подорожував із Геккелем Швейцарією, Французькою імперією, Іспанською імперією, Португальським королівством на острови Тенерифе та Лансароте (Канарські острови), де досліджував губок і мозок хрящових риб. з березня до травня 1867 року пішки мандрував по Марокко, повернувся в Єну через Іспанію та Францію. восени 1867 року для роботи з зоологічними колекціями здійснив подорож до Данії, Норвегії, Швеції та Французької імперії. В цей час також зробив спробу взяти участь в експедиції Адольфа Норденшельда — шведського геолога, мінералога та дослідника Арктики.
Дослідницька діяльність
З вересня 1868 до лютого 1869 року в МессініЛист Миколи Миклухи-Маклая під час перебування у Мессіні, січень 1869 року проводив порівняльно-анатомічні дослідження разом з німецьким зоологом . З березня до травня 1869 року брав участь в експедиції до Червоного моря для збору зоологічних матеріалів, вивчав умови життя арабів. Морем повернувся до Російської імперії в Одесу. Під час плавання бував у Бейруті, Смірні, Константинополі. Влітку того ж року подорожував південним берегом Криму, басейнами Дону та Волги, де збирав матеріали про мозок осетрових риб. У серпні взяв участь у II з'їзді натуралістів у Москві, на якому доповів про мозок химер і повідомив про необхідність створення біологічних станцій. З'їзд підтримав його ідеї й ухвалив рішення про заснування біостанції у Севастополі.
У вересні 1869 року переїхав до Санкт-Петербурга, де працював у Зоологічному музеї Академії наук з визначення і дослідження колекції губок. Зробив доповідь у Російському географічному товаристві (РГТ) про експедицію до Червоного моря. У період з вересня до листопада розробляв план експедиції на Тихий океан для зоологічних і антропологічних досліджень. З листопада 1869 до червня 1870 року працював у Єні над завершенням та виданням монографії «Матеріали з порівняльної неврології хребетних». Подорожував до Лейпцига та Веймара, де зустрівся з Іваном Тургенєвим. Розробляв програму антрополого-етнографічних досліджень в Океанії. Базою для своїх досліджень обрав Нову Гвінею. Отримав грошову субсидію від Російського географічного товариства та дозвіл Олександра II на здійснення експедиції до Нової Гвінеї на корветі «Витязь».
З квітня до травня 1870 року для встановлення наукових контактів поїхав до Лондона. По дорозі зупинявся у Берліні, Лейдені, Роттердамі, Брюсселі. З липня до жовтня того ж року з метою підготовки експедиції перебував у Петербурзі. У жовтні виступав з «Програмою досліджень» у Російському географічному товаристві. З до 19 вересня 1871 року здійснив свою першу подорож до Нової Гвінеї на корветі «Витязь»«The exploration of New Guinea» // «The Queanbeyan Age», Thursday 1 June 1871, p. 3 . Судно вийшло з Кронштадта за маршрутом Данія — Німеччина — Бельгія — Нідерланди — Велика Британія — острів Мадейра — острів Сан-Вісенті (о-ви Зеленого Мису) — Ріо-де-Жанейро (Бразильська імперія) — Магелланова протока — Пунта-Аренас, Талькауано та Вальпараїсо (Чилі; здійснив додаткові подорожі до Сантьяго та гори Аконкаґуа) — острів Пасхи — острів Піткерн — острів Мангарева — Папеете (острів Таїті) — Апіа (острів Уполу) — острів Ротума — острів Нова Ірландія — острів Нова Гвінея. Досягнувши мети плавання, висадився в затоці Астролябія. Під час переходу проводив гідрографічні й етнографічні спостереження«New Guinea» // «The Sydney Morning Herald», Monday 16 September 1872, p. 5 .
З 20 вересня 1871 до 24 грудня 1872 років перебував на острові Нова Гвінея на узбережжі затоки Астролябія (мис Гарагасі поблизу поселень Горенда та Гумба), яке він незабаром назвав Берегом Маклая ()N. de Miklouho Maclay «Notes on Zoology of the Maclay Coast in New Guinea» // «The Proceedings of the Linnean Society of New South Wales, vol. IX, for the year 1884». — Sydney: F. Cunninghame & Co., 1885 , p. 569-580, 713—720, 887—895, 963—967, 1151—1157, 1204—1205 «Baron Maclay and the New Guinea Natives» // «The Brisbane Courier», Tuesday 27 November 1883, p. 5 . Ця назва узбережжя збереглася дотепер«Берег Маклая» (Maclay Coast, Papua New Guinea) на мапі Google . 27 вересня 1871 року корвет «Витязь» вийшов із Нової Гвінеї. Миклухо-Маклай залишився у супроводі двох своїх слуг — європейця та полінезійця. Невдовзі після відходу судна полінезійський слуга захворів на якусь гарячку і, незважаючи на ретельну медичну допомогу Миклухи-Маклая, помер після тривалої хвороби. На додачу до цієї біди, європейський слуга був дуже заляканий очевидною ворожістю з боку тубільців, що додатково ускладнювало проведення досліджень«Baron Maclay. Adventures in New Guinea» // «The Sydney Morning Herald», Saturday 18 January 1936, p. 13 . Під час перебування на острові провів антропологічні й етнографічні дослідження папуасів, наукові природничі спостереження, відвідав сусідні поселення й острови. Миклухо-Маклай був здивований поверненням на узбережжя в грудні 1872 року російського судна. На прохання великого князя Костянтина Миколайовича, голови Російського географічного товариства, корабель повернувся до Нової Гвінеї у зв'язку з поширенням у Європі чуток, що Миклуху-Маклая нібито вбили тубільці або він помер«Dr. von Miklucho Maclay's researches among the papuans» // «The Empire», Monday 8 June 1874, p. 3 . Судно повернулося, щоб перевірити ці чутки та, у разі смерті мандрівника, забрати зі схованки, на яку вказав сам дослідник перед відходом «Витязя», щоденники та документи науковця, які мали б стати доступними науковому світу.