Бере́тті Віке́нтій (Вінче́нцо-Саве́ліо-Джузеппе-Анто́ніо) Іва́нович — російський архітектор італійського походження, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1809), професор архітектури (1831). Батько архітектора Олександра Беретті.
Біографія Народився в 1781 року в заможній родині. Походив від «уродженців італійської науки»; син професора-механіка.
1804 рік — закінчив із золотою медаллю Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в класі зодчого А. Захарова. Невдовзі його призначено міським архітектором Петербурга. Працював у Петербурзі під керівництвом архітектора Тома де Томона на споруджені Біржі.
1809 рік — обрано почесним членом Академії мистецтв (за проєкт кадетського корпусу), згодом присуджено звання академіка.
1825 рік — створення монумента на місці хрещення київського князя Володимира в Херсонесі.
1830 рік — стає одним із членів комітету зі спорудження Ісаакіївського собору
1831 рік — стає професором архітектури.
1833 рік — В. І. Беретті призначено членом комітету будівель та гідравлічних робіт.
1834–1835 роки — бере участь у конкурсі на створення проєкту для Київського університету, в якому брали участь провідні архітектори — О. Брюллов, А. Мельников, К. Тон.
1835 рік — перемога на конкурсі проєкту Київського університету (Червоний корпус), у квітні цього ж року відбуває до Києва разом зі своїм учнем П. Спарро для виконання підготовчих робіт.
11 березня 1837 року — імператором Миколою І звільнений з усіх посад у Санкт-Петербурзі та направлений до Києва «для постійного заняття» в ролі архітектора і члена будівельного комітету.
З 1837 року і до самої смерті працює у Києві, 1840 року викладає в Київському університеті.
Роботи
Більшість робіт В. І. Беретті виконано у стилі класицизму. За безпосередньої участі архітектора розроблено проєкти таких університетських установ: Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду, при розташуванні якого і побудові в ньому оранжерей спеціально цікавився думкою видатного українського вченого-природознавця Михайла Максимовича. Спланував прилеглі до Головного корпусу університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проєктом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839), проєктуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).
Нагороди Беретті був кавалером орденів Святого Володимира 4-го ступеня, Святої Анни 3-го ступеня і Святого Станіслава 3-го ступеня, а також мав знак відзнаки «За XXX років бездоганної служби».
Родина Мав вісім дітей. Старший син, Олександр, також був відомим архітектором.
Ушанування пам'яті На честь Вікентія Беретті названо вулицю в Києві (житловий масив Вигурівщина-Троєщина)
15 жовтня 2009 р. відбулась церемонія урочистого відкриття на фасаді Червоного корпусу меморіальної дошки видатному архітектору, будівничому Червоного корпусу Київського університету — Вінченцо Беретті (1781—1842) — з написом «від вдячних українського та італійського народів»
Примітки
Посилання Зодчі Беретті та їхнє надбання. Документальна онлайн-виставка до 235 років від дня народження В. І. Беретті та 200 років від дня народження О. В. Беретті // Офіційний сайт Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (ЦДІАК України). — 2016. — квітень. Беретті Вікентій Іванович (1781—1842) // Сайт Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного
Джерела Альошін П. Ф. Батько і син Беретті (з архітектурної спадщини) // Архітектура Радянської України. — 1938. — № 3. — березень. — . Беретти Викентий Иванович // Биография.ру Бутник-Сіверський Б. С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. — ; . : Держтехвидав України, 1947. Варварцев М. М. Беретті Вінченцо та Алессандро // Викентий Беретти: Университет // Архитектура имперского Киева / Б. Л. Ерофалов-Пилипчак. — . : Изд. дом А. С. С. ; НИИТИАГ, 2000. — 192 с., ил.