Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка — головний та найстаріший корпус університету, розташований у центрі Києва на вулиці Володимирській, 60. Пам'ятка історії національного значення і символ вітчизняної фундаментальної університетської освіти.
Червоний корпус в 1837—1919 роках
Будинок Червоного корпусу був збудований у 1837-43 рр. у стилі класицизму (т. зв. російського) за проєктом італійського архітектора Вінченцо (Вікентія) Беретті (1781–1842 рр.). Будівля мала стати надзвичайно величною та суворою. Кажуть, довідавшись про проєктну вартість будівництва, імператор Микола І не зміг стримати власного гніву:
Урочисте закладення будівлі Червоного корпусу відбулося через 3 роки після заснування університету, 31 липня 1837 рокуІван Патриляк. Київський університет. Перші кроки (Найпрестижнішому університету України — 185 років. Як все розпочиналося.) // Голос України, електронна версія, 15 березня 2019 (дата звернення: 01.03.2021).. У цей день вранці митрополит Київський і Галицький Філарет здійснив урочисту літургію у Софійському соборі за участю студентів та викладачів університету, а також офіційних осіб. Після літургії учасники здійснили урочисту хресну ходу до місця, де невдовзі мала постати будівля університету. З іконами і хоругвами люди йшли по сучасній вулиці Володимирській. Втім, на той час там не було будинків і самої вулиці як такої ще не існувало — в теперішньому центрі Києва були зарослі бур'янами поля.
Після хресної ходи у фундамент поклали медаль з роком початку будівництва, мідну табличку і три монети: платинову, золоту та срібну. Крім цього, туди символічно було покладено і стару цеглу-плінфу з фундаменту Десятинної церкви. На честь закладення будівлі Червоного корпусу виготовили пам'ятну медаль із зображенням засновника університету російського імператора Миколи І. Напис на цій медалі свідчить: «Во свете Твоем узрим свет!».В.Корткий, В.Ульяновський (упоряд.), З іменем Святого Володимира, у двох книгах. Кн. 1, К.: «Заповіт», 1994
Архітектурні особливості
Будівля університету являє собою монументальний замкнений квадрат з довжиною фасаду 145.68 м. Всередині будівлі знаходиться великий внутрішній дворик. Під час проєктування архітектору Беретті не було відомо, з якого боку корпусу буде прокладена вулиця Володимирська. Тому він зробив університетську будівлю презентабельною як зі східного (сучасний університетській фасад на вулиці Володимирській) так і з західного боку (зі сторони сучасного Ботанічного саду).
Особливо виразна архітектура східного фасаду. Це досягається контрастним протиставленням протяжної площини стін могутній вертикалі колон портика, вирішеного в іонічному ордері на всю висоту будинку.
Натомість, рішення західного фасаду більш пластичне, ув'язане з природою Ботанічного саду. Композиція цього фасаду побудована на його розчленованості центральним і фланговими виступами, які чітко відображають осьову структуру плану будинку. Центральний виступ збагачений пілястровим портиком з фонтаном, а виступи на флангах — напівкруглими апсидами з тричетвертними колонами іонічного ордеру.
Архітектура корпусу з самого початку органічно вписувалась у ландшафт. Вона велично виглядала з Печерських пагорбів: один з таких малюнків будівлі університету зробив молодий Тарас Шевченко. Будівлю Червоного корпусу проєктували простою у об'ємах, без дрібних членувань, обмежено в декоративному оздобленні і різноманітності архітектурних деталей, кожна з яких продумана, взята рішуче і в повну силу. Бокові фасади з ризалітами на кінцях та в'їздами у внутрішній двір служать пов'язуючою ланкою між східним і західним фасадами. Фасади внутрішнього парадного двору дещо роздроблені, але архітектурно пов'язані між собою і з фасадами зовнішнього периметра будинку.
Також В. І. Беретті було розроблено план художнього розпису та встановлення скульптурної групи у внутрішніх приміщеннях університету (за браком коштів проєкт не був здійснений).
Будівля університету має 4 поверхи. До 8-колонного портика східного фасаду ведуть широкі семимаршові сходи, а з боків знаходяться пандуси. У перекриттях приміщень використані різноманітні склепічні конструкції, частіше хрестові та півциркульні. В архітектурі будівлі широко застосований метал (чавунні капітелі колон, ліхтарі, встановлені перед портиком на високих п'єдесталах, перила сходів тощо)
З боку головного фасаду будівля Університету має три поверхи, з яких верхній був зайнятий великою залою громадських зібрань. У ній відбуваються університетські урочисті акти, захисти дисертацій та ін.
До 20-х рр. ХХ ст. в Червоному корпусі у напівкруглих фасадах знаходилися католицький університетський костел (північна частина будівлі) та православна університетська домова церква в ім'я Св. Володимира (південна частина).
На четвертому поверсі Червоного корпусу колись знаходилися студентські гуртожитки (так звані «студентські камери») (розформовані у 1858 р.), кімнати для навчання в позаурочний час, студентська бібліотека, квартири та кабінети викладачів, університетський карцер для студентів. На другому поверсі розміщувалася університетська їдальня. На першому, другому та третіх поверхах розмішувалися музеї, кабінети, архів, квартири для службовців, велика бібліотека.
Для відвідувачів з-за меж університету музеї та бібліотеки були доступні лише з дозволу відповідних деканів та ректора. У бібліотеці зберігалися книжки з колекцій Кременецького (волинського) ліцею (34 370 томів), Віленського (Вільнюського) університету, Віленської медико-хірургічної академії, Віленської римо-католицької духовної академії, Санкт-Петербургської ермітажної бібліотеки. На 1913 р. в бібліотеці було 300 тисяч томів, в тому числі дуже рідкісних книг XVI–XVII ст., що оцінювалися на загальну суму декілька мільйонів рублів.Университет и политех не для утех
За Червоним корпусом у 1841 р. був закладений Ботанічний сад. Спочатку на його території розміщувався й Зоологічний сад, що переїхав на нове місце у 1913 р.
Зовнішні стіни корпусу в перші роки після будівництва не були пофарбовані у червоний колір. Спочатку вони були білими. Питання про кольору будівлі порушив В.Беретті в 1842 році. Він писав:
Але бажання архітектора не здійснилося, і будинок Київського університету було пофарбовано в коричнувато-червоний. З тих пір важко уявити Головний корпус інакшим — червоний став невід'ємним кольором не тільки будівлі, але й почав асоціюватися з усім Київським університетом.
Вплив будівлі на Київ Будівля університету справила великий вплив на формування архітектури Києва. Це відобразилося у чіткому плануванні центральної частини міста та запровадженні до її забудови споруд великого масштабу, в закріпленні основ першого у Києві класичного структурного архітектурного ансамблю культурного центру міста.
— писав у 1938 р. П. АльошинАльошин П. Батько і син Беретті (з архітектурної спадшини)/ Архітектура Радянської України. — 1938. — № 3. — С. 39–48..
Наскільки велике враження справляв закінчений будинок університету, можна судити з описів сучасників. Він нагадував не лише своєрідний храм, а справжньою фортецею. Тому сучасники його інколи і називали «Фортецею Розуму». Так, один з них згадує: «Серед руїн старого міста і легких будівель Нового будівництва будинок університету справляв враження величезної споруди»
І справді, будівля в той час стояла наодинці на відкритому місці, серед ланів та ярів.
А ось, як про Університет пише в своєму творі «Погляд на місто Київ» («Взгляд на город Киев») студент Київського університету 30-х рр. XIX ст Захар Коленко:
В 1874 році Ватрослав Ягіч, перебуваючи на Археологічному з'їзді в Києві, писав що не міг вдосталь насолодитися красою і величчю міста, «і перш за все університету».Е. В. Спекторский Столетие Киевского университета св. Владимира //Alma Mater: Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917—1920. Матеріали, документи, спогади: у 3 кн. / В.Корткий, В.Ульяновський (упоряд.), Кн. 1, «Прайм», 2000
Є. В. Спекторський (ректор Київського університету в 1918–1919 рр.) пише про будівлю Університету як про:«…редкой красоты огромное красное здание под зеленой крышею…».
В 40-50 рр. XIX століття будівлю Університету мешканці міста і студенти називали «Нова Будівля»( «Новое строение»), пізніше ця назва поширилась також й на найближчі вулиці, навколо будівлі Університету, відтак їх ще інколи називали «Латинським кварталом Києва» (район сучасної вул. Паньківської), за аналогією з традиційним паризьким студентським кварталом на лівому березі Сени біля Сорбонни.
Навпроти східного фасаду Університету розташовувалася університетська площа, яка з часом була перетворена спершу на «Університетський сад» ( «Университетский сад», закладений у 1860-х роках (садівник К.Христіані)), а потім на «Миколаївський сад» ( «Николаевский сад»), названий так на честь засновника Університету російського імператора Миколи І, монумент якому було встановлено в цьому ж парку обличчям до Червоного корпусу у 1896 році.
Під час евакуації Київського університету до Саратова (1915-16) в корпусі дислокувалася військова частина російської армії.
Головний зал бібліотекиДругий поверх, кінець XIX ст.Кабінет образотворчих мистецтвДругій поверх, кінець XIX ст.АванзалаТретій поверх, кінець XIX ст.Актова залаТретій поверх, кінець XIX ст.
Червоний корпус в 1919—1945 роках
В 20-30 рр. ХХ століття в стінах Червоного корпусу працюв Київський університет під різними іменами: Вищий інститут народної освіти (1920–1926 рр.), Київський інститут народної освіти (1926–1932 рр.). У буремні 20-ті рр. на портику Червоного корпусу висів революційний плакат: «Мир — хижинам, Война — дворцам!»
З 1932 року тут знову розміщений відроджений Київський державний університет під його власним іменем. Того ж року в Червоному корпусі сталася пожежа. Вона знищила дах і дерев'яні склепіння над аванзалом та актовим залом. В результаті відбудови циліндричне склепіння над аванзалом було змінено пологим, трицентрового обрису.
У 1935 р. була спроба замінити червоний колір будинку на абрикосовий, при якій міг втратитись весь монументальний характер будівлі. Тож від цієї ідеї швидко відмовилися, повернувши будівлі традиційний для неї червоний колір.
9 березня 1939 р., на честь святкування 125-річчя з дня народження Тараса Шевченка, перед будівлею університету, на місці пам'ятника Миколі І, було відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку, обличчям до Червоного корпусу. Київському університету та парку перед університетом було присвоєно ім'я Тараса Шевченка.
В 1941–1943 рр. в стінах Червоного корпусу діяв так званий націонал-соціалістичний Київський університет. У внутрішньому дворику Університету німецькі війська проводили тренування строю.
В листопаді 1943 року Червоний корпус спалений відступаючими німецькими військами. Загальне руйнування будинку університету від п'яти вибухів і пожеж становило 70 %. Вартість лише втраченого лабораторного обладнання складала 50 мільйонів радянських карбованців.Кипучая жизнь красного корпуса Найменше потерпіла частина будівлі, що виходить на Володимирську вулицю.
— так змалював поет цей трагічний момент в історії Київського університету.
Проєкт відновлення та реконструкції складений у 1944–1945 рр. під керівництвом архітектора проф. П. Альошина. Автори цього проєкту додержали попереднього характеру архітектури будинку і врахували максимальні можливості для його пристосування до тогочасних вимог.
Відхилення від первісного вигляду Червоного корпусу мають місце лише в західній його частині, де до центрального виступу дворового фасаду додані дві сходові клітки. У фризі фасаду, зверненого в Ботанічний сад, зроблені віконні прорізи для освітлення приміщень заново запроєктованого четвертого поверху.