Левкі́в — село в Україні, у Глибочицькій територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення становить 2886 осіб (2001).
Географія Основна артерія села — річка Тетерів.
Населення ≉ 1471 р.1545 р.1552 р.1628 р.1683 р.1906 р.1913 р.19732001 р.Дворів 1410645 996 Чоловік≉ 352410 3486349034642886
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 98,79 % російська 0,97 % інші 0,24 %
Історія Люди на околицях села живуть з часів І тис. до н. е.– І-ІІ, про що свідчить знайдене у 1992 році археологом Тарабукіним О. О. поселення племен зарубинецької культури (Пд-Зх, лівий берег Тетерева). Ним також зібрано тут фрагменти глиняного посуду та кістки тварин.
У центрі села поселення III—V, Х-ХІІІ та ХІІ-ХІІІ (Пд-Зх схил лівого берега Калинівки) ст.ст..
Приписне село під назвою Ловкова згадується в інвентарі міста Житомира під час люстрації Київської землі близько 1471 року (після перетворення Київського князівства на Київське воєводство ВКЛ), що був складений за великого князя литовського Олександра і підтверджений Станіславом Августом 22 квітня 1788 р. За цим документом в Ловкові жило 10 данників, що не виконували робіт для замку, а платили данину місту Житомиру медом, 18 селян-пахарів, що поселились нещодавно та платили «подимне», 2 двори не платили, 5 ловчих, що ходили на полювання для міста. Певно від того, що в селі жили мисливці воно і отримало назву Ловків, проте з середина XIX ст. поселення почало називатися Левків.
На початку XVI століття зем'янин Гнівош Воронич (польськ. — Gniewosz Worona) отримав Ловков (польськ. — Łowków) та Іванків від польського короля Олександра Ягеллончика. Пізніше ці землі успадкує його син Стецько (польськ.– Stećko Woronicz), згодом — онук Миколай (польськ. — Mikołaj Woronicz).
На 1552 рік в селі проживало 10 чоловік, а його власники Стецько та Миколай лиш навідувались з Хмільника.
У жовтні 1586 року Миколай Воронич продає свою частку спадщини, зокрема Ловков, троюрідному брату Богдану Стрибилю (польськ. — Bohdan Strybił), сину Івана Стрибиля з с. Пилиповичі та Овдотьї Івашковни Воронянки (польськ. — Owdotyja Woronianka młodsza).
В актах 1590 року згадується село Ловков як маєтність пана Богдана Стрибиля, 1639 року — власність його онуків Абрама та Михайла Стрибилів.
1611 року кілька сотень козаків під керівництвом Книша та Магдалянського напали на маєток.
У актах Люстрації подимного Житомирського повіту 1683 року в Ловкові в маєтку пана Стрибиля вказано вісім димів (хат), з яких 2 злотих; та два дима селян, з яких також 2 злотих.
У 1751 році гайдамаки пограбували маєток, що належав на той час новгородському чашнику Михайлу Стрибелю.
На 1754 рік вдова Михайла Стрибеля сплачувала місту Житомиру 25 злотих, а у скарбницю 100 злотих.
Під час люстрації староств Житомирського повіту, станом на 1789 рік Ловков належав Вавжинцю Лаврентію Прушинському роду герба Равич (герб) (польськ. — ).
У 1793 році, за другим поділом Речі Посполитої, Правобережжя входить до складу Російської імперії. Левків стає одним з найбільших поселень Житомирського повіту, Волинської губернії, активно починається уже російський процес закріпачення.
Села Левків та Калинівка відходять у володіння Йосипа Станіславовича Прушинського (польськ. — Józef Pruszyński), який мало не став у 1770-х роках хорунжим.ДАЖО, фонд 118, опис 14, справа 26 Його батько Станіслав-Костка Прушинський — каштелян житомирського замку у 1786—1795 роках. Пізніше ці землі разом з селянами-кріпаками успадкує Емілія Йосипівна Прушинська. Родина Прушинських постійно проживала у Поморянах.
Новим власником на 1850 рік вже був дворянин Анзельм Антонович Клечинський (польськ. — Anzelm Kleczyński).
У 1862 р. на кошти прихожан в селі була побудована церква Преображення Господнього. Дерев'яна, з дзвіницею, на кам'яному фундаменті. До приходу належали Бистрі та Кошарища. При церкві діяла школа на 40 учнів. У 1869 р. на цвинтарі була побудована каплиця.
На мапах Ф. Ф. Шуберта 1846—1875 років в урочищі Мокрець, на притоці Тетерева Русятинці, вказана винокурня, в урочищі Рухлянка — пасіка, а поблизу кладовища — цегельня.
У 1867 році на території села було знайдено скарб — 201 більйонна (срібна) монета.
У 1870 році запрацював винокурний та спиртоочисний завод № 2 на паровому двигуні. Спирт виготовляли з картоплі та пшениці. У селі проживало 1117 мешканців, знаходились церква, 6 крамниць, 5 ремісників, крім гуральні ще смолярня. Власники села — Прушинські. Вірні РКЦ відносились до парафії в Ліщині.
У грудні того ж року помирає пан Клечинський і землі придбав Федір Трєпов (старший) на посаг доньці Анастасії Нірод.
У 1873 відкрито двокласне училище. Також працював свічковий та смоляний завод на східній околиці села (на правому березі Тетерева), шість крамниць, фельдшерський пункт, аптека Ушеренка Е. Д.
У 1906 році Левків вже містечко Левківської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 12 верст. Дворів 645, мешканців 3486.
В 1923—1925 роках Левків був центром Левківського району. 1929 року на базі ТСОЗу створено колгосп «Передовик», а за два роки вже діяло три колгоспи, які об'єднають у 1959 році під назвою ім. ХХ з'їзду КПСС.
В 1932–1933 та 1947 роках село пережило голод. Так, за даними Книги реєстрації актів цивільного стану Державного архіву Житомирської області, впродовж 1932-1933 років у селі померло 172 людини, імена яких відомі.
Під час Німецько-радянської війни село зайняли німецькі війська вже 10 липня 1941 року, проте місцеве населення чинило опір, про що свідчить постійна співпраця з партизанськими загонами. 13 листопада 1943 року радянські війська звільнили село від нацистів, проте 19 листопада німецькі війська повернулися.
В ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, війська 18 армії 1-го українського фронту продовжували наступ на Житомир. Після запеклих боїв, батальйон 395 стрілецької дивізії 29 грудня 1943 року близько 8.00 ранку підійшов на південь Левкова, а 317 сд — зайняла хутір Калинівку. Тож, цього дня Левків було остаточно звільнено від німців. Вже наступного дня противник надав запеклий опір на рубежі Студениця, Кмитів, Левків. 395 сд перенаправили на інше місце дислокації, а 71 сд залишилась у селі для відбиття контрударів противника з західного району (Бистрі, Станишівка), під час яких було поранено 13 солдат. Командний пункт 22-го стрілецького корпусу розмістили у Левкові.
Загалом у Другій світовій брали участь 617 левківців, з них — 322 загинуло, 608 — нагороджено орденами й медалями СРСР. У 1950 році поблизу школи на Братській могилі (1943 р.) встановлено скульптуру солдата поруч з обеліском.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Левківської сільської ради включено до складу Глибочицької територіальної громади Житомирського району Житомирської області.
Відомі люди Клименко Михайло Данилович — український поет-лірик, літературний редактор газети «Радянська Житомирщина», член Спілки письменників СРСР. Клименко Наталія Михайлівна ( 1955) — українська поетеса. Книш Олександр Олександрович (1982—2014) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Пономаренко Марія Антонівна — дитяча письменниця. Шахрай Олександр Васильович (1984—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Шевченко Олексій Володимирович (1988—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки
Література Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев,1888. — Т. І. М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк Історико-географічний словник Житомирщини, Житомир, 2002. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 Житомир, 2007.
Посилання Левків — Інформаційно-пізнавальний сайт | Житомирська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с.) Погода в селі Левків Масштаби Голодомору в Житомирському районі. Сайт Житомирської РДА U Iwanowskiego Łowków.