Київ — Другий Єрусалим — історико-політична теорія, вироблена старокиївськими книжниками XI—XII століть у процесі осмислення місця Русі в християнському світі. Після хрещення Русі Київ утверджувався як важливий осередок християнської ойкумени, а в руській книжній культурі поширювалися уявлення про його причетність до сакральної історії. Центральним для цієї концепції був образ Єрусалима як Святого Міста, через який підкреслювали особливий духовний статус КиєваВ. Ричка. Київ — «Другий Єрусалим» // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — : Парламентське видавництво, 2011. — с.326 ISBN 978-966-611-818-2.
Обґрунтування перенесення з Єрусалима до Києва духовного центру християнського світу, перетворення Києва на міжнародний релігійний центрСаган О. Н. «Другого Єрусалима» концепція // Енциклопедія історії України, м. Київ: вид. «Наукова думка», 2004 р. — Т.2 (Г-Д) С.475. — ISBN 966-00-0405-2 , що ґрунтується на старозавітних ідеях про «зміну світових царств». Популярності концепція набула 1620 року під час місії єрусалимського патріарха Феофана III в Україну з метою відновлення православної ієрархії, що по суті, відродило тут православну Церкву..
В історії розвитку теорії виділяється три періоди: XI—XII ст. — розробка та формулювання ідеї київськими книжниками; XVII ст. (період українського бароко) — ідея активно популяризується українськими церковними ієрархами та політичними діячами; XX ст. — ідея виступає як антитеза для революційних історіософських та соціальних доктрин.
Відображена була в творах Йова Борецького, Сильвестра Косова, Петра Могили, Феофана Прокоповича.
Схоже, головним теоретиком цієї концепції у часи бароко був Захарія Копистенський, що написав «Палінодію» (1621), а другою чергою — «Густинський літопис»Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—XVII ст. — Київ: Критика, 2002. с. 307.
Витоки концепції
Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами Старого і Нового Заповіту та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь, столиця грецького царства Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на ЗемліРичка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 87 —91..
Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у добу середньовіччя У середньовічній суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах Русі в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітованої землі», «Нового Ізраїлю», а її столицю — Київ, як «Другий Єрусалим». Розробка даної концепції спостерігається уже в Іларіона Русина (XI ст.), де він порівнює князя Володимира з Костянтином Великим і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).
Цю ідею розвиває у «Пам'яті і похвалі князеві Володимиру» Яків Мніх словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ».
Інша пам'ятка давньоруської літератури — «Повість временних літ» обстоює схожі погляди, вкладаючи у вуста апостола Андрія пророчі слова про велич Києва. І прибув він (святий Андрій) до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.
Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського візантійського містицизму, реальний Град Божий на землі — це образ, ікона Вічного небесного граду. Тому і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формахРичка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 105—107.. Саме тому у Києві будується собор Святої Софії, оборонні споруди з Золотими воротами та інші споруди, натхненні спорудами Константинополя-Цареграда, які в свою чергу відтворювали споруди Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів Ісус Христос ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську..
Віра в сакральність Києва простежується і в польського хроніста Галла Аноніма, де він наводить легенду про меч Щербець польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті воротаТекст хроніки Галла Аноніма . В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царстваРичка В. М., Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — с. 110..
Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її поневолення монголо-татарськими завойовниками. «Розорення Києва, — пише проф. В. Ричка, — було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині XIII—XIV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»Ричка В. М. Київ — Другий Єрусалим: з історії політичної думки та ідеології середньовічної Русі / НАН України. — Київ: Інститут історії України, 2005 р. — С. 218; С. 215—216;.
Сприйняття Києва як Другого Єрусалиму у ранньомодерний час
Навіть русини, що проживали на Московщині, у Московському князівстві, сприймали Київ як свій головний духовний осередок ще в 14 ст., в часи Сергія Преподобного.
Тому не дивно, що у XVI ст. у московських церковних книжників зустрічається теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—XVII ст. — Київ: Критика, 2002. — С. 296—330, яку лише згодом заміняє популярна донині у російських політиків і державників прозахідна, романофільська концепція «Москва — Третій Рим».
Ідея Києва як Другого Єрусалиму знову популяризується українськими і староруськими книжниками на початку XVII ст., в часи т. зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Феофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархіїШумило С. В. Ідея Києва як «другого Єрусалима» //Високий Вал, 12.04.2001 та у тогочасній релігійній полеміці.
Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана Петра Сагайдачного та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Феофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: «да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!».
Навернення до києворуської «єрусалимської» спадщини спочатку відбувається в інтелектуальному колі острозьких православних традиціоналістів (Іов Княгиницький, Іван Вишенський, Йов Залізо, Василій Суразький, Дем'ян Наливайко, Єлисей Плетенецький, Ісая Копинський та інші).
Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає «новим руським Єрусалимом». У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: «…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»Сергій Шумило. Згадана праця..
У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що «святий Андрій Апостол є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив», а тому «воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів». Цими словами Собор під головуванням митр. Йова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус „богохранимого“ і богообраного міста» Митрополит Володимир. Пам'ять про новий Єрусалим: київська традиція. Слово про Київ на відкритті IX Міжнародних Успенських Читань // Память и надежда: Горизонты и пути осмысления. Сборник. К: Дух и Литера, 2010.
Коли Богдан Хмельницький 1648 р. в'їжджав у Київ, то патріарх Єрусалимський Паісій, який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на «государя і гетьмана Руського», оголосивши його «князем Русі» та «новим Мойсеєм», «визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором», проводячи паралель з Константином Великим, що розбудував Константинополь і Єрусалим.
Про Київ, як містичний Богообранний Град пізніше пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «Київ — Другий Єрусалим» затрималась у вжитку аж до Феофана Прокоповича.
Не дивно, що у 1650х рр. з включенням Гетьманщини, Подніпров'я і Києва до сфери інтересів Руського царства ідея Нового Єрусалиму проявляє себе на Московщині у зв'язку з Москвою, виявом чого стало зокрема будівництво у 1656 році московським патріархом Никоном Ново-Єрусалимського монастиря.
Сприйняття Києва як Другого Єрусалиму на Старій Русі у 1620х-1640х рр
Сприйняття Києва як Другого Єрусалиму в середовищі русинів і людей руської віри на теренах Гетьманщини, Литви і Корони, Речі Посполитої і навіть Московського (Руського) царства продовжувало розвиватися всю першу половину 17 ст. Про це можна почитати зокрема в конспекті статті Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI—XVII ст. — Київ: Критика, 2002. Зокрема звертається увага на такі риси світосприйняття людей, що сповідували і популяризували цей світогляд:
києвоцентричне світосприйняття — сприйняття столиці і давнього духовного осередку Старої, Святої, Феодосієвої Русі (і Рідної України українства) як центру тогочасного руського (і українського) світу; вияв києвоцентризму через визнання за Києвом статусу Другого (Руського) Єрусалиму, що Божим промислом, як і Єрусалим Перший (Юдейський), за «терпіння» вистояв серед іновірців; долю Старої Русі (України), згідно з Божим приреченням, вручено Руській (і Українській) Кафоличній (і Православній) Церкві; поширення ідеї богообраності (старо)руського і (рідно)українського, ширше усього східнохристиянського (православного) народу, якому дано пізнати таємниці Царства Божого в кінці віків; проголошення переваги (старо)руської і (рідно)української віри (християнства в смислі східного, православного, грецького християнства) над латинством (християнством римо-католицьким і унійним); осмислення і проповідь безперервності історії Старої Русі між старовиною і новими часами (VII ст.) в тогочасний спосіб (через генеалогію): від Володимира Великого до короля Данила Романовича, а через нього до князів Острозьких і молодшої гілки — Заславських; пояснення і популяризація за допомогою цих ідей причин входження Старої Русі до Великого князівства Литовського і Корони Польської;