Культура Європи корениться у мистецтві, архітектурі, кіно, різних видах музики, економіці, літературі та філософії, що походять з континенту Європи. Європейською культурою в основному називають «спільною культурною спадщиною» усіх європейців.

Визначення

На цю тему можна було взяти велику кількість перспектив, неможливо сформувати єдину всеосяжну концепцію європейської культури.Cederman (2001:2) remarks: «Given the absence of an explicit legal definition and the plethora of competing identities, it is indeed hard to avoid the conclusion that Europe is an essentially contested concept.» Cf. also Davies (1996:15); Berting (2006:51). Тим не менше, є основні елементи, які, як правило, погоджуються як ті, що становлять культурну основу сучасної Європи.Cf. Jordan-Bychkov (2008:13), Davies (1996:15), Berting (2006:51-56). Один із цих елементів, наведений К. Бохманом, включає:K. Bochmann (1990) L'idée d'Europe jusqu'au XXè siècle, quoted in Berting (2006:52). Cf. Davies (1996:15): «No two lists of the main constituents of European civilization would ever coincide. But many items have always featured prominently: from the roots of the Christian world in Greece, Rome and Judaism to modern phenomena such as the Enlightenment, modernization, romanticism, nationalism, liberalism, imperialism, totalitarianism.»

Спільна культурна та духовна спадщина, що походить від греко-римської античности, християнства, іудаїзму, епохи Відродження та його гуманізму, політичного мислення Просвітництва та Французької революції, а також розвитку сучасности, включаючи всі типи соціалізму ; Багата і динамічна матеріальна культура, яка була поширена на інші континенти в результаті індустріалізації та колоніалізму під час «Великої дивергенції»; Конкретна концепція особистості, виражена існуванням законности, яка гарантує права людини та свободу людини, та повагу до неї; Безліч держав з різними політичними порядками, які живлять одне одного новими ідеями; Повага до людей, держав та націй за межами Європи.

Бертінг каже, що ці пункти відповідають «найбільш позитивним реалізаціям в Європі». Поняття європейської культури, як правило, пов'язане з класичним визначенням західного світу. У цьому визначенні західна культура — це сукупність літературних, наукових, політичних, мистецьких та філософських принципів, які відрізняють її від інших цивілізацій. Значна частина цього набору традицій і знань зібрана в західному каноні.Duran (1995:81) Цей термін став застосовуватися до країн, історія яких була сильно позначена європейською імміграцією чи поселенням у 18-19 століттях, наприклад, Америками та Австралазією, і не обмежується Європою. Лауреат Нобелівської премії з літератури Томас Стернс Еліот у своїй книзі «Записки до визначення культури» 1948 р. Визначив видатний християнський вплив на європейську культуру: "Саме в християнстві розвиваються наші мистецтва; саме в християнстві закони Європи — до недавнього часу — були вкорінені ".

Мистецтво

Доісторичне мистецтво Наскальне мистецтво Піренейського Середземноморського басейну утворює окрему групу, в якій основна увага приділяється людській фігурі, яку часто можна побачити великим групам, де представлені битви, танці та полювання, а також інші види діяльности та деталі, такі як одяг. Фігури, як правило, досить ескізно зображені тонкою фарбою, причому стосунки між групами людей і тварин зображуються більш ретельно, ніж окремі фігури. Доісторичне кельтське мистецтво є ще однією відмінною групою з більшої частини Європи залізного віку і виживає переважно у вигляді високоякісних металоконструкцій, майстерно прикрашених складними, елегантними та переважно абстрактними малюнками, часто використовуючи криволінійні та спіральні форми. Повнометражні людські фігури будь-якого розміру настільки рідкісні, що їх відсутність може представляти релігійне табу. Коли римляни завойовували кельтські території, цей стиль зник, за винятком Британських островів, де він вплинув на острівний стиль раннього середньовіччя.

Класичне мистецтво

Давньогрецьке мистецтво вирізняється серед мистецтв інших давніх культур своїм розвитком натуралістичних, але ідеалізованих зображень людського тіла, в яких переважно оголеними чоловічими фігурами були в центрі уваги інновації. Швидкість стилістичного розвитку приблизно між 750 і 300 роками до нашої ери була надзвичайною за античними мірками, а в збережених роботах найкраще видно в давньогрецькій скульптурі. Були важливі нововведення в живописі, які доводиться суттєво реконструювати через відсутність оригінального збереження якості, крім виразного поля розписної кераміки. Чорнофігурна кераміка та подальша червонофігурна кераміка є відомими та впливовими зразками давньогрецького декоративного мистецтва. Римське мистецтво зазнало впливу Греції і частково може бути сприйняте як нащадок давньогрецького живопису та скульптури, але також зазнало сильного впливу більш місцевого етруського мистецтва Італії. Римляни, можливо, вважали скульптуру найвищою формою мистецтва, але фігурний живопис також цінувався дуже високо. Римська скульптура — це в першу чергу портрети, виведені з вищих класів суспільства, а також зображення богів. Однак римський живопис має важливі унікальні характеристики. Серед римських картин, що збереглися, є настінні картини, багато з вілл у Кампанії, на півдні Італії, особливо в Помпеях та Геркуланумі. Такий живопис можна згрупувати за чотирма основними «стилями» або періодами і може містити перші приклади тромплею, псевдоперспективи та чистого пейзажу. Ранньохристиянське мистецтво виросло з популярного римського, а пізніше імперського мистецтва та адаптувало свою іконографію з цих джерел.

Середньовічне мистецтво

Середньовічне мистецтво можна широко віднести до візантійського мистецтва Східної Римської імперії та готичного мистецтва, що виникло в Західній Європі за той самий період.

Візантійське мистецтво зазнало сильного впливу своєї класичної спадщини, але відзначилося розвитком нового, абстрактного, естетичного, позначеного антинатуралізмом та прихильністю до символізму. Тема монументального візантійського мистецтва була в першу чергу релігійною та імперською: дві теми часто поєднуються, як на портретах пізніших візантійських імператорів, що прикрашали інтер'єр церкви Святої Софії VI століття в Константинополі. Однак візантійці успадкували ранньохристиянську недовіру до монументальної скульптури до релігійного мистецтва і виробляли лише рельєфи, серед яких дуже мало збережених подій, що нагадують натуральну величину, на відміну від середньовічного мистецтва Заходу, де монументальна скульптура відродилася з Каролінгського мистецтва. Маленькі слонові кістки також мали переважно рельєф. Так звані «незначні мистецтва» мали дуже важливе значення у візантійському мистецтві та предметах розкоші, включаючи слонову кістку, вирізану в рельєфі, як офіційну презентацію Консульські диптихи або скриньки, такі як скринька Веролі, різьблення з твердих каменів, емалі, скла, ювелірні вироби, металеві вироби та фігурний шовк вироблялися у великих кількостях протягом візантійської ери.

Мистецтво періоду міграції включає мистецтво німецьких племен на континенті, а також початок виразного острівного мистецтва або мистецтва Гіберно-Саксонського англосаксонського та кельтського синтезу на Британських островах. Він охоплює безліч різних стилів мистецтва, включаючи поліхромний стиль, скіфський та германський стиль тварин. Після християнізації мистецтво періоду міграції перетворилося на різні школи ранньосередньовічного мистецтва в Західній Європі, які зазвичай класифікуються за регіонами, такі як англосаксонське мистецтво та мистецтво Каролінгів, до розвитку стилів романського мистецтва та, нарешті, готичного мистецтва.

Романське мистецтво та готичне мистецтво домінували в Західній та Центральній Європі приблизно з 1000 р. н. е. До піднесення стилю Ренесансу в 15 столітті або пізніше, залежно від регіону. Романський стиль зазнав значного впливу візантійського та острівного мистецтва. Релігійне мистецтво, таке як церковна скульптура та прикрашені рукописи, було особливо помітним. Мистецтво того періоду характеризувалося дуже енергійним стилем як у скульптурі, так і в живописі. Кольори, як правило, були дуже вражаючими і переважно основними. Композиції, як правило, мали невелику глибину і потребували гнучкості, щоб втискати їх у фігури історичних ініціалів, капітелів колон та тимпанів церкви. Фігури часто варіювались за розміром залежно від їх важливості, а пейзажні фони, якщо взагалі їх намагалися малювати, були ближчими до абстрактних декорацій, ніж реалізму.

Готичне мистецтво розвинене з романського мистецтва в північній Франції 12 століття нашої ери, очолюване одночасним розвитком готичної архітектури. Він поширився на всю Західну Європу, а також більшу частину Південної та Центральної Європи. Наприкінці 14 століття склався вишуканий придворний стиль міжнародної готики, який продовжував розвиватися до кінця 15 століття. У багатьох районах, особливо в Англії та Німеччині, мистецтво пізньої готики продовжувалось і до 16 століття. Готичне мистецтво часто мало типологічний характер, демонструючи історії Нового Завіту та Старого Завіту поруч. Часто змальовували життя святих. Образи Діви Марії з візантійської знакової форми перетворилися на більш людяну та ласкаву матір, часто демонструючи витончені манери придворної леді.

Світське мистецтво розвинулося у готичний період поряд із появою буржуазії яка могла дозволити собі протегувати мистецтву та замовляти твори. Зростання грамотности та збільшення кількості світської просторічної літератури спонукали до представлення світських тем у мистецтві. По мірі зростання міст утворювались торгові гільдії, і художники часто повинні були бути членами гільдії живописців - як наслідок, завдяки кращому веденню діловодства, в цей період нам відомо більше імен, ніж в будь-які попередні.

Мистецтво епохи Відродження

Мистецтво епохи Відродження виникло як виразний стиль на півночі Італії приблизно з 1420 року, паралельно з розвитком, що відбувся у філософії, літературі, музиці та науці. За основу було взято мистецтво класичної античности, але воно також зазнало впливу мистецтва Північної Європи та сучасних наукових знань. Художники епохи Відродження писали найрізноманітніші теми. Великою популярністю користувались релігійні вівтарі, фрескові цикли та невеликі твори для приватної самовідданости. Художники як в Італії, так і в північній Європі часто зверталися до "Золотої легенди" Якоба де Воражіна (1260), дуже впливової книги з джерел про життя святих, яка вже мала сильний вплив на середньовічних художників. Інтерес до класичної античности та ренесансного гуманізму також призвів до багатьох міфологічних та історичних картин. На декоративний орнамент, який часто використовується в розписних архітектурних елементах, особливо впливали класичні римські мотиви.

Прийоми, характерні для мистецтва Відродження, включають використання пропорції та лінійної перспективи ; ракурс, щоб створити ілюзію глибини; sfumato, техніка пом'якшення різких контурів за допомогою тонкого поєднання тонів, щоб надати ілюзію глибини або тривимірности; і світлотінь — ефект використання сильного контрасту між світлом і темрявою, щоб створити ілюзію глибини або тривимірности.

Маньєризм, бароко та рококо Класицизм Відродження породив два різні рухи — маньєризм і бароко. Маньєризм, реакція проти ідеалістичної досконалості класицизму, використовував спотворення світла та просторових рамок, щоб підкреслити емоційний зміст картини та емоції живописця. Там, де мистецтво Високого Відродження підкреслює пропорцію, рівновагу та ідеальну красу, маньєризм перебільшує такі якості, часто приводячи до композицій, які є асиметричними або неприродно елегантними. Стиль примітний своєю інтелектуальною вишуканістю, а також своїми штучними (на відміну від натуралістичних) якостями. Це сприяє композиційній напрузі та нестабільности, а не рівновазі та чіткості попередньої епохи Відродження.