Городи́ще — село в Україні, у Батуринській територіальній громаді Ніжинського району Чернігівської області. Населення становить 606 осіб (на 2025 рік).

Географія Село розташоване на березі річки Доч. На захід від села знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Лозки.

Історія Точних відомостей про заснування села нема. Є версія, що село було засноване ще у XII столітті.

Писемна згадка про село Старосвітське Городище датована 1654 роком.Присяжні книги 1654 року. Білоцерківський та Ніжинський полки / упоряд. о. Ю. Мицик, Л. Кравець. — К., 2003. — С. 187. Тоді у селі була дерев'яна церква Введення Пресвятої Богородиці.

Село спочатку входило до складу Шаповалівської, а згодом стало частиною Бахмацької сотні Ніжинського полку Війська Запорозького. В складі останньої перебувало до скасування полково-сотенного устрою в 1782 р.

Окрім козаків, в 1666 р. у Городищі мешкало 64 двори (111 осіб) селян. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. – К., 1933. – С.82-87.

У період гетьманування Івана Мазепи (1687—1708) селяни села Городище були підданими Батуринської ратуші. Потім вони відійшли гетьманові Івану Скоропадському «на кухню і булаву». Згодом ними володів зять гетьмана, ніжинський полковник граф Олексій Толстой.Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729 – 1730 гг. – Чернигов, 1901. С.45. При ньому в 1725 році в Городищі налічувалося 168 дворів.Мазепина книга / упорядник І. Ситий. Чернігів, 2005. С. 48

За матеріалами Генерального опису у кінці 1760-х років у селі Городище була дерев'яна Різдвобогородицька церква; 85 козацьких дворів та 103 селянські двори підданих ексгетьмана Кирила Розумовського.Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вип. 2: Полки Киевский і Нежинский. Чернигов : Губ. тип., 1867. С. 381.

1782 село увійшло до Коропського повіту Новгород-Сіверського намісництва, 1802 року — до складу Конотопського повіту Чернігівської губернії.

Згідно ревізії 1834 року в селі налічувалося 870 чоловіків і 960 жінок, а по ревізії 1850 року — чоловіків 460, а жінок — 932.

На 1866 рік в селі налічувалося 295 дворів з населенням 2655 осіб, а в 1897 році — 692 двори з населенням 4156 осіб.

Школа Після 1861 року в селі збудовано земську школу. Це була звичайна хата на дві половини, крита соломою, з сіньми посередині. В одній половині проводилося навчання і вміщувалося до 30 учнів, а в другій — квартира вчителя і комора.

У 1880 році було збудовано нове приміщення двокласної земської школи. В ній було три групи навчання. В першій і другій навчалося до 80 учнів, а в третій 15—20 учнів. Третю групу готували до іспитів.

У 1902 році збудовано церковно-приходську школу біля церкви на 70—80 учнів.

Ще в 1881 році Воскресенська церква була перебудована і освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Церква була зроблена з дерева і мала п'ять куполів і дзвіницю. Вона проіснувала до 1936 року, а в 1936 році, згідно директив радянської влади, активісти села зруйнували церкву; пізніше на її фундаменті споруджено сільський клуб.

У 1910—1911 роках збудовано нове дерев'яне приміщення школи. Разом з ним був побудований і будинок для вчителів.

ХХ століття Село було ареною боїв між української армією та більшовицькими окупантами в лютому 1918 року. Після остаточної окупації більшовиками були розграбовані та розподілені між колаборантами поміщицькі землі. 1929 проведено примусову колективізацію у так званий колгосп, проте козаки чинили ефективний збройний опір. Зокрема, було страчено злісного колаборанта з московським режимом Миколу Томишка, якого комуністи поставили на чолі сільради. Про це була розгорнута публікація журналіста Петра Носенка в округовій конотіпській газеті «Селянські вісті»Носенко П. Г. Пострілом з обріза — соціалістичного наступу глитайні не зупинити! // Селянські вісті. — 1929. — 29 вересня. Сторінка про загибель голови Городищенської сільради Миколи Григоровича Топишка.

З 1930 по 1938 рік на базі Городищенської семирічної школи діяла відома на всю Україну агростанція.

У часи війни було спалено 43 будівлі.

18 березня 1943 року на території колгоспу «14-річчя Жовтня» в клуні спалили 89 людей із сіл Городище, Пальчики, Головеньки, Обмачів та Нові Млини.

Під час відвоювання села радянська окупаційна армія втратила 250 бійців. 12 вересня 1943 року місцеві поховали полеглих на місці боїв. У 1950 році їхні останки перепоховано в братській могилі в колгоспному саду. А в 1954 році останки всіх полеглих воїнів були перенесені в центр села, на територію сільського клубу, де перепоховані, а на місці поховання згодом було споруджено пам'ятник.

У 1973 році в День Перемоги було відкрито 12-ти метровий обеліск як данина пам'яті земляків, що не повернулися з фронтів Німецько-радянської війни. На ньому викарбувано 266 імен городищан.

В 1950 році в селі було проведено об'єднання колгоспів: із 5-ти було утворено два: імені Петровського і «Червоний лан».

У роки семирічки 1959—1966 років продовжувалося укрупнення колгоспів. 1 березня 1960 року обидва колгоспи було об'єднано в колгосп «Зоря комунізму», а головою було обрано агронома Самченка В. М. Кількість членів колгоспу складала 2862 осіб.

Наприкінці 1950-х— початку 1960-х років в селі велося капітальне будівництво. Було збудовано 15 тваринницьких приміщень, автогараж на 15 машин, тракторний парк, нове приміщення контори колгоспу. 1959 року розпочато будівництво типової двоповерхової школи, яке закінчено в 1967 році. Хоч і у важких умовах (відсутність коштів і матеріалів), йшлося зведення будинків колгоспників.

У 1996 році відбулося розпаювання колгоспу. Після цього він став називатися колективним сільськогосподарським підприємством пайовиків (КСПП) «Зоря».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Батуринської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бахмацького району, село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська121998.94%російська120.97%болгарська10.09%Усього1232100% Загиблі у російсько-українській війні з 2014 , біля села Липці Харківської області Маїрко Валентин Миколайович (нар. в селі Городище; похований в селі Митченки) — стрілець-розвідник підрозділу «Артан»,На Чернігівщині попрощалися з двома військовими ЗСУ — Валентином Маїрком та Антоном Шатилом.Онлайн-виставка "Герої нескореної України. Ч.3.". лицар ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). біля села Грушівка Куп'янського району Харківської області, Таран Ігор Олександрович (нар. в селі Городище; похований в селі Городище) — молодший сержант, заступник командира бойової машини піхоти, навідник-оператор 2 відділення 2 взводу, 12 роти, 4 батальйону оперативного призначення НГУ «Хартія».На Чернігівщині попрощались із захисниками Сергієм Жолдаком та Ігорем Тараном

Сучасний стан Православна церква Різдва Пресвятої Богородиці (контролюється єпископом РПЦ). Постійного священика немає центр старостату, якому підпорядковані села Часниківка і Шумин центральна садиба КСПП «Зоря», яке спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур ТОВ «СП "АГРОДІМ"» (власники сім'я Давиденків)ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО АГРОДІМ , youcontrol.com.uaТОВ СП Агродім , Департамент економічного розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації відділення Укрпошти загальноосвітня гімназія — філія Батуринської ЗОШ медична амбулаторія аптека Будинок культури на 250 місць бібліотека (8,5 тисяч книг) два магазини Лозки (заказник)

Примітки

Джерела Присяжні книги 1654 року. Білоцерківський та Ніжинський полки / упоряд. о. Ю. Мицик, Л. Кравець. — К., 2003. — С. 201. Носенко П. Г. Пострілом з обріза — соціалістичного наступу глитайні не зупинити! / П. Носенко // Селянські вісті. — 1929. — 29 вересня (Стаття про загибель голови Городищенської сільради Миколи Григоровича Топишка).

Посилання Городищенська сільська рада