Дієсло́во () — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета й відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».
Українська мова
Історія Порівняно зі своїми предками, праслов'янською й давньоукраїнською мовами, сучасна українська мова має простішу дієслівну систему. Особливо серйозних змін зазнала система дієслівних часів, а також дієприкметника.
Дієслівні форми могли утворюватися від одної з двох основ: основи теперішнього часу або основи інфінітива. Залежно від тематичного суфікса (так званої «теми») форм теперішнього часу можна виділити п'ять класів дієслів: I клас — із суфіксом *-e-/*-o- (); II клас — із суфіксом *-ne-/*-no- (); III клас — із суфіксом і *-je-/*-jo- (); IV клас — із суфіксом *-i- (); V клас — атематичний тип, у якому особові закінчення приєднувалися безпосередньо до кореня, без тематичних голосних ().
Теперішній час Парадигма теперішнього часу мало відрізнялася від сучасної. Характерною ознакою була наявність особових форм двоїни.
Праслов'янська Давньоруська Сучасна українська Примітки Перша особа однини *nesǫ, *sъxnǫ, *znajǫ*xvaljǫ, *(j)esmь несу, сохну, знаюхвалю, єсьм (є)Закінчення *ǫ походить від ранішого *-om, закінчення -mь є найдавнішим і має паралелі в інших індоєвропейських мовах (, , ) Друга особа однини *neseši, *sъxneši, *znaješi*xvališi, *(j)esiнесеш, сохнеш, знаєшхвалиш, єси (є)Закінчення *-ši утворилося з давнішого *-si (через *-xi) внаслідок першої палаталізації Третя особа однини *nesetь, *sъxnetь, *znajetь*xvalitь, *(j)estьнесе, сохне, знаєхвалить, єсть (є)Закінчення -tь походить від праіндоєвропейського *-ti (, ). Перша особа двоїни *nesevě, *sъxnevě, *znajevě*xvalivě, *(j)esvě — Друга особа двоїни *neseta, *sъxneta, *znajeta*xvalita, *(j)esta — Третя особа двоїни *nesete, *sъxnete, *znajete*xvalite, *(j)este — Перша особа множини *nesemъ, *sъxnemъ, *znajemъ*xvalimъ, *(j)esmънесемо, сохнемо, знаємохвалимо, єсьмо (є)У давньоруських пам'ятках трапляються також форми з прикінцевим замість , які з'явилися внаслідок зближення із займенником Друга особа множини *nesete, *sъxnete, *znajete*xvalite, *(j)esteнесете, сохнете, знаєтехвалите, єсте (є) Третя особа множини *nesǫtь, *sъxnǫtь, *znajǫtь*xvalętь, *sǫtьнесуть, сохнуть, знаютьхвалять, суть (є)
Відмінності сучасного відмінювання дієслів від давньоруського полягають у втраті закінчення 3-ї особи однини у дієслів I відміни (несе, сохне, знає, але воно збереглося у зворотних формах — несеться, знається), переході прикінцевого редукованого [ъ] в [о] у першій особі множини (несемо, сохнемо, знаємо, хвалимо, єсьмо), а також переході носових [ǫ] та [ę] (графічно Ѫ і Ѧ) у голосні [u] і [ja] (графічно «у» та «я»), пом'якшення [s] у словах єсьм, єсьмо, перехід [і] (на письмі ) у [ɪ] (на письмі «и»).
У діалектах спостерігають такі риси, як збереження «-ть» у дієсловах І-ї відміни на Слобожанщині (несеть, сохнеть, знаєть), ствердіння прикінцевого «т» у закінченнях 1-ї особи однини і 3-ї множини (хвалит, ходит, бігают), утрата прикінцевого «-ть» у дієслів II відміни (ходе, хвале), утрата закінчення «-є» на південному сході (біга, співа, зна), стягнення голосних в Карпатах (бігат, знат).
Минулий час У давньоруській і праслов'янській мовах було чотири минулих часи: аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект.
З давньоруської системи минулих часів у сучасній українській залишилися лише перфект і плюсквамперфект: перший утратив дієслово-зв'язку і став виражати минулий час узагалі, другий зараз відомий як давноминулий час.
Майбутній час Майбутній час міг утворюватися трьома способами. Перший — з використанням особових форм дієслів й інфінітива смислового дієслова (). Другий спосіб полягав у вживанні форм дієслова з інфінітивом (), причому допоміжне дієслово могло стояти й після смислового (). Від нього походить сучасна синтетична форма майбутнього часу, особові закінчення якої пов'язані з архаїчними формами дієслова мати (я писати иму > я писатиму, ти писати имеш > ти писатимеш, він писати име > він писатиме тощо), але роздільне вживання допоміжного і смислового дієслів трапляється досі в деяких західноукраїнських діалектах (меш ходити, ме ся вмивати). Третій — передмайбутній час — за допомогою допоміжного дієслова і l-дієприкметника (). Ця форма збереглася в південно-західних діалектах (буду рубав дрова), а в сучасній літературній мові дієприкметник змінив інфінітив (буду писати, буду рубати).
Інфінітив і супін Інфінітив у праслов'янській і давньоруській мові утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-ti (на письмі — ) і був за походженням давальним відмінком праіндоєвропейських віддієслівних іменників на *-tis. Під впливом граматичної аналогії відбулися такі зміни: 1) закінчення інфінітива з рефлексами першої палаталізації праслов'янського закінчення *-gt-, *-kt- () змінилися непалаталізованими закінченнями (ректи, лягти, бігти, могти, пекти) — за аналогією до закінчень більшості дієслів; 2) давня форма інфінітива змінилася на бути, похідну від основи майбутнього часу — для уникнення омофонії з дієсловом бити, що після злиття фонем [ɨ] та [і] збігся з у вимові ([bɪtɪ]).
Окрім інфінітива, в праслов'янській і давньоруській мовах існувала така граматична категорія, як супін. За значенням він був близький до інфінітива, але вживався з дієсловами руху і позначав мету. За походженням супін є знахідним відмінком віддієслівних іменників і утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса *-tъ (на письмі ).
Дієприкметник Дієприкметники в праслов'янській і давньоруській формі могли бути активні і пасивні, теперішнього й минулого часу, нечленні (короткі) і членні (повні). У давньоруській і староукраїнській мовах активні повні дієприкметники часто вживалися замість дієслів (), у сучасній мові їх уживання обмежене (танцюючий, пануючий). Спеціальний невідмінюваний короткий активний дієприкметник минулого часу з суфіксом -l (який також називають l-дієприкметником) у сполученні з особовими формами дієслова утворював перфект. Після занепаду особових форм цього дієслова в теперішньому часі форми цього дієприкметника перетворилися на сучасний минулий час (був, ходив, писав, була, ходила, писала). Короткі активні дієприкметники теперішнього часу поступово втратили узгодження з іменниками, перестали відмінюватися й перетворилися на дієприслівники.
Умовний спосіб Умовний спосіб (кондиціоналіс) утворювався за допомогою особових форм аориста допоміжного дієслова і дієприкметника смислового дієслова. У сучасній мові в усіх особах і числах умовного способу вживана лише частка би — колишня форма аориста дієслова 3-ї особи однини. Утрата особових форм частки би пов'язане з процесом зникнення аориста в східнослов'янських мовах, а також із переходом колишнього дієприкметника () зі складової перфекта в самостійну форму минулого часу.
Сучасність
Форми дієслова В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями: Неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти. Особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде + писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø + би, хай + пиш-е. Дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вими-т-ий, коло-т-ий; активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише. Безособова на -но/-то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то. Дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.
Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками (категоріями). Узявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм. Дієслівні форми мають відмінні і спільні ознаки.
Відмінні ознаки визначаються:
за типом питання; за характером змінюваності; за роллю в реченні.
Дієслівні форми описуються в таблиці
Форма дієсловаНа яке питання відповідаєЯк змінюєтьсяЯким членом речення виступає інфінітив що робити? що зробити? незмінювана форма будь-яким особова що роблю? що робив? що робитиму? що робив би? що робимо? за способами, часами, особами, числами, родами присудком дієприкметник який(а, е, і)? за родами, відмінками, числами присудком, означенням безособова (форми на -но/-то) що зроблено? незмінювані, тільки доконаний вид присудком дієприслівник що роблячи? що зробивши? незмінювані обставиною
Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:
1. Вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями: що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати
Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.
2. Перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка: готуватикого — що?відповіді (питання, страви) готує кого — що? відповіді (питання, страви) заготовлено кого — що?відповіді (питання, страви)готуючикого — що?відповіді (питання, страви) не готувати кого — чого?відповідей (питань, страв) не готує кого — чого? відповідей (питань, страв) не заготовлено кого — чого? відповідей (питань, страв) не готуючи кого — чого? відповідей (питань, страв)
Це приклади форм зі значенням перехідності.
Дієслівні форми іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи неперехідні, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого — що?, кого — чого?, тобто вони не мають при собі в реченні прямих додатків.
Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників.
3. Роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.
Дієвідмінювання Дієвідмінювання — зміна (відмінювання) дієслів за способами, часами і числами. За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни: I та II. При дієвідмінюванні дієслів можливе чергування приголосних, пов'язане з рефлексами йотації.
І дієвідміна До I дієвідміни належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ють. Цей тип відмінювання походить від давньоруських типів дієслів із тематичним суфіксом *-e-/*-o- (I, II і III класів залежно від суфікса форм теперішнього часу), а також він включає одне колишнє атематичне дієслово мати (). Вона включає такі групи: дієслова з односкладовою інфінітивною основою на -и-, -у-, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них (жити, мити, чути); в особових формах дієслів бити, вити (док. звити), лити, пити кореневий голосний и не зберігається: б'ю — б'ють, в'ю — в'ють, ллю — ллють, п'ю — п'ють; дієслова з основою інфінітива на -і-, що зберігається при дієвідмінюванні (біліти, зеленіти) дієслова з основою інфінітива на -а- не після шиплячого приголосного або після шиплячого, коли це -а- при дієвідмінюванні зберігається; також на -я- (мішати, писати, сіяти); дієслова з основою інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах теперішнього часу та майбутнього дієслів доконаного виду втрачають компонент -ва- (будувати, намалювати); дієслова з основою інфінітива на -оло-, -оро- (полоти, побороти); дієслова з основою інфінітива на -ну- (глянути, кинути); дієслова з основою інфінітива на приголосний (терти, нести); дієслова з основою на -ота- (муркотати); окремі інші дієслова: жати, іржати, ревіти, слати (посилати), слати (стелити), хотіти.
ІІ дієвідміна До ІІ належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -ать, -ять. Цей тип відмінювання походить від давньоруського типу дієслів із тематичним суфіксом *-i- (IV клас). Вона включає такі групи: