Па́мва Бери́нда (між 1550 та 1570, Єзупіль, Річ Посполита — , Київ, Річ Посполита) — український енциклопедист, мовознавець, лексикограф, письменник, поет, друкар і гравер, православний чернець, видатна постать культурно-освітнього руху України першої половини XVII століття.
Життєпис Народився Памва (світське ім'я — Павло), ймовірно, в Єзуполі (нині Тисменицького району Івано-Франківської області). Колись це містечко називали Чешибіси й було розташоване в місцевості теперішньої Духової Криниці. Про те, що він походив із Прикарпаття, свідчить місцева говірка, засвідчена в його визначальній й ґрунтовній лексикографічній праці «Лексикон словенороський, альбо імен толкованіє». Невідомо, де саме Беринда здобув освіту, ставши висококультурною людиною та блискучим знавцем церковнослов'янської мови. Памва Беринда не був шляхтичем, адже тоді він умістив би свій герб у «Лексиконі …», виданому власним коштом. У працях Памви є лише його друкарський знак із зображенням молодого місяця й зірки.
Український мовознавець Михайло Худаш у своїй розвідці «Памва Беринда в світлі антропонімії: до питання про форму власного імені та походження прізвища.» дослідив й довів, що чернече ім'я Памва походить від імені нітрійського святого Памвона (гр.Πάμβον), що виникло через фонетичний процес, а саме усічення кінцевого носового -н після голосного заднього ряду -о, що для східнослов'янських середньовічних схоластів було орфоепічною нормою ужитку класничних імен на -он, зокрема грецьких, з наголосом на першому складі. Порівняймо у тексті ще від 1480 року: «А тоє сєло бꙑл кꙋпил Трифо Гьлкоть 𝜔т Берилѣщи», де Трифо < гр. Τρύφων, або з іменами Сава (гр. Σάββας) і Фома (Тома) чи Хома (гр.Θωμᾶς). А також спрацювала книжна традиція читати і вимовляти грецькі власні імена на -он за зразком латинських, наприклад, Cicero (родовий відмінок якого у латинській – Ciceronis). Звідси професор робить висновок: «Отже, чернече ім'я Беринди пропонуємо вживати лише в його давно адаптанованій на східнослов'янському мовному ґрунті і загальноприйнятній у славістиці формі Памва.» А щодо прізвища, то це аж ніяк не пов'язано з етнонімом берендеї, а походить від давньослов'янських (композитних) імен, себто тих, що були побажальною формулою для новонародженого, а саме Беривой, Берислав, Беримир або Берило; а другий компонент імені утворено за аналогією до Гринда. Тож думку Іларіона Свєнціцького про румунське походження прізвища Памви Беринди спростовано.
На жаль, про нього не залишено жодних біографічних даних. Окрім його друкарської та просвітницької діяльності, відомі лише вірші, передмови й післямови до виданих книжок і гравюр. Сповідуючи архаїчну традицію, за якою власну працю розглядав як служіння Богові, друкар не підкреслював свого авторства і приховував своє ім'я за вміщеною у деяких виданнях монограмою «ПМБ», яку розшифровують як «Памва Беринда — монах».
У 1597—1605 роках працював у Стрятинській та Крилоській друкарнях (нині Івано-Франківська область ).
Активний діяч Львівського братства, працював у братській друкарні і школі (1613—1619), у Львові (до 1613 року) постригся в ченці.
1616 року його запрошено до Києва, аби підготувати видання книги «Анфологіон» (автор передмови).
Восени 1619 року разом із сином Лукашем (Лукіяном, учнем Київської братської школиSwiencickyj I. Berynda Panwo (też Pamwa)… — S. 474.) та Степаном Бериндою (згаданий від 1623 року у виданнях Києво-Печерської Лаври як «типограф-друкар») переїхав до Києва й назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі. Був головним друкарем, редактором і перекладачем у Києво-Печерській друкарні. У 1620 році дістав звання «протосинкела» («головного»), а згодом став «архітипографом», тобто завідувачем друкарні.
Памва Беринда був високоосвіченою людиною: мав уявлення принаймні про тузінь мов, серед яких налічував «алманську» (тобто німецьку, германську мову), грецьку, далматську, давньоєврейську, латинську, московську, польську, руську (тобто староукраїнську (просту) мову або Західноруську, або києворуську часів Литовської Русі), сирійську, словацьку, чеську і, звісно, слов'янську, тобто болгарськуА. А. Щербаков. «Онъ» и «Азъ». История термина «славяне» (Исторические чтения) // . — 1993. — № 5. — С. 174—197. — ISSN 0321-1878. . Належав до гуртка Балабанів, що об'єднував українських культурно-освітніх діячів 1-ї половини XVII ст.
Мав звання протосинкела Єрусалимського Патріарха. Помер 13 липня 1632 року в Києві та був похований у Києво-Печерській лаврі, де існував його надгробок із написом: «Памво Беринда, коректор книг і управитель типографії печерської, протосингел святого отця патріарха єрусалимського, людина вчена, залишив „Лексикон словенороський“ і по трудах чернечих, сповідничих і друкарських тут спочив».Памво Берында // Аθанасій Калнофойскій. Эпитафіи фундаторам лавры / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 42–43.
Творчість
Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє
Найвизначніша праця Беринди — друкований український словник «Леѯіконъ славенорωсскїй и Именъ тлъкованїє» (1627). Назва якого буквально означає «Болгарсько-український тлумачний словник». Роботу над ним почав, перебуваючи у Стрятині на дворі у Федора Балабана між 1603—1607 рокамиSwiencickyj I. Berynda Panwo (też Pamwa)… — S. 473.. Перевиданий у Кутейні (біля Орші, 1653) з передмовою І. Трусевича. У ньому понад 7 тисяч слів — загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом й тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття (див. староукраїнська мова). Складаючи словник, Беринда прагнув відновити церковнослов'янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва а отже, польської культури. Цей словник суттєво вплинув на розвиток не лише української, а й білоруської, польської, румунської, російської лексикографії.
Ця праця Памви Беринди — найвидатніший здобуток староукраїнського словникарства. Складений з двох частин: «Лексіконь» — церковнослов'янсько-український словник; та «…Имена свойственная» — збірка тлумачень топонімів й антропонімів, а також загальних назв неслов'янського походження. У пам'ятці майже 7000 статей (прибл. 5000 у 1-й частині, 2000 — у 2-й, зокрема прибл. 1400 онімів).
У «Лексіконі…» застосовано всі основні засоби наукового опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), ремарки, екземпліфікацію (цитування), вказівки на фразеологізми, до яких належить вокабула, зауваги щодо орфографії, етимології слів, примітки. Головні джерела праці — «Лексис…» Лаврентія Зизанія, ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571). Беринда уживав словники часів Давньої Русі та закордонні, староукраїнські глосографії тощо. Джерелами церковнослов'янського реєстру книги були: Острозька Біблія (всі її книги Старого й Нового Заповіту), церковнослов'янські рукописи й друки до початку XVII ст.
Реєстр «Лексікона…» дібрано за розрізнювальним принципом: специфічні церковнослов'янські слова (питомі й запозичені), спільнослов'янські лексеми, що стали архаїзмами в українській мові кінця XVI — поч. XVII ст.; має він й українські (руські) слова.
Абсолютна більшість елементів неслов'янського походження, особливо грецьких і латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці, супроводжує ремарки, що свідчать про запозичення, й українськими відповідниками, що сприяло нормалізації лексики староукраїнської літературної мови на народній основі. Нормалізації слугувало й чітке формальне — за допомогою двокрапки — розмежування реєстру й перекладної частини. Остання зі старанно дібраними еквівалентами вокабул, з широким набором синонімів — одне з найбільших зібрань української лексики кінця XVI — початку XVII ст.
У «Лексіконі…» вміщено низку енциклопедичних тлумачень. Значення слова автор розкриває й за допомогою етимології. Достеменно опрацьовано семантику багатозначних реєстрових слів. Беринда зазвичай на метафоричне й образне вживання слова вперше в українській лексикографії застосовував ремарки «переносні», «инорѣчнѣ», «метафор.».
Літературна творчість
Був одним із зачинателів поезії та шкільної драми в Україні. 1616 року видрукував у Львові різдвяний діалог із прологу, промов сімох хлопців та епілогу «На Рождѣство Христа вѣршѣ для утѣхи православнимъ христіанамъ». До діалогу додані були інші вірші на церковні теми. Вірші використовували учні братських шкіл для декламації і мали великий попит — їх переписували у XVII столітті в Москві. У розвитку жанрів української літератури ці вірші були перехідним етапом від поезії до драми. Видані у 1616 році «Вірші» присвятив Єремії Тиссаровському. Готував видання Любомудрого кир Агапіта диякона найблаженнішому і благочестивому цареві Юстиніану, 1628, знак якого й ініціали «ПБ» є на с. 23.
Пам'ять
Дереворит із портретом Памва Беринди створив художник Василь Перевальський. У Львові є вулиця Памви Беринди, у Києві — провулок. У Дніпрі провулок Джамбула Джабаєва перейменовано на провулок Памви Беринди. У Єзуполі на місцевій церковці Івана Хрестителя є пам'ятна таблиця, присвячена П. Беринді. Меценатом пам'ятника і цієї меморіальної таблиці був уродженець Єзуполя Володимир Войцюк. У Галицькій центральній районній бібліотеці 2017-го відбувся круглий стіл на тему «Памво Беринда — видатний син Галицької землі». Організували його працівники Національного заповідника «Давній Галич». Тоді ж до Галича завітала аспірант кафедри української літератури ЛНУ ім. І. Франка Юлія Сливка, що працює над кандидатською дисертацією про життя і творчість П. Беринди, а тому добре обізнана про цього історичного діяча. На круглому столі прозвучала слушна думка про відновлення у Галичі премії ім. Памва Беринди, якою раніше нагороджували журналістів за висвітлення минулого та сьогодення Галича. Учасники засідання висловили думки щодо присвоєння імені П. Беринди вулицям у Галичі та Івано-Франківську та ініціювали випуск пам'ятних монет, конвертів й іншої друкованої продукції. Варто було б перевидати основну працю його життя — «Лексикон…», але не фотомеханічним способом, як це було зроблено 1961-го, а «нормальним» друком.
Твори Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє (1627) або на сайті Інтернет-архіву — Леѯіконъ славенорѡсскїй и имєнъ тлъкованїє (1627) Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє (1653) Лексикон славеноросскій (1627) на сайті Starodruk.com
Ушанування пам'яті 3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році» що зазначає: урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році «450 років з часу народження Памва Беринди (1570—1632), мовознавця, письменника».
Див. також Беринда Степан — ймовірно, брат Памви Беринди.
Примітки
Джерела Німчук В. В. Беринда Памво // Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (від найдавніших часів до Хмельниччини): навч. посіб.- комент. / Л. І. Гайдай. — Луцьк: Вежа, 2000. — 435 с. — ISBN 966-7294-41-2. Горецький П. Й. Памва Беринда і його «Лексикон славеноросскій» // Українська мова в школі. — 1956. — № 2. Дзюба О. М. Беринда Памво // Беринда Памво // Довідник з історії України / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. Вид. 2-ге. — : Генеза, 2002. Кур'єр ЮНЕСКО. — Вересень, 1990. Сас П. Беринда Памва // Німчук В. В. Памво Беринда і його «Лексіконъ словенорωсскїй и именъ Тлъкованїє». Бери́нда Памво // Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке, с приложением Словаря книжной малорусской речи по рукописи XVII века. — К., 1888. Сычевская А. Памва Берында и его вирши… — К., 1912.