Косі́вка (до 14 листопада 1944 року Кодаєшти) — село Сергіївської селищної громади Білгород-Дністровського району Одеської області в Україні. Населення становить 258 осіб. В селі є школа (Косівська загальноосвітня школа I ступеня), медпункт, бібліотека, Церква євангельських християн-баптистів (прибл. 25 членів) та магазин.

Географія

Косівка є типовим бессарабським селищем, розташованим у тій частині Бессарабії, де етнічна більшість населення становлять українці. Тому більшість населення села — українці. До другої світової війни в Косівці мешкало 80 % українців і 20 % росіян. Після війни до села приїхало багато молдаван, у зв'язку з будівництвом санаторіїв Сергіївки Молдавською РСР.

Деякі мешканці Косівки продають свої овочі, фрукти, молоко, сир та бринзу на базарі в Сергіївці. Раніше в селі було багато корів, але зараз їх дуже мало. Багато людей держать кози. Майже кожен двір має свій виноградник. Більшість виноградників — це винні сорти і тільки деякі виноградники мають столові (європейські) сорти.

Більшість хат у селі збудовано перед другою світовою війною. Будувалися вони з «чамура» (глина з соломою) або «пац» (великі цеглини з «чамура»). Дахи були покриті черепицею. За останні 50 років в селі збудовано тільки декілька сучасних двоповерхових домів з використанням сучасних будівельних матеріалів. В селі є водопровід від власної 100-метрової свердловини, вода з якої має лікувальні властивості.

Будацький лиман, на березі якого розташована Косівка колись мав з'єднання з морем і можна було човном вийти з лиману в море. У ранні радянські часи в Косівці існував рибколгосп який мав свої моторні човни «магуни», на яких рибалки виходили в море і ловили рибу. Після того, як у зв'язку з будівельними роботами в Сергіївці зникло з'єднання лиману з морем, рибколгосп припинив вилов риби.

Косівка має дуже вигідне географічне положення. Розташована вона на березі Буджацького лиману. Грязі цього лиману лікують від багатьох хвороб і використовуються в санаторіях Сергіївки. Лиманська вода — солона і також має лікувальні властивості. З Косівки до моря можна дістатися моторним човном через лиман або наземним транспортом через Сергіївку або Курортне. Асфальтова дорога (траса) обходить Косівку на відстані понад одного кілометра. В селі немає ніяких розважальних закладів, а в єдиному магазині не продаються алкогольні напої. Завдяки всьому цьому, Косівка є спокійним курортним селищем, нетиповим для зони відпочинку.

Населення Згідно з переписом 1989 року населення села становило , з яких та .

За переписом населення 2001 року в селі .

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 78,29 % російська 15,89 % молдовська 5,04 % німецька 0,39 %

Корінні жителі Косівки розмовляють бессарабським діалектом української мови. Цей діалект має багато слів румунського і російського походження, тому що це була територія Румунії, а пізніше — СРСР. Наприклад, кукурудзу називають румунською «папушоя». Слово «ставити» чи «поставити» використовується замість слів «зробити», «класти» і «покласти». Наприклад, замість «зробити укол», селяни кажуть «поставити укол». Замість «покласти цукор у чай», кажуть «поставити цукор в чай». Замість «Косівка», кажуть «Косовка». «Соша» на місцевій мові — це асфальтова дорога чи траса. Селяни, які жили в Косівці до 1940 року, ходили до румунської школи і знали румунську мову. Їхні діти й онуки вже не знають румунську мову, але використовують багато румунських слів. Унаслідок впливу СРСР багато селян розмовляє українською мовою, але вміє писати й читати тільки російською. У часи СРСР до села приїхало багато молдаван і росіян, які розмовляють переважно молдовською і російською мовами.

Література та мистецтво

Косівка має своїх поетів та художників.

Казка про Косівку

Автор: Ірина Костик

Розповім я вам казку: слухайте усі, будь ласка!

За царя Панька, як земля була тонка, А може за царя Гороха, чи, навіть, за казкового Оха.

Жив на світі чоловік. Одного разу він взув чоботи, та й надумав важку роботу: Побудував собі та п'яти синам хати, міцні, гарні та багаті.

Потім возив він рибу з морської коси — не багато, не мало, а повні вози.

Через те назвали хати-обновки просто — Косовка.

Сини теж працювали і тому усе мали.

Один в лимані із сітками лазив, батьківські вози ті рибою мазав.

І була у нього чимала сім'я — Лазукіни зветься династія та.

Другий син був рибалкою простим: із вудкою на березі сидів собі просто.

Була і в цього велика сім'я, Берегові і Рибальченки — їх ім'я.

Третій син ростив багато хліба, паляниці щедро різав на скиби.

Знаєте, як роду його ім'я? Та це ж Скибенків династія.

Син четвертий мав гарну вроду і погану вдачу: де він — там бійка, буза, там крик із плачем.

Та нащадки його не такі: Бурзаковські працьовиті, веселі та спокійні.

П'ятий син мав жінку — ткачиху, возив щонеділі товар на базар собі тихо.

Знаєте яке їм дав народ ім'я? Це майстрів Ткаченко династія.

Потім до хат Косовки прийшли нові люди, з далеких країв і зблизька — відусюди.

Були там селяни, солдати, козаки… Прізвища їх: Кочмарі, Комісаренки, Халаки, Андрющенки, Дармограї, Мудряки, Моги, Добрянські та Поліненки…

Люд усе прибував, прибував, нових собі хаток набудував.

Тут усім гарно жилось, всім везло — отак і виникло наше село.

Це один з ранніх віршів Ірини Костик. Але саме цей вірш вона вирішила опублікувати, оскільки він стосується Косівки. Вірш не відображає правдиву історію заснування Косівки, а скоріше є вигадкою. Тому Ірина назвала цей вірш казкою. Але прізвища, що згадуються у вірші — правдиві.

Інші мешканці Косівки, які не побажали назвати свої ім'я, друкувалися в наступних виданнях: Журнал «Знаменосец» Міністерства оборони СРСР; Газета «Балтиец», Балтійськ, СРСР; Журнал «Piękne miejsca», Варшава, Польща; Журнал «Budownictwo okrętowe i gospodarka morska», Гданськ, Польща.

Історія

(Татарський період, XV—XIX ст.)

Село було засноване татарами у XV ст.. У цей час воно входило до Буджацької орди із центром в Ак-Кермані (Білій Фортеці). На косівському цвинтарі є татарські пам'ятники, які свідчать про це. Недалеко від Косівки був розташований військовий кордон, який мав попереджувати Ак-Керман про загрозу з моря. Від кордону до Ак-Керману йшла майже пряма дорога, щоб гінці могли дістатися до Ак-Керману якомога швидше. Кордон був розташований на самому високому місці над лиманом і морем. Сьогодні на цьому місці розташована прикордонна застава і село Кордон (сучасна назва — Курортне). Від Косівки до Ак-Керману також йде майже пряма дорога, яка з'єднується з дорогою Кордон — Ак-Керман перед селищем Софієнталь (сучасна назва — Софіївка). У ті часи Будацький лиман мав з'єднання з морем і правдоподібно, що татарське село на місці Косівки мало свою пристань, яка була захищена косою від штормів на Чорному морі. Це була ідеальна гавань. У ті часи головним видом вантажного транспорту були човни та кораблі. Тому Косівка відігравала істотну роль в інфраструктурі Буджацької орди.

(Період Російської імперії, 1812—1918 рр.)

За Бухарестським трактатом 1812 року всі землі, що лежали між Дністром і Дунаєм, остаточно перейшли до Російської імперії. Буджацьких і ногайських татар було виселено до Таврійської губернії. Косівка відійшла до Аккерманського повіту Бессарабської губернії, яка активно заселювалася колоністами з багатьох країн. 1917 року в Косівці була збудована школа, яка існує по сьогодні.

(Румунський період, 1918—1940 рр.)

В середині січня 1918, за домовленістю з командувачем Румунського фронту генералом Д. Щербачовим, румунські війська зайняли територію Бессарабії. В умовах румунської окупації бессарабський парламент «Сфатул Церій» («Рада Країни») проголосив 25 листопада 1918 приєднання Бессарабії до Румунії. Косівка входила до складу Румунії до 1940 року. Румунська назва Косівки — Codăeşti (Кадаєшти).

Період Другої світової війни (1940—1944 рр.)

У 1940 році внаслідок Молотова — Ріббентропа Бессарабія була окупована СРСР. Аккерманський повіт разом з Косівкою приєднали до України. 7 серпня 1940 року Косівка увійшла до Аккерманської області. 7 грудня 1940 року Косівка перейшла до Ізмаїльської області. З 19.07.1941 до 25.08.1944 територія Ізмаїльської області була захоплена румунськими та німецькими військами. Із серпня 1941 до серпня 1944 Косівка входила до складу Румунії.

(Радянський період, 1944—1991 рр.)

В серпні 1944 року Косівку захопила радянська армія. 15.02.1954 Косівка увійшла до складу Одеської області. У радянські часи в селі діяли рибколгосп і ферма.

(Український період, від 1991 р.)

Після проголошення незалежності України у 1991 році, Косівка стала частиною незалежної України. В Бессарабії проживали українці, росіяни, молдовани, гагаузи і болгари. Косівка входила до етнічної зони, де більшість населення становили українці. Але українська історія села починається тільки з 1940 року і до того часу Косівка ніколи не була частиною України.

Релігія

У 1931 р. в селі збудована Церква євангельських християн-баптистів. До цього віряни ходили на зібрання до села Вільне (давня назва — Каторга), де була церква баптистів. Землю для будівництва церкви подарували віруючі селяни. Будівництво велось руками самих віруючих. Після приходу радянської влади, будинок церкви забрали і зробили з нього конюшню, а пізніше — клуб. Після розпаду СРСР й утворення незалежної України, будинок церкви було повернено релігійній громаді за наказом Президента України. Церква євангельських християн-баптистів села Косівка є членом Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів. Баптисти вірять в Святу Трійцю: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Вони вважають, що Біблія — є єдине Слово Боже. Кожен, хто кається у своїх гріхах і вірить, що Господь Ісус відкупив його від гріхів Своєю Кров'ю — буде жити вічно на Небі з Богом. А всі інші — потраплять до пекла за свої гріхи, де знаходитимуться до суду. Після суду ті, хто не був записаний у Книзі Життя, потраплять до озера вогню, де вічно мучитимуться. Баптисти не вірять у «чистилище», оскільки Біблія не говорить про це. Кожна людина під час свого життя на Землі приймає найважливіше рішення — де вона буде після смерті. А після смерті вже не можна покаятися і перейти з пекла до раю. У зв'язку з цим баптисти закликають людей покаятися і прийти до Бога, поки вони ще живуть на Землі.

В селі також є незалежна християнська церква. Церква не належить до жодної деномінації чи релігійного союзу і не є харизматичною церквою. Вчення церкви будується тільки на Біблії. Незалежна християнська церква не має державної реєстрації і не має будинку церкви. Віряни збираються в своїх домах. Церква не збирає десятини та пожертвування. Віряни нічого нікому не платять. Господь сам покриває потреби церкви.

Молодь села

На базі Церкви євангельських християн-баптистів в селі був створений клуб для молоді «Майбутнє України». Завдяки цьому клубові, діти не п'ють та курять, а збираються разом для вивчення Біблії, співу, гри на піаніно та гітарі, кулінарії, гри в футбол й інших цікавих речей.

У 90-і роки багато людей кинулось у бізнес та й забуло про своїх дітей. Цих дітей виховувало телебачення, де без жодного контролю їм показували насилля, секс та різні розбещення. Сучасні часи не кращі тому, що в багатьох хатах тепер є супутникові антени і дорослі не контролюють те, що дивляться діти. Життя багатьох людей обмежується пияцтвом та супутниковим телебаченням. У наслідок цього появилося покоління, яке не має жодних моральних обмежень.

Тому метою клубу «Майбутнє України» є виховання морально здорових дітей з християнськими цінностями. Серед лідерів клубу є психолог.

Клуб «Майбутнє України» не отримує жодної матеріальної допомоги від держави. Усі витрати клубу покриваються Церквою євангельських християн-баптистів та окремими віруючими. Лідери клубу не отримують жодного матеріального винагородження за свою працю в клубі.

Школа

]