Відносини між Україною та Співдружністю Незалежних Держав (СНД) — це багатосторонні міжнародні відносини між третьою державою та наднаціональною організацією.
7—8 грудня 1991 р. на території Республіки Білорусь, у Біловезькій пущі під Берестям, відбулася зустріч, підсумком якої стала офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення СНД. Проте Україна не підписала та не ратифікувала статут СНД, отже Україна ніколи не була членом СНД, маючи лише статус держави-засновниці СНД. Україна припинила свою участь у статутних органах СНД у 2018 році через тривалу російсько-українську війну, повністю завершивши вихід із СНД, ніколи не бувши членом цієї пострадянської організації. Проте Україна залишається членом зони вільної торгівлі СНД, а основоположні договори СНД — Угода про створення Співдружності Незалежних Держав та Алма-Атинська декларація досі чинні в Україні.
Після початку російського вторгнення в Україну під час російсько-української війни, російсько-українські відносини були повністю розірвані, а білорусько-українські відносини через участь Білорусі в російсько-українські війні як союзника РФ надзвичайно погіршилися. Ба більше, Україна почала інтенсивну денонсацію різних угод з СНД через європейську інтеграцію та процес вступу до Європейського Союзу.
Історія
1990-роки 7—8 грудня 1991 р. на території Республіки Білорусь, у Біловезькій пущі під Берестям, відбулася зустріч голови Верховної Ради Білорусі Станіслава Шушкевича, президента Російської Федерації Бориса Єльцина і президента України Леоніда Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення СНД. 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники України, Російської Федерації, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Узбекистану і Таджикистану підписали декларацію про утворення СНД.
Україна була однією із засновниць Співдружності Незалежних Держав і розвивала співробітництво з державами СНД на основі Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року та Протоколу до цієї Угоди від 21 грудня 1991 року, який є її невід’ємною частиною, з урахуванням застережень, висловлених Верховною Радою України під час ратифікації вказаної Угоди та Заяви Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року "З приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав", у якій дається офіційне тлумачення Угоди та застережень.
У Заяві вказується, що: Україна є і залишається за своїм правовим статусом незалежною державою — суб’єктом міжнародного права. Україна заперечує перетворення співдружності незалежних держав на державне утворення із своїми органами влади і управління. Україна заперечує надання співдружності незалежних держав статусу суб’єкта міжнародного права. Координаційні інститути в рамках співдружності не можуть мати владний характер, їх рішення є рекомендаційними. Здійснюючи зовнішню політику самостійно, Україна вступатиме в консультації з іншими державами співдружності. Кордон між Україною — з одного боку та Росією і Білоруссю — з іншого є державним кордоном України, який є недоторканним. Україна створюватиме власні Збройні Сили на базі розташованих на її території Збройних Сил колишнього СРСР. Україна прагнутиме набути статусу без’ядерної держави шляхом знищення усіх ядерних арсеналів під ефективним міжнародним контролем і на підставі Декларації про державний суверенітет України не входитиме до військових блоків. Перебування стратегічних збройних сил на території України є тимчасовим. Їх правовий статус і термін перебування на території України має бути визначено законом України і спеціальною міждержавною угодою, укладеною між державами, на території яких розміщена ядерна зброя колишнього СРСР. Україна створюватиме власну відкриту економічну систему шляхом запровадження власної грошової одиниці, створення власних банківської та митної систем, розвитку власних систем транспорту і зв’язку, а також участі у регіональних та міжрегіональних ринках. Спори щодо тлумачення і застосування норм Угоди Україна вирішуватиме шляхом переговорів на основі міжнародного права. Україна залишає за собою право не тільки зупиняти, а й припиняти свою участь в Угоді або окремих її статтях. Україна гарантує виконання міжнародних зобов’язань, що випливають для неї з договорів колишнього Союзу РСР, відповідно до свого національного законодавства. Держави-учасниці СНД тісно співпрацюють в галузі міжнародно-правової допомоги та співробітництва. Зокрема, 22 січня 1993 року главами держав-учасниць СНД, в тому числі й Україною, було підписано Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, 29 березня 1997 року - Протокол до неї.
Після розпаду СРСР та появи нових незалежних держав виник ряд екологічних проблем, які раніше були внутрішньодержавними, а на сьогодні набули міжнародного характеру та потребують координації зусиль нових незалежних держав. У зв’язку з цим державами СНД було укладено низку міжнародних договорів щодо здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємної допомоги по ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.
Так, 8 лютого 1992 року Україною підписано Угоду про взаємодію в галузі екології та охорони навколишнього середовища; 4 червня 1999 року - Угоду про співробітництво у сфері збереження і використання генетичних ресурсів культурних рослин держав - учасниць СНД; 30 листопада 2000 року - Угоду про співробітництво в галузі підготовки спеціалістів з радіоекології, радіаційної безпеки, радіобіології та суміжних наук.
Як зазначалося, Україна надає пріоритет економічному співробітництву в рамках СНД. Однією з основних задач, яка вирішується в рамках СНД, є збереження та розвиток тісних економічних зв’язків між державами-учасницями СНД. Основоположними документами з економічних питань в рамках Співдружності є Договір про створення Економічного союзу (Україною Договір не підписано) та Угода про створення зони вільної торгівлі (Україною Угоду підписано 15.04.99 р. та ратифіковано ВРУ шляхом прийняття Закону від 06.10.99 р.). Договір про створення Економічного союзу підписано 24 вересня 1993 року. Документом передбачено поетапне формування союзу з метою інтеграції економіки та створення єдиного митного та валютного простору на базі ринкових відносин.
Відповідно до статті 30 цього Договору державі, яка висловить готовність взяти на себе тільки частину зобов’язань за цим Договором за згодою членів Економічного Союзу, може бути надано статус асоційованого члена. Умови приєднання держав до Економічного союзу на правах асоційованого члена визначають члени Економічного союзу. 15 квітня 1994 року між Україною і державами Економічного союзу підписано Угоду про приєднання України до Економічного Союзу на правах асоційованого члена. Тобто Україна була асоційованим членом Економічного Союзу.
Ключове значення у взаємних економічних відносинах держави-учасниці СНД надають створенню зони вільної торгівлі на просторах СНД з урахуванням інтересів всіх партнерів Співдружності.
15 квітня 1994 року було підписано Угоду про створення зони вільної торгівлі, а 2 квітня 1999 року - Протокол до неї. Україна ратифікувала зазначену Угоду та Протокол до неї шляхом прийняття Закону України від 6 жовтня 1999 року № 1125-XIV.
2000-роки 7 жовтня 2002 року Україною на засіданні Ради глав держав - учасниць СНД було підписано нову редакцію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
10 грудня 2002 року на засіданні робочої групи представників держав-учасниць СНД з підготовки пропозицій щодо розвитку взаємодії держав-учасниць СНД в економічній сфері Україною було запропоновано присвятити 2003 рік в СНД реалізації конкретних завдань та практичному виконанню прийнятих документів. У зв’язку з цим Україною було сформульовано наступні пріоритетні завдання: закінчити правове оформлення зони вільної торгівлі та упорядкувати її нормативно - правову базу; почати використовувати основоположні норми та правила вільної торгівлі, проаналізувати застосування норм стосовно зони вільної торгівлі у законодавствах держав-учасниць; здійснювати постійний моніторинг процесів; завершити розробку угод, які регулюють торгівлю послугами, надання торгових субсидій, транспортну інфраструктуру в міжнародних транспортних коридорах, а також концепцій транспортної політики та співробітництва у валютній сфері.
Визначальним є також те, що з січня 2003 року згідно Рішення Ради глав держав СНД головування в Раді глав держав Співдружності здійснювалося Україною в особі її президента України Леонідом Кучмою.
2010-роки
8 квітня 2013 року, Перший віцепрем'єр-міністр України Арбузов Сергій Геннадійович був призначений Національним координатором України з питань співробітництва в рамках Співдружності Незалежних Держав, а також представником України в Економічній раді Співдружності Незалежних Держав.
Представники України при СНД Усатий Юрій Борисович (22.11.1993, № 548/93 — 10.01.2000, № 9/2000) Гордина Віталій Миколайович (10.01.2000 — 21.03.2000) т.п. Данильченко Олександр Петрович (21.03.2000, № 472/2000 — 28.11.2003, № 1372/2003) Гордина Віталій Миколайович (28.11.2003, № 1373/2003 — 28.07.2008, № 680/2008) Сочнєв Володимир Вікторович (28.07.2008, № 681/2008 —11.10.2010, № 945/2010) Бунечко Іван Григорович (28.12.2010, № 1296/2010 —31.03.2014, № 355/2014) Дарибогова Ольга Олексіївна (в.о.) (з 31.03.2014)
Як передбачалося Рішенням Ради глав держав СНД від 25 жовтня 2013 року, Україна була визначена головуючою в СНД у 2014 році.
Серед пріоритетів головування України в СНД у 2014 році, в основу якого було покладено принцип рівноправності, партнерської взаємодії та зміцнення добросусідських стосунків між державами — учасницями СНД, було визначено зовнішньополітичну, економічну, гуманітарну, науково-технічну та інноваційну сфери діяльності Співдружності, транспорт, енергетику, боротьбу з новими викликами та загрозами.
Російсько-українська війна
Однак, починаючи з 27 лютого 2014 р., після того, як з боку Російської Федерації виникла загроза, пов'язана з порушенням територіальної цілісності України, використання на території АРК військового контингенту Збройних Сил РФ, оголошення нелегітимного референдуму щодо незалежності Криму та інших протиправних дій Росії, Україною як головуючою в СНД державою було ініційовано невідкладне скликання 7 березня ц.р. у Києві позачергового засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, метою якого передбачалося ухвалення відповідної Заяви РМЗС про ситуацію в окремих регіонах України, включаючи Автономну Республіку Крим.
Проте, Співдружність Незалежних Держав, на відміну від інших міжнародних організацій (ООН, ЄС, РЄ, ОБСЄ), усунулася від ухвалення відповідальних політичних рішень щодо базових принципів існування Співдружності.
З урахуванням цього, українська сторона нотою МЗС України від 19.03.2014 р. заявила про припинення головування в СНД у 2014 р. Відповідно, починаючи з квітня 2014 року, співробітництво України в рамках СНД зведено до мінімуму. Україна вийшла з низки багатосторонніх угод в рамках СНД та припинила членство у багатьох органах галузевого співробітництва.
12 листопада 2018 року Служба зовнішньої розвідки України розпочала вихід з угоди про співробітництво розвідувальних служб СНД.
23 січня 2019 року Україна вийшла з угоди про міждержавний обмін економічною інформацією, угода про обмін інформацією в галузі зовнішньоекономічної діяльності та угода про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності.
Станом на лютий 2019 рік, Україна мінімізувала до критично необхідного мінімуму свою участь у Співдружності і фактично завершила вихід. Проте триває перевірка 236 угод, до яких долучилася Україна в період своєї участі в СНД, з метою їхньої денонсації.