Лісабонська конвенція про визнання (), офіційно Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні (, ETS No. 165) — це міжнародна конвенція, спільно розроблена Радою Європи та ЮНЕСКО. Вона є головною правовою угодою щодо оцінки та визнання документів про освіту в Європі.
Станом на 2025 рік конвенцію ратифікували 57 держав, серед яких усі держави-члени Ради Європи у Страсбургі, при цьому 56 із них є членами ЮНЕСКО. Її також ратифікували держави, що не є членами Ради Європи: Австралія, Білорусь, Ізраїль, Казахстан, Канада, Киргизстан, Нова Зеландія, Святий Престол, Таджикистан та Туркменістан. США підписали, але не ратифікували конвенцію. Лісабонська конвенція є єдиним міжнародно-правовим договором Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), і наразі всі держави-члени ЄПВО її ратифікували.
Конвенція та допоміжні документи до неї є важливими віхами у вдосконаленні справедливого визнання освітніх досягнень за кордоном. Серед найважливіших допоміжних документів: Рекомендація щодо критеріїв і процедур оцінювання іноземних кваліфікацій; Рекомендація щодо визнання кваліфікацій, які належать біженцям, переміщеним особам та особам, які перебувають у ситуації, подібній до біженців; Рекомендація щодо використання рамок кваліфікацій під час визнання іноземних кваліфікацій.
У публікації 2025 року, присвяченій історії та значенню Лісабонської конвенції, стверджується, що Конвенція зробила процес визнання більш орієнтованим на студента, і що подальшого прогресу у визнанні можна досягти завдяки кращому формулюванню результатів навчання.
Мета Конвенція передбачає, що рівні освіти та наукові ступені повинні визнаватися, якщо установа, відповідальна за визнання, не зможе довести наявність «суттєвих відмінностей». Конвенція гарантує студентам і випускникам справедливі процедури. Документ названий на честь міста Лісабон (Португалія), де він був підписаний у 1997 році. Конвенція набула чинності 1 лютого 1999 року. Для країн, які приєднуються після цієї дати, вона набуває чинності в день подання ними документів про ратифікацію.
Органи Конвенції Конвенція заснувала два органи, які здійснюють нагляд, сприяють і полегшують її імплементацію: Комітет Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні; Європейську мережу національних інформаційних центрів з академічної мобільності та визнання (мережа ).
Комітет відповідає за сприяння застосуванню конвенції та нагляд за її імплементацією. З цією метою він може ухвалювати (більшістю голосів Сторін-підписантів) рекомендації, декларації, протоколи та моделі належної практики для керівництва компетентних органів Сторін. Перед ухваленням рішень Комітет запитує думку мережі ENIC. Що стосується мережі ENIC, вона підтримує та сприяє практичній імплементації конвенції компетентними національними органами.
Європейський простір вищої освіти (Болонський процес) Лісабонська конвенція про визнання є важливим інструментом для Європейського простору вищої освіти (також відомого як Болонський процес).
Історичні передумови Можливість для студентів навчатися за кордоном визнавалася важливим елементом європейської інтеграції з моменту заснування Ради Європи у 1949 році. У рамках Ради Європи було розроблено кілька міжнародних договорів у цій сфері: починаючи з права на освіту згідно зі Статтею 2 Першого протоколу 1952 року до Європейської конвенції з прав людини, Європейської конвенції про еквівалентність дипломів, які відкривають доступ до університетів (відкрита для підписання у 1953 році), Європейської конвенції про еквівалентність періодів університетського навчання (1956), Європейської конвенції про академічне визнання університетських кваліфікацій (1959), Європейської угоди про продовження виплати стипендій студентам, які навчаються за кордоном (1969), та Європейської конвенції про загальну еквівалентність періодів університетського навчання (1990).
Крім того, згідно зі Статтею 2 Європейської культурної конвенції Ради Європи 1954 року, кожна Договірна Сторона повинна, наскільки це можливо: заохочувати вивчення своїми громадянами мов, історії та цивілізації інших Договірних Сторін і надавати цим Сторонам можливості для сприяння таким дослідженням на своїй території; а також прагнути сприяти вивченню своєї мови (або мов), історії та цивілізації на території інших Договірних Сторін і надавати громадянам цих Сторін можливості для проведення таких досліджень на своїй території.
Примітки
Посилання Лісабонська конвенція про визнання
Crossing Bridges between Education Systems; The History and Relevance of the Lisbon Recognition Convention Список держав-підписантів