Володи́мир Галактіо́нович Короле́нко (, ; — російськийКороленко Володимир Галактіонович // Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 381—382Літературна премія імені Володимира Короленка Журнал Дніпро письменник, публіцист, журналіст, літературний редактор та громадський діяч українсько-польського походженняУ Рівному вшановують видатного земляка — Володимира Короленка — Радіо Свободи, 9 жовтня 2008. Почесний академік Імператорської Академії наук у Петербурзі (1900—1902, з 1918).
Серед найвідоміших творів: повісті «Сліпий музикант» (1886), «Діти підземелля» (скорочена версія повісті «В поганому товаристві»; 1886), «Хапун (Іом-кіпур)» (1890), та «Без язика» (1895).
Життєпис
Ранні роки
Народився у Житомирі, нині Україна (тоді Волинська губернія Російської імперії).
Батько письменника, суворий і замкнений Галактіон Опанасович Короленко (1810—1868) мав на 1858 рік чин колезького асесора й служив житомирським повітовим суддеюСписок гражданских чинов 8 класса. — , 1858. — С. 1641., вплинув на формування світогляду Володимира. На 23 роки молодша од чоловіка матір письменника, Евеліна Йосипівна (до шлюбу Скуревич; 1833—1903), була полькою. Через це саме польська мова була в дитинстві для Володимира рідною.
У підлітковому віці Короленка дуже приваблювали музика, мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був вражений, відкривши для себе твори відомих тогочасних російських письменників Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.
Навчання Володимир Короленко розпочав своє навчання у польському пансіоні Рихлінського. Потім вчився у Першій житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного — у Рівненській гімназії. Спогади про навчання в гімназії і життя міста вувійшли до його творів, зокрема «Истории моего современника». У гімназійний період познайомився з творчістю Тараса Шевченка, яка вразила його «безпредметною тугою за чимось невиразним, як гомін степового вітру на козацькій могилі».
Після закінчення гімназії Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Пішов працювати коректором та намагався знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (нині Тімірязєвська академія). Його вчителем був Климент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К. Тімірязєв виведений в повісті , також йому присвячені сторінки в . Через багато років Короленко писав Тімірязєву про навчання в академії:
Не дослуживши кілька місяців до пенсії, помер батько. Мати й п'ятеро дітей залишилися без будь-яких засобів до існування. У 1876 році за участь в народних студентських гуртках був виключений з академії та висланий до Кронштадту під нагляд поліції. Він працював коректором у друкарнях і репетитором у багатих сім'ях; якийсь час був чоботарем і чорноробом.
Через рік Короленка звільнили від нагляду поліції. У 1877 році, намагаючись продовжити освіту, він вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Однак й цей навчальний заклад закінчити не вдалося. Навесні 1879 року, за підозрою у революційній діяльності, Короленка відрахували з університету та відправили на заслання до міста Глазов, Вятської губернії. У період з 1879 по 1881 рік, Короленко як політичний засланець, проживав у різних містах Росії, зокрема у Глазові, Вишніх Волочках, та Пермі.
Заслання до Якутії
За відмову присягнути цареві російському Олександру III у березні 1881 році Короленка на 3 роки знову вислано, цього разу в Якутію, Сибір.Короленко Володимир Галактіонович
Загалом, через свої політичні погляди, Короленко майже шість років провів у тюрмах та на засланні. Проте такі випробування не зламали його духу. Володимир Короленко вивчав побут і життя мешканців віддаленої області, записував якутські пісні та легенди, працював над художніми творами. Враження й спостереження тих років лягли в основу цілої низки оповідань і нарисів, які складають значну частину доробку письменника.
Початок літературної діяльності
Початок літературної діяльності В. Г. Короленка датується 1879 роком, коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.
Розквіт літературної діяльності, «Епоха Короленка»
Нижньогородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгук А. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.
У 90-х роках XIX ст. Короленко багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.
Членство в Імператорській академії наук
У 1900 року Короленка, разом з іншими російськими письменниками: Львом Толстим, Антоном Чеховим, Володимиром Соловйовим та Петром Боборикіним, було обрано почесним академіком Петербурзької академії наук в категорії красного письменства, але у 1902 він склав з себе звання академіка на знак протесту проти виключення Максима Горького. Після повалення монархії Російська академія наук у 1918 повторно обрала Короленка почесним академіком.
Пізній етап життя Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як прибічник селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні. 1905 року було завершене будівництво дачного будинку у Хатках (Миргородського повіту), поблизу Великих Сорочинців, де В. Короленко отримував пошту.
1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка боротьбою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту. Філонова убили незабаром після того як Короленко опублікував відкритого листа проти нього. Через це Короленка звинувачували у підбурюванні до вбивства.
1913 року Володимир Короленко брав участь у так званій «Справі Бейліса», аби допомогти виправдати громадянина Бейліса у київському імперському процесі проти нього. Короленко опублікував півтора десятка статей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, що сприяло виправдувальному вироку.
Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною книгою «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Книга лишилася незакінченою. Він помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.
Смерть Помер Короленко у голоді і злиднях, принципово відмовившись від призначеного окупаційною радянською владою Полтави продовольчого забезпеченняКращий твір Короленка — його життя // Урядовий кур'єр, 27 липня 2013.
Громадська діяльність та погляди
Погляди на російську монархію Упродовж 1896—1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи Володимира Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Саме він і Лев Толстой привернули увагу громадськості до голодомору 1891—1892 рр. (цикл нарисів «У голодний рік»). Володимир Галактіонович виступив на захист народу вотяків від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.
У роки реакції, Короленко не послабив своєї літературної й громадської діяльності й 1910 року була опублікована стаття «Побутове явище». Матеріалом для неї послугували реальні факти «урядової оргії царської влади Росії»: страт, розстрілів і поліцейських знущань після поразки революції 1905—1907 рр. Її негайно заборонила влада. Лев Толстой, зокрема, писав у листі до Короленка:
Ставлення до більшовицької влади В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 року й засуджував методи, що їх використовували більшовики для побудови соціалізму. Великий громадський резонанс мали його клопотання на захист діячів російської культури. Його позиція була викладена у публіцистичних працях «Листи до Луначарського» (1920, опубл. 1922 р.) та «Листи з Полтави» (1921). У них він критикував методи більшовицької влади, зокрема масові розстріли та намагався запобігти можливим помилкам. Проте критикував він також і білий терор. Зокрема, у 1919 році він писав: «Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив. І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…».
Ставлення до України
Ще в гімназійні роки Короленко вирішив присвятити себе розвиткові російської літератури, зазначивши у першій редакції «Історії мого сучасника»:
Проте національне самоусвідомлення Короленка у бік Росії не спричинило до появи у нього російських імперсько-українофобських поглядів, що було поширеним тоді в Російській імперії серед російських письменників.Ревегук, Віктор, Кочерга, Надія. В. Г. Короленко. Громадська діяльність письменника (1917—1921 рр.): монографія. Полтава: Дивосвіт, 2014. 135 с.Ревегук, Віктор, Кочерга, Надія. Короленко і Україна // Наукові записки Полтавського літературно-меморіального музею В. Г. Короленка. Полтава: АСМІ, 2016. — Вип. 3. — С. 78–106.
Володимир Короленко виступав проти переслідувань української мови в Російській імперіїВ. Г. Короленко «Котляревський і Мазепа» — Рідна країна, 09 грудня 2011; виступав проти шовінізму, антисемітизму, терору та насильства, засуджував міжнаціональну ворожнечуКороленко Володимир Галактіонович .
Короленко мав контакти з Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.
Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця:
Під час подій Української революції підтримував Центральну РадуВиповнилося 155 років з дня народження Володимира Галактіоновича Короленка // Слово Просвіти, 2008/09/10, й категорично не сприймав Українську Державу.
Оцінки та критика